Приклади родовищ в Україні
Україна не має власної оловорудної бази. Потреба промисловості України в олові, яка не перевищує 1 тис т на рік, задовольняється за рахунок імпорту. Якщо в 1991 р. було імпортовано 2 тис т олова, у 2000 р. ця кількість зменшилася до 400 т. Кілька десятків тонн олова отримують щороку шляхом переробки брухту й відходів.
На території України промислові родовища олова поки що не виявлені. Разом з тим невеликі розсипи каситериту у Волинському і Приазовському блоках свідчать про наявність об’єктів корінного зруденіння. Останні відомі в польовошпатових і кварцових метасоматитах рідкіснометальних гранітів, грейзенів і пегматитів УЩ. Найперспективнішим є, напевно, Пержанський вузол і весь Вербинсько-Пержанський район на північному заході щита. Деякі очікування щодо оловоносності пов’язуються також з Приазовським блоком УЩ, зокрема з верхньопротерозойськими гіпабісальними гранітами Кам’яномогильського і Катеринівського масивів. Крім того, останнім часом встановлені прояви оловорудної мінералізації (каситерит, станін) в рідкіснометальних пегматитах Шполянсько-Ташлицького району центральної частини УЩ.
Прояви олова на території України відносяться до кварц-каситеритового і кварц-вольфрамітового мінеральних типів олов’яно-вольфрамової рудної формації (за П.А.Строною, 1978), або до формацій олово-вольфрам-берилієвих грейзенів і кварц-каситеритової (за І.Г.Магак’яном, 1969). Розсипні об’єкти відносяться до формації рідкіснометальних або каситерит-вольфрамітових розсипів.
В межах Волинського блоку, зокрема Пержанського рудного вузла, здавна відомі прояві олова, пов’язані з рідкіснометальними гранітами і метасоматитами. Прояви, які можуть мати промислове значення, представлені трьома генетичними типами: коріними каситерит-(вольфраміт)-кварцовими (прояви Західний, Карєрний, Гірняцький, Спуди, Західно-Яструбецький на переферії Пержанського родовища берилію), колумбіт-каситеритовими розсипами і каситерит-колумбітовими корами вивітрювання. Крім того, локальні промислові концентрації олова встановлені у вісмутмолібденових рудах Вербинського родовища.
Західний прояв розташований на західному фланзі ділянки польовошпатових метасоматитів уздовж Убортського розлому. Рудні тіла протяжністю до 350 м приурочені до північно-східних оперяючих тріщин; представлені складним штокверком малопотужних пластів, лінз, жил, прожилків. Рудна мінералізація асоціює з грейзенізованими смугастими біотитовими гранітами і граніт-порфірами. Агрегатні скупчення і вкрапленість каситериту і вольфраміту обумовлюють смугасту текстуру породи. В грейзенах відокремлена січна крутопадаюча зона, в котрій вміщуюча порода позбувається смугастості, кварц стає зливним жильним, а зерна каситериту і вольфраміту, до яких додається ільмено-рутил, крупнішими; в агрегатах переважає каситерит. За даними Житомирської ГРЕ встановлено 18 рудних тіл потужністю 0.2-13.7 м, з вмістом SnО2 0.1-1% (середнє 0.14%), а в окремому перерізі північної частини прояву вміст олова сягає 1.58% на потужність 7.7 м. Вміст WО3 змінюється від 0.02 до 1.10%. Попередньо можна висловити припущення про штокверковий морфологічний тип олов’яного зруденіння.
Кар'єрний прояв представлений 5 рудними жилами довжиною 65-130 м за простяганням і 50-300 м за падінням, вмістом олова 0.1-0.19% (середнє 0.16%). На простяганні вони змінюються кварцовими грейзенами з 0.12-0.25% WO3. У жорств’яній зоні зустрічаються гнізда (3 х 7 см) вольфраміту і сульфідної мідно-свинцево-цинкової мінералізації (Cu до 0.5, Pb до 3, Zn до 7.5%).
Гірняцький прояв представлений 10 рудними тілами потужністю від 2 до 8 м, довжиною за простяганням до 600 м і за падінням – 80-300 м. Середній вміст олова складає 0.14%.
Рудопрояв Спуди за параметрами подібний до Гірняцького.
