58.Політико-правові погляди Григорія Сковороди.

Мислитель, просвітитель, гуманіст, філософ і поет. Своє вчення він викладав в усних і письмових "розмовах", бесідах та оповідях, у численних (до 2-х тисяч) діалогах, трактатах, віршах, байках, піснях, фабулах, притчах, епіграмах, афоризмах, листах, присвятах, "книжечках".

Головний предмет його філософії — людина з її земними справами, думами, прагненням до щастя. Саме вона є мірилом і критерієм правди.

Г. Сковорода засуджував кріпосне право і всю феодальну систему разом з її правом і судочинством, за яких правда за тим, хто сильніший, а "якщо убогий, тоді і бідний і дурний". Він був ворогом монархічного ладу, тиранії, визнавав волю найбільшим здобутком людини. Суспільно-політичний ідеал Сковороди — республіка. В ній немає майнової нерівності, гноблення людини людиною. Закони тут "зовсім не підходять тиранії", тому що забезпечують права всім громадянам, а республікансько-демократичний устрій дає можливість чесно працювати усім вільним людям відповідно до їх здібностей та схильностей. Принцип "схильності" був проголошений Г. Сковородою як головний принцип республіканського устрою. Він означав необхідність для всіх громадян займатися тільки тією працею, до якої у них с природні здібності. Кожен в республіці повинен займатися "різною" працею.

Утопічними були не тільки суспільно-політичні ідеали філософа, такими ж були і методи їх досягнення: надія на освіту, особливо молодого покоління, моральне самовдосконалення.

Відштовхуючись від вчень філософів попередніх епох (Піфагора, Сократа, Платона, Епікура, Горація, Вергілія, Плутарха, Цицерона, Сенеки, Лейбніца і Руссо, Прокоповича), мандрівний філософ у процесі роздумів над проблемами суспільства і держави створив власну етико-моралістичну, етико-гуманістичну систему розуміння ідеального, людини, особи, "філософії серця". Світ у Сковороди - це втілення трьох начал: макрокосмосу (Всесвіт), мікрокосмосу (людина) і символічної реальності (Біблія), що "пов'язує макрокосм і мікрокосм". Кожне з цих начал складається з видимої натури (тварі) і невидимої (Бога). Це означає, що й людина має двоїсту природу. Щастя людини - у пізнанні істини, тобто у пізнанні самої себе й пізнанні світу. Головне призначення людини - осягнення Бога через видиму натуру. Справжнього щастя вона досягає у "сродній" праці, тобто спорідненості з будь-яким видом трудової діяльності: чи то духовної, чи то фізичної. Отже, призначення людини - через самопізнання, наполегливу працю знайти своє місце в житті і суспільстві, яке визначене кожному Богом, природою, відшукати власні здібності, тобто чітко усвідомити своє становище в суспільстві, власну "споріднену ділянку", щоб не став "вовк вівчарем, ведмідь - ченцем, а лошак - радником".

59. Вчення про державу і право Михайла Драгоманова.

Розвиток державно-правової думки в Україні другої половини XIX ст. пов'язаний з ім'ям Михайла Петровича Драгоманова (1841—1895). У його поглядах поєднуються утопічно-соціалістичні і конституційно-демократичні ідеї. Політичні погляди і програма М. Драгоманова сформувалися насамперед під впливом федералістичної тенденції в суспільно-політичному розвитку України, котра з'явилася в 40-х роках XIX ст. як зворотна реакція, спрямована проти централістичного, унітарного підходу в самодержавній політиці царської Росії. Представники заснованої М. Костомаровим федералістської школи розуміли федералізм як можливість усунення самодержавства і вирішення національного питання шляхом об'єднання всіх слов'янських земель у федеративний союз і досягнення демократії і свободи - віковічних суспільно-політичних прагнень українського народу.

Соціалістичні ідеї переважали при розробці кінцевої мети кращого майбутнього, а вимога конституційно-правових законів, спрямованих на ліквідацію абсолютизму як шлях до її досягнення. Він пропагував нову демократичну буржуазну Росію, в якій інтереси держави не суперечать інтересам народів, що проживають на її території, й інтересам окремої людини. Він обстоював необхідність наділення всіх громадян демократичними правами (свобода слова, преси та ін.), впровадження місцевого самоврядування, рівноправність усіх народів. Ідеалом для нього була соціалістична федеративна республіка, де вільні народи об'єднуються у вільні суспільства, суспільства — у федерацію громадян у кордонах України, яка стає членом федеративного договору народів Росії, а потім об'єднуються у федерацію всіх слов'янських народів і народів світу. Закон і право, на його думку, повинні бути виразниками волі трудівників. Головне призначення права вбачав у закріпленні "прав людини і громадянина". Особисті права ставив на перше місце. Особливе значення відводив недоторканності особи, необхідності видати закон про права людини, забезпечення судового їх захисту.

На відміну від своїх попередників, Драгоманов, захопившись федералізмом, розумів його значно глибше, ніж як форму державно-територіального устрою, намагався надати йому не лише національного, а насамперед соціально-політичного характеру. Він уперше в історії української політико-правової думки розглядав федералізм як принцип зв'язку частин і цілого в територіально-політичному устрої держави і як ідею досягнення компромісу між загальнодержавними і місцевими інтересами.

Особливістю поглядів Драгоманова є також науковий системний підхід до політики. Він сформувався як наслідок тісного знайомства з іншим джерелом політичних поглядів - європейською наукою, конституційними проектами та суспільно-політичною практикою їх утілення на терені західних держав.