45. Вчення Рудольфа Ієрінга про державу і право

Німецький юрист Рудольф фон Ієрінг (1818-1892). У багатьох університетах він очолював кафедри римського права, як відомий професор того часу, лектор, учитель, керівник. Ієрінг вважав, що не можна обмежуватися формальним визначенням права як сукупності чинних у державі примусових норм. Він наголошував на необхідності розкрити зміст права.

Ієрінг вважав, що не можна обмежуватися формальним визначенням права як сукупності чинних у державі примусових норм. Він наголошував на необхідності розкрити зміст права. Звідси його визначення: "право - є система соціальних цілей, гарантованих примусом", "право - є сукупність життєвих умов суспільства у широкому сенсі, забезпечуваних зовнішнім примусом, тобто державною владою".

Суб'єктивне право не існує без об'єктивного, і навпаки. Кожен покликаний і зобов'язаний придушувати гідру сваволі і беззаконня. Істинною школою політичного виховання народів є передусім боротьба за приватне право. Римський народ володів найбільш розробленим приватним правом. Це була вершина політичної і зовнішньої могутності. Без боротьби немає права, як без праці немає власності. Для охорони інтересів суспільства необхідна держава. Але держава - це держава організованої примусової влади. Держава - це суспільство, що примушує. Ієрінг виступав за сильну державну владу. Сама нестерпна форма державного стану все-таки краща за повну її відсутність. Ієрінг підтримував прагнення німецької буржуазії до розширення кордонів німецької імперії.

За допомогою права забезпечується захист загальних інтересів. Виконуються ціль і права держави. Де державна влада підкоряється запропонованому нею порядку, писав Ієрінг, там вона сама здобуває остаточну правову міцність. Тільки за панування права процвітають національний добробут, торгівля, промисли.

Право, на думку Ієрінга, розвивалося в кривавій боротьбі класів і станів, що домагалися закріплення в праві через законодавство власних інтересів. Але ця боротьба стала змінювати свій характер після втілення в праві рівності всіх перед законом, свободи власності, промислів, совісті (тобто, по суті справи, принципів громадянського суспільства). Тому тезу "про кривавий" розвиток права Ієрінг відносив до минулого. Сучасну боротьбу за право Ієрінг тлумачив тільки як захист існуючого права від порушень, як відстоювання суб'єктивного права окремого індивіда, порушеного іншою особою. Крім того, Ієрінг звертався до "здорового правового почуття" як самостійного мотиву боротьби за своє право.

46. Теорія насильства Людвіга Гумпловича

Австрійський державознавець, соціолог Людвіг Гумплович (1838-1909) свої політико-правові теорії виклав у таких роботах: "Раса і держава. Дослідження про закон формування держави", "Загальне державне право". Це основні його праці з питань держави і права. У них він розглядає проблеми, пов'язані з походженням, сутністю, роллю держави.

Боротьба за існування - головний фактор соціального життя. Держава цілком перебуває у сфері дії даного фактора. Ця боротьба - вічний супутник людства і головний стимулятор суспільного розвитку. Вона виливається в боротьбу між різними людськими групами. Сильніші перемагають, установлюють контроль і панування. Гумплович робить висновок, що цей процес - вищий закон історії.

Нещадна боротьба людських груп між собою, за Гумпловичем, пояснюється таким чином і досить неоднозначно: 1. Причини расові. 2. Прагнення людей до задоволення своїх матеріальних потреб. Економічні мотиви є причиною будь-якого соціального руху. Вони обумовлюють увесь державний і соціальний розвиток.

Нещадна боротьба людських груп між собою, за Гумпловичем, пояснюється таким чином і досить неоднозначно: 1. Причини расові. 2. Прагнення людей до задоволення своїх матеріальних потреб. Економічні мотиви є причиною будь-якого соціального руху. Вони обумовлюють увесь державний і соціальний розвиток.

На початковому етапі розвитку людства конфлікти, війни між окремими родами за оволодіння тим чи іншим майном завершувалися знищенням переможеної групи. Пізніше людей із таких груп стали залишати в живих і перетворювати на рабів, експлуатувати. Переможці (ними виявлялися раси з більш високими інтелектуальними здібностями і кращою військовою дисципліною), щоб усталити своє панівне положення і тримати в покорі скорених, повинні були проводити низку організаційних та інших заходів. Результат таких дій - виникнення держави.

Люди повинні вибирати: чи державу з характерною для неї власністю, чи анархію, ставив питання у своїх політико-правових вченнях австрійський державознавець XIX - початку XX ст. Людвіг Гумплович.