Західно-Ястребецький прояв включає 6 рудних тіл потужністю від 0.6 до 19.5, в середньому 4 м, з вмістом олова від 0.05 до 0.6% (середнє – 0.14%). Рудоносна зона простежена за простяганням на 500 м, за падінням – на 300 м.
Оловоносні колумбіт-каситеритові розсипища на північному заході УЩ були виявлені ще в кінці 50-х років ХХ ст. (Хатунцева та ін., 1957). Вони утворилися в результаті перемиву кори вивітрювання пержанських гранітів, вміщуючих ці рудні мінерали. Всього відомо 8 дрібних розсипів у русловій частині р.Перга, а також у давніх похованих балках та струмках долини р.Перги. Всі вони розташовані неподалік одне від одного в похованих видовжених улоговинах надзаплавної річкової тераси, в яких на каоліновій корі вивітрювання пержанських гранітів поширені різнозернисті і гравелітисті піски верхньої юри і нижньої крейди (потужність 0.5-1.5 м), глауконітовмісні піски і супіски палеогену (3.5-5.5 м) і дрібнозернисті піски антропогену (3.5-4.5 м). Первинні каоліни відзначаються світло-сірим забарвленням і реліктовою структурою материнських порід; середня потужність каолінів 0.9 м, вміст каситериту 1100-1200 г/м3. У всіх розсипищах продуктивний горизонт потужністю 0.5-2.8 м (середня 1.1 м) представлений базальним шаром палеогенових пісків, алювіально-делювіальними відкладами верхнього мезозою і верхньою частиною кори вивітрювання гранітоїдних порід. Вміст каситериту в них – 100-900 г/м3 (середнє в розсипах 366 г/м3), часом – до 2-4 кг/м3; вміст колумбіту сягає 430-500 г/м3 (середній 95-120 г/м3), присутні циркон, рутил, вольфраміт, бастнезит, монацит, ксенотим.
Нижня частина колумбіт-каситеритових розсипів складена первинними і перевідкладеними каолінами (середня потужність 0.9 м), вміст каситериту сягає 1100-2100 г/м3 (середнє – 325 г/м3), колумбіту – до 200 г/м3 і циркону – до 1.2 кг/м3.
“Торфи” розсипів складені пісками водно-льодовикової фації, а також верхньою частиною розрізу палеогенової товщі. Потужність пласта пісків 0.5-3.5 м (середня 2 м), “торфів” – 5-15 м (середня 6.4 м). Середній вміст каситериту в пісках 366 г/м3, у “торфах” – 4 г/м3, найбільший вміст каситериту спостерігається у верхньомезозойських відкладах. Разом з каситеритом виявлено колумбіт з вмістом 120 г/м3, у невеликій кількості присутні циркон, рутил, вольфраміт, бастензит, монацит, ксенотим. На базі цих розсипищ може функціонувати мале підприємство з річним видобутком олова близько 400-500 т, танталу і ніобію до 40-50 т і циркону до 150 т.
Каситерит також зустрічається у всіх зонах профілю кори вивітрювання пержанских гранітів, де його середній вміст складає 12-18 г/м3, а вміст колумбіту – 21-33 г/м3.
В Приазовському районі відомі масиви оловоносних гранітів, за складом і будовою подібні Пержанським. Каситерит в гранітоїдах Приазов’я був описаний Юрком та ін. (1973), Борисенком та ін. (1977).
Кам’яномогильський і Катеринівський гранітні масиви, з якими пов’язані прояви олова, площею близько 10 км2, мають штокоподібну форму; в них поширені порфірові структури, вони інтенсивно грейзенізовані, альбітизовані, скварцовані. Прояви олова приурочені до перетинів субмеридіональних розломів з зонами тектонічних порушень північно-західного і субширотного простягання, насичених дайками. Наприклад, Катеринівський прояв у центральній частині однойменного масиву, де каситеритова мінералізація зафіксована в альбітизованих біотитових гранітах, квацових і кварц-хлоритових жилах. Кристали каситериту сягають 4-6 мм, фіксується значна кількість інших акцесорних мінералів: флюориту (1-1.5%), топазу, колумбіту, ксенотину, циркону, вольфраміту, шеєліту, паризиту тощо. Вміст каситериту сягає 677 г/см3. Навколо массиву відомі кілька розсипів з вмістом каситериту 20-600 г/м3.