60. Вчення про державу і право Івана Франка.

І. Франко (1856—1916), як революціонер-демократ, на відміну від ліберального підходу до проблем влади, вважав, що джерелом і носієм влади є народ. Перебуваючи на позиціях матеріалістичного розуміння походження й розвитку держави і суспільства, І. Франко до підвалин державно-правових інститутів відносив "спосіб виробництва і циркуляцію суспільних цінностей", вважаючи, "що в економічному положенні народу криється головна основа його життя, розвитку, прогресу", визначаючи працю як "необхідну умову існування і розвитку людства", вбачав у ній "основу людського щастя і добробуту в майбутньому".

Погляди І. Франка щодо походження, сутності і форми держави в дечому збігаються з марксистською точкою зору, проте мають й деякі відмінності. Ідентичними є погляди І. Франка щодо походження і розвитку держави, генезису влади. Він виокремлює поняття "влада суспільна" і "влада державна". На його думку, суспільна влада трансформувалася в період первіснообщинного ладу в державну поступово, через низку проміжних форм. На останньому додержавному етапі розвитку суспільства виникає "первісно-політична влада, влада царів і панів", яка є лише "першим зародком держави", що згодом розвинулась у відокремлену від суспільства управлінську структуру. Найбільш важливими складовими держави як відокремленої від суспільства політичної влади І. Франко визнавав "армію, поліцію, суд, судочинство і адміністрацію".

В той же час він дещо по-своєму вирішував питання співвідношення "політичного" і "класового". Незважаючи на те, що причину виникнення класів він вбачав у "економічній нерівності" членів суспільства, вважав, що наростання класових протиріч аж до рівня антагоністичних здійснюється у суспільстві, яке вже організоване у державу, і за безпосередньої її участі. Він стверджує, що полі­тично безправними перед державою є всі її верстви, незалежно від їх економічного становища. Як прихильник теорії "соціального дарвінізму", еволюційного розвитку суспільства І. Франко вважав, що рушійною силою розвитку людства є боротьба за існування.

На відміну від лібералів, І. Франко в буржуазному парламентаризмі вбачав як позитивні, так і негативні його ознаки. Він стверджував, що парламентаризм є прогресивнішим щодо абсолютної монархії, але разом з тим його ні в якому разі не можна визнати досконалішим щодо буржуазного суспільства. За переконанням І. Франка, незалежно від форми — республіка чи конституційна монархія, буржуазна держава за своєю суттю — явище антинародне і неминуче прийде до своєї загибелі.

Суспільно-політичний устрій майбутнього суспільства І. Франко відпрацьовував у самій загальній формі на аналізові його економічної основи, ролі праці у суспільному виробництві, характеру влади і принципів місцевого самоврядування, співвідношення місцевої і верховної влади, становища особи в суспільстві. Економічну і соціальну основи майбутнього суспільства І. Франко вбачав передусім у знищенні експлуатації за допомогою скасування приватної власності на засоби виробництва, запровадження загального обов'язку працювати, рівності при розподілі суспільних благ. І. Франкові були чужими ідеї анархізму, він визнавав необхідність в майбутньому суспільстві держави і влади, які будуть сповнені нового змісту. При цьому домінуючими функціями влади будуть не політичні її функції, а господарсько-економічні і культурно-виховні