3 Розділ. Актуальні питання пов’язані з відчуження та вилученням майна в умовах правового режиму воєнного стану та на період мобілізації та шляхи їх вирішення.

3.1. Проблемні питання пов’язані з відчуженням та вилучення майна в умовах режиму воєнного та надзвичайного стану та мобілізаційного періоду.

Взагалі вже саме введення правового режиму воєнного чи надзвичайного стану вже є великою проблемою для держави, хоча б через саму причину введення того чи іншого правового режиму, адже без причини вони вводитись не будуть. Також не менше проблем викликає і проведення мобілізації.

Основною проблемою для нашої країни загалом, так і конкретно для вказаних вище правових режимів залишається не досконалість діючої законодавчої бази. Багато проблем покликала за собою анексія території Автономної Республіки Крим. З втратою території, яка багата природними ресурсами та славиться своїми курортами Україна втратила багато громадян, які просто там залишилися, зокрема військовослужбовців які відмовилися повертатися на материкову частину України через нестабільну обстановку. Також було втрачено багато військових частин, це в більшій мірі стосується Національної гвардії України, яка в переважній більшості знаходилась саме на Кримському півострові, але підрозділи Збройних Сил України теж розташовувалися в Криму і також були змушені покинути розташування військових частин та перейти на материкову частину України і все одно близько 50% військовослужбовців перейшли на бік Російської федерації.

З анексією територій Криму був виданий Закон України від 15 квітня 2014 року «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» [23], що забезпечує права громадян на території Криму, а також визначає правовий режим тимчасово окупованої території. Проблема полягає в тому, що у всіх інших нормативно-правових документах територія Криму, як і раніше залишається автономною республікою – тобто змін відповідно до поточної ситуації внесено не було.

І це лише одна з проблем, що стосується загалом як законодавчої бази України в цілому, так і законодавства конкретно для Збройних Сил України.

Що стосується відчуження та вилучення майна в умовах правового режиму воєнного та надзвичайно стану та на період мобілізації, то тут більше всього проблемних питань постає саме через відсутність досвіду, що до введення таких правових режим. Можливо це й на краще, що в нашій країні досі не вводились подібні правові режими, але як показую досвід останніх двох років, коли економічно-політична ситуація складається з кожним днем все гірше і гірше, нічого гарного із цього не вийшло. Україна просто не готова для введення подібних режимів. Адже, наприклад, при введенні правового режиму воєнного стану ми будемо повністю ізольовані від зовнішнього світу, та просто не зможемо отримувати допомогу від інших країн, також виникне ряд обмежень прав і свобод громадян, що навряд їм сподобається. Також, введення правового режиму воєнного чи надзвичайного стану «розв’яже руки» Збройним Силам стосовно відчуження та вилучення майна, адже саме це передбачає, як Конституція України [1], Цивільний кодекс [4] так і Закон України від 17 травня 2012 року № 4765-VI «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» [16]. В процесі вилучення та відчуження посадові особи можуть зловживати своїм становищем, наприклад Закон України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» статтею 8 [16] передбачає порядок оцінки відчужуваного майна проводиться у порядку, встановленому законодавством про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність. Але на період воєнного стану особи – професійні оцінщики навряд будуть задіяні до цього процесу. Саме тоді почне діяти пункт 2 зазначеного Закону статті 8 про те, що у разі неможливості залучити до оцінки майна суб’єктів оціночної діяльності – суб’єктів господарювання така оцінка проводиться суб’єктами оціночної діяльності – органами державної влади або органами місцевого самоврядування за погодженням із власником майна. У разі відмови або відсутності власника майна зазначені органи мають право проводити таку оцінку самостійно.[16]

Тобто цими статтями держава визначає, що майно у юридичних та фізичних осіб може бути вилучене без їх згоди та присутності. Також при оцінці майна, воно може бути просто неправильно оцінено, у разі відсутності професійного оцінщика, це також відкриває можливості для створення корупційних схем, щодо вилучення майна або неправдивої його оцінки. Так, відповідно до зазначеного Закону [16] та постанови Кабінету міністрів України від 31 жовтня 2012 року № 998 «Деякі питання здійснення повної компенсації за майно, примусово відчужене в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» [31] власник майна має отримати компенсацію за вилучене майно, або при вилученні або після вилучення майна. Компенсації виплачується за рахунок і в межах коштів, передбачених у державному бюджеті для виплати наступної повної компенсації за майно, примусово відчужене в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану [31], але цих коштів у державному бюджеті може бути просто не передбачено, або не передбачено у необхідному обсязі. Законодавством передбачено, що спори що до оцінки та отримання компенсації за відчужене майно вирішуються у судовому порядку, але виграти такий суд у разі неправильно оформлених документів(Акт вилучення, Акт оцінки майна) буде дуже важко.

