4.2. Практичне відношення до дійсності.

Як відомо, суспільне існування постійно виявляє проблему перевищення людських потреб над наявними можливостями їх задоволення тими засобами, які люди мають у своєму користуванні. Появу нової техніки та нової технології розглядають як поетапне вирішення даної проблеми. Одночасно, хоча проблема невідповідності потреб і наявних засобів їх задоволення вирішується суспільством за допомогою технологічних новацій, поява нової технології змістовно зумовлюється саме інтелектуальною діяльністю, а не зовнішнім тиском потреб.

Можливо, що зазначена теза в безпосередньо даній формі не викликає заперечень у тих хто займався осмисленням проблем прикладного застосування наукового знання. Однак, розглядаючи ті чи інші питання пов’язані з науково-технічними новаціями в суспільстві, ми виявляємо, що систематичне дотримання констатованого тезою змісту суперечить багатьом загальновідомим концептам. Серед яких: теза про відносно самостійне буття науки, щодо практики; моделювання науково-пізнавальної діяльності як різновиду практичної діяльності; думка, що техногенна цивілізація є така організація суспільного буття, яка змінює свої підвалини за допомогою безпосреднього впровадження досягнень науки; переконання, що вирішення науковцями проблеми створення антропоморфних машин є майбутнє технологічного розвитку суспільства.

Головною причиною появи суперечностей між тезою про інтелектуальну новацію як джерело технологічних новацій та зазначеними концептами є загальнопоширене ігнорування тієї обставини, що практична експлуатація наявних технологій потребує від інтелекту людини лише актуалізації пам’яті: здатності до пригадування образів необхідних моментів технологічного процесу та вольового зосередження уваги на забезпечення відповідності між здійснюваними за допомогою навичок дій і цими образами. Іншими словами, за Платоном - це рівень Богів.

Стосовно актуальної реалізації зазначеної діяльності, знання яке було необхідне для створення певної технології виступає як результат минулих інтелектуальних актів, пізнання та мислення, які були актуально існуючими на етапі розробки та впровадження технології.

Так само, як безпосередньому споживачу продуктів виробництва байдуже, чи є вони іманентний результат природніх процесів, чи праці інших людей, для людей, що експлуатують технологію не має значення, чи є вона продукт випадкового збігу обставин, чи є вона результат довготривалого фундаментального наукового дослідження та наступного прикладного впровадження ідей науковців.

Для практичного використання технологічних знань у свідомості не обов’язкова присутність уявлень про структуру речі та природні закономірності, які набувають чинності під час матеріальної взаємодії речей. І це ніяк не впливає на кінцевий результат практичної діяльності – суспільно корисну річ, її споживчі якості. Для реалізації технології людині потрібно дотримуватися лише рецептурних уявлень, загальних правил, перевірених знань: що треба взяти, в якій кількості, та яку дію треба здійснити, щоб отримати той чи інший продукт.

Зазначені зауваження не треба ототожнювати з відомою позицією, так званого, наївного реалізму (К. Ясперс, М. Гайдеггер), який визнаючи об’єктивність факту, що сам-по-собі технологічний процес не потребує знання суті природних процесів, які реально відбуваються під час його реалізації, визнав його за аргумент для означення в межах фундаментальної онтології технічного, як самостійно існуючої сутності.

Справа полягає у тому, що в межах відношення “знання – думка – незнання” виявляється наступне. Для експлуатації технології непотрібна актуалізація наукових знань в уявленнях, а для сучасної її розробки та створення – вони потрібні. Також треба враховувати, що практична жєттєдіяльність, яка охоплює процесси відтворення культивованого антропогенного існування, не відбувається без вольового акту, який цілеспрямовує дії суб’єкта на відповідність усвідомленому плану дій. Відповідно, технічне не може поставати як самодостатнє існування. Його існування забезпечується зв’язком природного і соціального, тілесного і духовного.

Іншими словами, обгрунтовується, що аналіз проблем прикладного застосування знання законів природи неможливо здійснити вивчаючи наявні процеси експлуатації існуючих технологій, норм, знань, правил, бо від реальних проблем створення, розробки та впровадження, вирішення яких за допомогою мислення є умовою появи технічного, в масово застосовуваних способах діяльності людини мало що залишилося.

Для уникнення суперечностей між тезою про інтелектуальну новацію як джерело технологічних новацій та практикою експлуатації існуючих технологій, треба визнати що предметом студіювання проблем прикладного застосування науки повинна бути не практика експлуатації технології, а практика їх заміни, розробки, впровадження. Для реалізації такої настанови треба визнати слушність тези: “пізнання, науку, теорію детермінує не матеріальна практика, а процес осмисленої зміни технологій, основу якого складає інтелектуальна діяльність – мислення” [11. С.30].

За умови дотримання вимог останньої тези загальна схема взаємозв’язку науки і техніки буде опосередковуватися процесом прикладного застосування наукових знань. А науково-пізнавальна діяльність постає при цьому, як процес забезпечення інтелекту та мислення необхідними для їх існування знаннями. Тобто існування науки є умова існування інтелекту, думки, розуму, мислення, а не практики. Мислення, інтелект, у свою чергу, постають як умова існування технологічних новацій в практичній діяльності людини.

Вже на рiвнi розгляду побутової дiяльностi окремого iндивiда ми знаходимо, що знання, у яких вiдображенi властивостi природи, не використовуються безпосереднiм чином на практицi. У практичнiй дiяльностi використовуються тiльки знання конкрет­­­ного способу дiї, правила, алгоритму тощо. Тобто вiдкриваючи в процесі пізнання корисну властивiсть навко­­­лишнього свiту, людина вносить змiни в думку, уявний план дiяльностi. При цьому змiнюється передусім сама людина, перетворюючись на таку, яка тепер знає спосiб досягнення своєї мети та вносить корективи у свою дiяльнiсть.

Отже, знання про навколишнiй свiт пов’язанi з конкретним планом дiй (алгоритмом, технологiєю) процесом мислення, який опосередко­­­вує собою як форми практичної дiяльностi, так i форми пiзнання. “Знання нової властивостi, одержане певним шляхом, викорис­­­товується безпосередньо мисленням, а не практичною дiяльнiстю” [12. С.102]. У практицi застосовується тiльки створений за допомогою мислення новий алгоритм, нове правило, знання нової технологiї, нового способу досягнення мети.

Таке тлумачення мiсця мислення дає змогу пояснити: чому пiзнан­­­ня, розвинуте до наукових форм, лише опосередковано пов’язане з практичним життям суспiльства, спецiальним процесом технологiчного застосування знань? чому перед людиною, зайнятою пошуком шляхiв вирiшення практичних проблем, можуть поставати суто гносеологiчнi питання? чому вiдкритий науковцями природний процес, застосований у практицi, було знайдено та осмислено саме при вирiшеннi науко­­­вої, а не практичної проблеми? Тут, мислення складає здатнiсть лю­­­дини уявно вирiшувати усвiдомленi суперечностi, проблеми та за­­­дачi. У свою чергу, мислення для цього озброєне специфiчними засо­­­бами та способами — знаннями.