46. Поняття козацького звичаєвого права.

Як у виборі військової старшини й розподілі земель, так і в судах, покараннях і стратах запорізькі козаки керувалися не писаними законами, а “стародавнім звичаєм, словесним правом і здоровим глуздом”. Писаних законів від них годі було сподіватися передусім тому, що громада козаків мала позаду надто коротке минуле, щоб виробити ті чи інші закони, систематизувати їх і викласти на папері; а також тому, що все історичне життя запорізьких козаків було сповнене майже безнастанними війнами, які не дозволяли їм надто зупинятися на влаштуванні внутрішнього ладу свого життя; нарешті, запорізькі козаки взагалі уникали писаних законів, побоюючись, щоб вони не змінили їхніх свобод.

Козацьке звичаєве право - сукупність норм поведінки, вироблена у процесі виникнення козацтва та перетворення його на велику суспільну групу (XVI—XVIII ст.). Козацьке звичаєве право представляє собою систему звичаєвих норм, переважна більшість яких сформувалась на Запорозькій Січі, на основі якої базувалась структура й діяльність військово-адміністративних і судових органів, регулювались питання земельних, майнових, особистих відносин. Особливого поширення набуло в побуті запорожців, а також козацьких общин на Лівобережжі, Правобережжі, Слобожанщині, пізніше у південних районах. Основна ідея козацького звичаєва права — соціальна рівність усіх членів суспільства. Для козаків ним передбачалися "вольності", які мали "предки и отци их". За умов монархічної форми правління козацьке звичаєве право на території України поступово звелося нанівець. Окремі його норми зафіксовані у "Правах, за якими судиться малоросійський народ", "Екстракті малоросійських прав" (1767) та інших збірках нормативних актів.

Характерними рисами звичаєвого права були: корпоративність, переважання публічного права, усна форма вираження, відсутність поділу на галузі, консерватизм, обрядовість, досить суворі (переважно тілесні) покарання, широке застосування смертної кари тощо.

47. Види звичаєвого права гетьманської доби.

Норми звичаєвого права Запорозької Січі поділялося на публічне і приватне.

Публічне право козаків - це певний військовий статут, що регулював найважливіші суспільні відносини запорозької громади, а саме: військово-адміністративний устрій (порядок виборів, функціонування органів влади та управління), військові справи, порядок володіння й користування землею, угіддями, спільним нерухомим і рухомим майном, порядок судочинства, встановлював відповідальність за злочини і тощо.

Приватне право регулювало відносини цивільно-правового характеру: право власності на особисте рухоме і нерухоме майно, різноманітні угоди, відповідальність за спричинення шкоди тощо.

Варто згадати про наявність в Україні церковного звичаєвого права. Під ним розуміли сукупність правил поведінки, які не були законодавчого затвердження, але люди неодмінно дотримувалися їх у житті, «побоюючись кари і гніву господнього».

У звичаєвому праві запорожців не існувало різниці між кримінальним і цивільним правопорушенням. Під поняттям злочину ними розумілася шкода, заподіяна життю, здоров'ю, майну, честі всьому запорізькому товариству.