44. Своєрідність моральної регуляції

Більшість дослідників вважає головною, ведучою функцією моралі саме регулятивну, оскільки вона дозволяє їй виступати як особливий спосіб впливу на поведінку людини. Мораль регулює поведінку як окремої людини у всіх сферах її життєдіяльності (на відміну від права, політики, релігії тощо), так і різних соціальних суб'єктів, суспільства в цілому. Вона ставить перед людиною, іншими соціальними суб'єктами максимальні вимоги, що йдуть від морального ідеалу. Кожен будує свою позицію, орієнтуючись на моральні цінності. Моральні цінності виступають центром духовного світу людини, спільнот й здебільшого впливають на їх політичні, правові, релігійні, етичні погляди, оцінки, позиції. Це й спричинює саморегулювання соціальної поведінки, діяльності людей. Автономність моральної свідомості дозволяє людині обирати лінію поведінки, не посилаючись на авторитет або закон. У критичних, екстремальних ситуаціях моральність залишається єдиною опорою людини. Регулятивна функція моралі пов'язана із світоглядною, оцінювальною, іншими, спирається на них й забезпечує погодження поведінки індивідів й інших соціальних суб'єктів.

Моральна регуляція має оціночно-імперативний характер. Це означає, що за допомогою моральних норм і цінностей оцінюються вчинки, слова і наміри людей. Мораль або схвалює їх, або не схвалює, засуджує. Моральні норми є певні правила або зразки поведінки. Одночасно вони характеризуються тією системою оцінки, з допомогою якої людські дії визначаються як хороші чи погані, добрі чи злі, справедливі чи несправедливі. Схвалюючи щось або осуджуючи, мораль разом з цим наказує, велить, як слід поводитися, щоб відповідати суспільним вимогам. У цьому проявляється її імперативний характер. Така форма регуляції виникла дуже давно. Уже в первісному суспільстві склалася система заборон (табу), які регулювали відносини між людьми. Ці заборони стосувалися багатьох речей: насамперед вони мали сакральний (священний) характер і накладали заборони на предмети культу, жертвоприношень, ритуалів.

У центрі моральної регуляції варто співвідношення належного і сущого. Це означає, що мораль постійно порівнює реальний стан справ (суще), з тим, яким воно повинно бути (належне). У цьому плані мораль по своїй природі виходить за межі наявного буття людини, світу його повсякденності. Вона орієнтована на моральні ідеали, яких немає і не може бути в реальності. Та обставина, що люди роблять морально не тільки тому, що підкоряються зовнішнім вимогам і нормам, а перш за все своїм власним внутрішнім імперативам, характеризує специфіку моралі. Моральна регуляція відрізняється, наприклад, від правової насамперед тим, що дія моральних регулятивов визначається принципами, що діють зсередини самої людської свідомості. Тому моральність можна визначати не тільки як стан моральної культури суспільства, а й як стан людської душі, її здатності до співчуття, її сумлінність, рисами добра і справедливості. І якщо залишити всі існуючі в суспільстві моральні норми і принципи, але вилучити вказані параметри людської душі, моральність взагалі не буде: тільки абстрактні правила поведінки і вимоги пристойності.