14)Концепція походження слов’ян

Слов’яни – назва споріднених народів, які проживали на теренах Європи. Писемні відомості про їхній спосіб життя містяться у творах римських вчених Плінія Старшого, Тацита, Птолемея.

Згідно з писемними джерелами, слов’яни як самостійна спільнота з’являються на історичній арені на початку І тис. н.е. У цей час вони задіяні у міграційних процесах, що призводить до поділу їх на три гілки – венеди (басейн Вісли), анти (Подніпров’я), склавини (Подунав’я).

У добу середньовіччя з’явилася так звана азіатська або скіфо-сарматська теорія. Вона була викладена у. Ця теорія визнає предками слов’ян скіфів і сарматів, які залишивши Передню Азію, пройшли узбережжям Чорного моря і осіли на півдні Східної Європи. Згодом вони розселилися на північ і захід.

На початку ХІХ ст. оформлюється вісло-дніпровська теорія. Згідно з нею, прабатьківщиною слов’ян був широкий ареал між Віслою і Дніпром, а центром одвічних земель – Волинь. Прихильниками цієї теорії.

У 30-40-х рр. вже ХХ ст. була розроблена вісло-одерська теорія, згідно з якою слов’янська прабатьківщина локалізувалася природними кордонами – річками Віслою та Одером.

У 50-60-х рр. ХХ ст. виникає дніпро-одерська теорія (П. Третяков, Б. Рибаков). Вона органічно поєднала попередні, зокрема вісло-одерську і визнала прабатьківщиною слов’ян територію між Дніпром та Одером.

Сучасні українські археологи В. Баран, Д. чітко визначили етнографічну основу східного слов’янства та ареал його формування. На їхню думку, етногенез – тривалий процес. До рубежу ІІ-І ст. до н.е. етногенез розгортається у міжріччі між Віслою та Одером, поширюючись частково на Волинь, а з появою зарубинецької культури ІІ-І ст. до н.е. переміщується на територію між Віслою і Дніпром.

Показово, що прабатьківщина слов’ян територіально співпадає з ядром українських етнічних територій і займає північно-західну Україну (Волинь, Прикарпаття, Поділля, Київщину).

15) Етногенез слов'ян - процес формування давньослов'янської етнічної спільності, що призвів до виділення слов'ян з конгломерату індоєвропейських племен. В даний час не існує загальновизнаної версії формування слов'янського етносу.

Слов'яни як сформувався народ вперше були зафіксовані в візантійських письмових джерелах середини VI століття. Ретроспективно ці джерела згадують про слов'янські племена в IV столітті. Більш ранні відомості відносяться до народів, які могли брати участь в етногенезі слов'ян, таких як бастарни, проте ступінь цієї участі варіюється в різних історичних реконструкціях. Найбільш ранні письмові свідчення візантійських авторів VI століття мають справу з уже сформованим народом, розділеним на склавинів і антів. Згадки про венедів як предків слов'ян (або окремому слов'янському племені) мають ретроспективний характер. Свідоцтва авторів римської епохи (I-II ст.) Про венедів не дозволяють зв'язати їх з будь-якої достовірно слов'янської археологічною культурою. [1] Археологи визначають як достовірно слов'янські ряд археологічних культур, починаючи з V століття. В академічній науці не існує єдиної точки зору з етнічним походженням носіїв більш ранніх культур та їх спадкоємності по відношенню до пізніших слов'янським. Лінгвісти також не мають єдиної думки з часу появи мови, який можна було б вважати слов'янським або праслов'янським. Існуючі наукові версії припускають виділення праслов'янської мови з праіндоєвропейської (або з мовної спільності нижчого рівня) в широкому діапазоні від 2-го тис. до н. е.. до рубежу ер або навіть перших століть н. е..

Походження, історія формування та ареал проживання древніх слов'ян вивчаються методами і на стику різних наук: лінгвістики, історії, археології, палеоантропології, генетики.