Документ 1 Стаття «Освіта» з енциклопедичного словника Брокгауза і Ефрона.

1898 рік.

«Освіта – культурно-історичний термін, якою позначається переважно розумовий рух на заході Європи в XVIII столітті. У зв'язку з цим терміном коштують інші, які: просвітитель, просвітня література, освічений (або просвітній) абсолютизм. Як синонім «Освіти» уживається вираження «філософія XVIII століття». В історії Нового часу Присвяті належить дуже важливе значення. Освіта є природним продовженням гуманізму XIV—XV ст., як чисто світський культурний напрямок, що характеризується притім індивідуалізмом і критичним відношенням до традицій.

Вже в XVIII в. робилися спроби визначення основного характеру Освіти. З цих спроб найбільш чудова належить Кантові. Освіта не суть заміна одних догматичних ідей іншими догматичними ж ідеями, а самостійне мислення: у цьому змісті Кант протиставляє Освіті просвітительство».

Документ 2 Стаття «Освіта з Великої радянської енциклопедії. 1975 рік

«Освіта — ідейний плин епохи переходу від феодалізму до капіталізму, зв'язана з боротьбою буржуазії. яка народжується і народних мас проти феодалізму. У ряді країн Західної Європи (де Освіта поширилася в XVIII в., а частково, наприклад, в Англії, і в XVII в.) рух це було настільки широких і впливовим, що вже в його сучасників виникло представлення про «темне середньовіччя, що прийшла на зміну,» епосі Освіти..

Термін «Освіта» зустрічається у Вольтера, И. Гердера й ін.; він остаточно затвердився після статті И. Канта «Що таке «Освіта»? (1784). Історична і філософська наука XIX в. стала характеризувати Освіту як епоху безмежної віри в людський розум («століття розуму», «століття філософів»), у можливість перешикувати суспільство на розумних підставах, як еру катастрофи теологічного догматизму, торжества науки над середньовічною схоластикою і церковним мракобіссям».

Документ 3 Стаття «Освіта» з енциклопедичного словника. 1979 р.

“Освіта - ідейний плин XVIII — середини XIX в., засноване на переконанні у вирішальній ролі розуму і науки в пізнанні порядку», що відповідає справжній природі людини і суспільства. Неуцтво, мракобісся, релігійний фанатизм просвітителі вважали причинами людських нещасть; виступали проти феодально-абсолютистського режиму, за політичну волю, цивільну рівність. Головні представники Освіти в Англії (де воно виникло) — Дж. Локк, Дж. А. Коллінз, Дж. Толанд, Э. Шефтсбері; у Франції (період найбільшого поширення тут Освіти між 1715 і 1789 р. називають «століттям Освіти») - Вольтер, Монтеск'є, Ж.-Ж. Руссо, Д. Дідро, Гельвецій, П. А. Гольбах; у Німеччині – Э.Г. Лессінг, Ґете; у США — Т. Джефферсон, Б. Франклін, Т. Пейн; у Росії - II. И. Новиков, А. Н. Радищев. Ідеї Освіти вплинули на розвиток суспільної думки. Разом з тим у Х1Х — XX ст. ідеологія Освіти нерідко зазнавала критики за ідеалізацію людської природи, оптимістичне тлумачення прогресу як неухильного розвитку суспільства на основі удосконалювання розуму. У широкому змісті просвітителями називали видатних розповсюджувачів наукових знань”. Завдання 13

Виберіть зі списку культурно-історичних явищ ті, котрі складають зміст основних характеристик епохи Освіти. Упишіть них у таблицю.

1. Визначальна роль розуму
2. Наукові основи в пізнанні і поясненні світу і суспільства
3.Прогрес суспільства через його освіту

Явища для вибору:

• історичний оптимізм, віра в майбутнє;

• пошук пояснення всім явищам природи і суспільства;

• увага до людини;

• діяльніше відношення людини до життя;

• відмовлення від безумовних авторитетів;

• падіння впливу релігії і церкви;

• розвиток системи утворення;

• розширення друкарства;

• поява теорій суспільного розвитку.

Література:

Асєєв Ю. Джерела. Мистецтво Київської Русі. – К., 1980.

Козира Є. Українська та зарубіжна культура. – К., 2001.

Маланюк Є. Нариси з історії нашої культури //Дніпро. – 1991. - №1. – С. 146-177.

Мойсеїв І. Храм української культури. – К., 1995.

Овсійчук В. Українське мистецтво XIV – п. пол. XVII ст. - К., 1985.

Попович М. Нарис історії культури України. – К., 1988.

Українська душа. – К., 1992.

Універсальні виміри української культури. – К., 1988.

Феномен української культури. – К., 1996.

Комунальний заклад охорони здоров'я

ХАРКІВСЬКИЙ МЕДИЧНИЙ КОЛЕДЖ №2

Методичні рекомендації для організації самостійної роботи студентів

з теми:

УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА

другої половини XVII – XVIII століть