![](/user_photo/2706_HbeT2.jpg)
- •10 Візантійський право на Русі
- •11 Право власності і володіння в київській русі
- •12 Сімейно-шлюбне право в к.Р
- •29. Поняття речового права литовсько-руської доби.
- •30. Види зобов’язань в литовсько-руському праві.
- •31. Види договорів в литовсько-руському праві.
- •32. Поняття сервітуту та його види в литовсько-руському праві.
- •33. Поняття родинного права в литовсько-руську добу.
- •35. Спадкування за законом (звичаєм) та заповітом у литовсько-руському правію
- •34. Умови укладення та підстави розірвання шлюбу в литовсько-руському праві.
- •37. Поняття злочину в литовсько-руському праві
- •38.Категорії та види злочинів в литовсько-руському праві
- •39.Основна мета покарань в литовсько-руському праві
- •40.Приватна та публічна форма покарань в литовсько-руському праві
- •45. Характеристика розвитку права на українських землях у складі польського королівства та коронних землях Речі Посполитої з другої половини 15 – до середини 17 ст.
- •46. Поняття козацького звичаєвого права.
- •47. Види звичаєвого права гетьманської доби.
- •48. Гетьммансько-королівські та гетьмансько-царські договори, причини прийняття, зміст та значення.
- •53. Нормативні акти церковного права XVII – XVIII ст.
- •54. Поняття володіння в українському праві другої половини XVII – XVII ст.
- •55. Поняття власності в українському праві другої половини XVII – XVIII ст.
- •1) Загальнодержавна, або загальновійськова;
- •2) Індивідуальна (приватна);
- •3) Общинна (колективна, або спільна).
- •56. Українське зобов’язальне право другої половини XVII – XVIII ст.
- •57. Зміни у змісті договорів в українському праві др. Пол. 17-18 ст.
- •58. Українське шлюбно-сімейне право 17-18ст.
- •59. Зміни в спадковому праві України др. Пол. 17-18 ст.
- •60.Поняття опіки та піклування в укр. Праві др..Пол.17-18 ст.
- •65. Судовий процес в українському праві др. Пол. XVII – XVIII ст. Ст.
- •66. «Руська правда», її списки, структура, загальний зміст та історичне значення
- •67. Судебник Казимира 1468 року, його структура, зміст та історичне значення
- •68. «Устава на волоки» 1557 року, причини прийняття, загальний зміст та значення.
- •70)Жалувальна грамота короля Казимира 1457 року,зміст,значення.
34. Умови укладення та підстави розірвання шлюбу в литовсько-руському праві.
Укладання шлюбу здійснювалось у декілька етапів: сватання, оглядини, заручини, вінчання та весілля. Сватання й оглядини як підготовча дія не мали ніяких правових наслідків. Правові наслідки наставали тільки після заручин. Сторона, яка відмовилась одружитися після укладання угоди про шлюб (заручин), зобов'язана була виплатити обумовлену угодою недотримку як відшкодування витрат із підготовки до шлюбу. Заручини могли відбутися ще у дитячому віці майбутнього подружжя. Якщо в сім'ї було кілька дівчат, то обов'язково слід було раніше видати заміж старшу, а потім наступну по ній за віком.
Після сватання і заручин представники нареченої та нареченого укладали шлюбний договір. Порядок оформлення шлюбних договорів і наслідки їх невиконання досить докладно розглянуті в Литовських статутах. Головною частиною такого договору були майнові відносини. У ньому визначалися посаг нареченої та вено (віно), що записувалося нареченим своїй майбутній дружині в порядку забезпечення її посагу.
Для визнання шлюбу укладеним (його громадянського утвердження) необхідно було виконати визначені обряди (зіграти весілля). Церквою та державою вводилася вимога церковного вінчання, але в литовсько-руський період вінчання у церкві ще не було обов'язковим.
Шлюб могли брати особи, які досягли визначеного віку (статут 1566 р. шлюбний вік для дівчини встановив із 15, а для юнаків - із 18 років), не перебували в іншому шлюбі та в близькій спорідненості між собою. Перешкодою для взяття шлюбу могло бути різне віросповідання. Так, жінкам-християнкам заборонялось одружуватися з мусульманами та іудеями. Заборонялося також одружуватись особам, які раніше вже перебували у трьох шлюбах.
Укладення шлюбу повинно було відбуватися за згоди молодих і за згоди їхніх батьків або інших близьких родичів. У випадку смерті батьків і незгоди рідних видати дівчину заміж вона могла одержати дозвіл на шлюб від посадових осіб. Особиста згода на шлюб нареченого й нареченої мали значення лише в тому випадку, коли вони були матеріально забезпечені та перебували у зрілому віці. Найчастіше ця згода була тільки формальністю.
Для законного розірвання шлюбу досить було чоловікам заявити перед світським або духовним судом чи посадовою особою місцевої адміністрації про те, що вони розривають свій шлюб, і вільні вступити у новий шлюб. Міщани запис про розірвання шлюбу робили в міському магістраті. Оформлення розлучення серед селян могло здійснюватися церквою, посадовими особами місцевої адміністрації або самим феодалом. Дозвіл на розірвання шлюбу повинен був надаватися тільки за наявності вагомих причин: а) нездатність чоловіка до подружнього життя; б) наявність певного ступеню кровної спорідненості; в) учинення тяжкого злочину одним із подружжя; г) перелюбство дружини; д) тяжка хвороба тощо. Шлюб припинявся також у випадках оголошення особи вигнанцем, відходу одного з подружжя у монастир. У цих випадках той, хто залишився, мав право одружитися вдруге.