Також потребує ретельного розгляду сама процедура примусового вилучення майна. Так, у назві Закону України «Про передачу, відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» та у його положеннях законодавець чітко розмежував передання, відчуження та вилучення майна. Разом із тим у самому Законі( посилання на закон Про відчуження та вилучення) наводяться визначення лише термінів відчуження і вилучення майна [16; ст.1]. Із статті 6 зазначеного Закону [16] випливає, що під передачею законодавець має на увазі перехід прав власності від територіальної громади до держави, тобто у цих відносинах «передання» самостійного значення не має.

Стаття 3 Закону [16] передбачає способи примусового відчуження або вилучення майна: відчуження з попереднім повним відшкодуванням його вартості (ч.1), відчуження з наступним повним відшкодування його вартості (ч.2), вилучення без відшкодування вартості такого майна (ч.3). Однак останнє положення статті суперечить статті 41 Конституції України, оскільки вона передбачає можливість наступного повного відшкодування вартості майна, що відчужується, лише в умовах воєнного та надзвичайного стану.

Стаття 6 Закону [16] регулює відносини передачі та примусового відчуження комунального майна в мовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану. Слід підкреслити, що правовстановлюючим документом у цьому Закону визначено акт приймання-передачі, у якому зазначається назва місцевої ради та військового командування або органу, на який покладено здійснення заходів правового режиму надзвичайного та воєнного стану; повне найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код юридичної особи, за якою було закріплене майно; відомості про документ, що встановлює право власності на майно (за наявності); опис майна, достатній для його ідентифікації, у тому числі для нерухомого майна – місцезнаходження, для рухомого майна (наземні, водні та повітряні транспортні засоби) – відомості про реєстраційний номер транспортного засобу, марка, модель, номер шасі, рік випуску та інші реєстраційні дані. До акта приймання-передачі додається документ, що містить висновок про вартість майна на дату його оцінки.

Також, важливо підкреслити, що примусовому відчуженню земельних ділянок з мотивів суспільної необхідності передує введення військового чи надзвичайного стану. Це відрізняє його від усіх інших підстав припинення прав власності на землю і додає йому самостійного значення. Примусове відчуження об’єктів прав власності відповідає положенням статті 41 Конституції України [1]. Проте згідно із статті 378 Цивільного кодексу [4] відчуження земель з мотивів суспільної необхідності здійснюється у судовому порядку. Тому можуть виникати деякі труднощі щодо реального гарантування цього порядку припинення права власності на землю в умовах військового чи надзвичайного стану. Для примусового відчуження земель з умов суспільної необхідності більш властивим є їхнє тимчасове вилучення, здійснюване в адміністративному порядку. Також це стосується можливих складнощів судової процедури і часу, потрібного для розгляду такого роду справ при введені військового чи надзвичайного стану. Однак така альтернатива як спрощений адміністративний порядок не є виправданою з огляду на положення законодавства, зокрема, вказує на статтю 124 Конституції України, яка передбачає, що юрисдикція судів поширюється на всі правові відносини, що виникають у державі.[1]

Що до періоду мобілізації, то тут теж проблемних питань залишаться не менше. Основні проблемні питання, знову ж таки, пов’язані із тим, що в нашої країни просто не має досвіду проведення подібних заходів, хочу вони мали б проводитись для забезпечення постійної бойової готовності мобілізаційних ресурсів. Мобілізація стосується більше особового складу, процедур відчуження та вилучення майна Законом України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»[27] не передбачено. На громадян покладається лише військово-транспортний обов’язок. Процедуру мобілізації автотранспорту зазначено у постанові Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2000 року № 1921 «Про затвердження Положення про військово-транспортний обов'язок».[32]

У вказаній Постанові визначаються обов’язки власників транспортних засобів, які підлягають мобілізації. Проблемне питання полягає в тому, що вказані обов’язки просто не виконувалися ані власниками, ані військоматами, на обліку яких знаходились транспортні засоби. Зокрема, власник транспортного засобу, який стоїть на обліку у військоматі, має своєчасно повідомити про зміну технічного стану або про продажу транспортного засобу, щоб військомат міг внести зміни та виключити відповідний транспортний засіб з мобілізаційного резерву. Саме це й викликало найбільше проблем, саме через халатне відношення працівників військоматів та й самих власників які не подавали відповідні документи своєчасно. Тому й виходило що транспортний засіб по документах стоїть на обліку у військовому комісаріаті, а по факту вже проданий іншій особі в інший населений пункт. І такі випадки не поодинокі.

Отже, можна зробити висновок, що не вирішених питань дуже багато та вони ще будуть з’являтися у процесі проведення мобілізації, з введення правового режиму воєнного чи надзвичайного стану цих проблем добавиться ще більше. Потрібно негайно їх вирішувати, особливо стосовно не досконалості законодавчої бази стосовно вилучення та відчуження майна та виплати компенсації за таке майно, або повернення його власнику.