9. Основні організаційно-правові форми підприємств.

Залежно від форми власності виокремлюють такі правові форми підприємств: приватні, колективні, державні.

У межах приватної власності основними правовими формами організації справи є:

- одноосібне володіння (індивідуальне підприємство, власна справа)

- партнерство (товариство)

- корпорація (акціонерне товариство).

Найдавнішою формою ведення господарки є індивідуальне підприємство.

1. Індивідуальне підприємство є власністю однієї особи, суб’єкта, що самостійно веде справу, організовує, працює, веде бухгалтерію, управляє, повністю відповідає за ризик і отримує увесь дохід. Інакше кажучи, індивідуальне підприємство – це самостійне ведення бізнесу у власних інтересах.

Перевагами індивідуальних підприємств є: економічна свобода дій (вибір сфери діяльності, обсягів виробництва, способів використання доходу), оперативність і гнучкість, безпосередня зацікавленість в ефективній діяльності, низькі організаційні витрати.

Недоліки одноосібного володіння: обмежені фінансові можливості; проблеми з отриманням кредитів і відповідно з оновленням виробництва та застосуванням здобутків НТП; зосередження в руках однієї особи функцій виробництва, управ­ління і реалізації, що ускладнює життя, часто призводить до прийняття помилкових рішень, а навіть банкрутств.

Індивідуальні підприємства найбільш поширені в ринковій економіці і водночас найменш стійкі. Вони масово виникають і масово банкрутують.

2. Партнерство (товариство) ґрунту­ється на об’єднанні майна (паїв) різних власників (фізичних чи юридичних осіб) з відповідним розподілом прав та обов’язків залежно від величини внеску до статутного фонду.

Вирізняють такі різновиди партнерства:

- повні (товариства з необмеженою відповідальністю);

- товариства з обмеженою відповідальністю (ТзОВ);

- змішані (командитні).

1). Повне товариство – це об’єднання фізичних або юридичних осіб, що зберігають самос­тійність, але несуть солідарну від­по­ві­да­льність за діяльність то­вариства не тільки своїми паями, але й влас­ним майном.

Повні товариства характерні для сфер діяльності, де переважає інтелек­туаль­на праця і де невеликі фірми надають професійні послуги (адво­ка­ту­ра, меди­цина, аудиторство).

2). Члени товариства з обмеженою відповідальністю відповідають за діяльність підприємства тільки в межах своїх паїв у статутному фонді.

Ця форма товариства поширена, оскільки менш ризикова для підприємця. ТзОВ розповсюджені в будівництві, роз­робленні природних ресурсів, операціях з нерухомістю, посеред­ницькій діяльності тощо.

3). Командитні товариства об’єднують дійсних членів, які несуть повну відповідаль­ність за зобов’язаннями товариства, а також членів-вкладників, відповідальність яких обмежується тільки їхніми внесками в капітал товариства. Право голосу мають тільки дійсні члени товариства.

Частка товариств у ринковій економіці невелика, але вони мають низку переваг порівняно з індивідуальними підприємствами: вищі фінансові можливості (ефект об’єднання); більше довіри в банків, а отже, легший доступ до кредитів; зниження ризику банкрутства; вищу ефективність управління внаслідок розподілу функціо­нальних обов’язків між партнерами.

Недоліком товариств є розбіжності у поглядах та інтересах партнерів, що ускладнює ухвалення узгоджених управлінських рішень і вироблення єдиної стратегії, а також можливість загострення суперечностей між партнерами.

3. Провідною організаційно-правовою формою підприємства в сучасних умовах є корпорація.

Корпорація (акціонерне товариство, АТ) – це правова форма підприємства, юридично відокремлена від конкретних осіб, що нею володіють. Капітал корпорації формується у грошовій формі і ділиться на однакові (за номіналом) паї у вигляді акцій. Власник акцій є співвласником корпорації, має право на участь в управлінні нею і на дохід у вигляді дивідендів. Реально ж рішення ухвалюють акціонери, які володіють контрольним пакетом акцій (теоретично – це 50%+1 акція). Корпорація є авто­ном­ною юридичною особою.

До переваг корпорацій відносять: покращення умов залучення фінансових ресурсів (через продаж акцій), полегшення доступу до кредитів, зменшення ризику банкрутства, ефективність управління і маркетингу.

Натомість недоліками корпорацій вважають: значні затрати і труднощі зі створенням та припиненням діяльності, складність організаційної структури управління та його бюрократизація, подвійне оподаткування.

У сучасній економіці набули поширення об’єднання підприємств, такі як картелі, синдикати, трести, концерни, конгломерати.

Картель – це угода між підприємствами, які виробляють споріднену (однорідну) продукцію, щодо про­ведення узгодженої політики в галузі цін, квот виробництва, розподілу ринків збуту, обміну патентами, ліцензіями.

Синдикат – об’єднання підприємств, які виробляють однорідну продукцію, для спільної її реалізації. Учасники угоди зберігають виробничу самостійність, але втрачають збутову – вся виготовлена продукція надходить до єдиної спільної структури, яка й займається її реалізацією. Доходи розподіляють пропорційно до частки виробництва кожного з учасників синдикату.

Трест – форма об’єднання, за якої його учасники повністю втрачають не тільки збутову, але й виробничу самостійність. Трест виступає юридичною особою і несе повну від­повідаль­ність усім своїм майном за результати діяльності всіх учасників об’єднання. Частку кожного учасника тресту визначає пакет акцій, відповідно до якого розподіляють і доходи.

Концерн – об’єднання підприємств різних галузей (про­мислових, фінансових, торговельних), які формально незалежні, але підпорядковані фінансовому контролю керуючої фірми – холдинговій компанії, яка і відповідає за всю госпо­дарсько-фінансову діяльність підприємств концерну (у межах пакетів акцій кожного з них).

Конгломерат – об’єднання підприємств різних, часто не споріднених галузей. Конгломерати виникають через диверсифікацію (про­никнення) в інші галузі задля забезпечення стабільності. Для них характерні відсутність галузевого ядра, незмінність пропонованих ринку товарів і послуг, провідна роль банків та інших фінансово-кредитних інститутів.

Найвищою формою об’єднання підприємств є фінансово-промислові групи (ФПГ). Це – об’єднання великих промислових фірм з банківськими структурами, кожний з учасників якого функціонує самостійно і розв’язує власні завдання, але у разі потреби залучається до виконання якогось великого проекту. Координатором у ФПГ може бути промислова фірма або банківська структура. Упродовж короткого проміжку часу ФПГ можуть акумулювати значні фінансові ресурси.

Найпоширенішою організаційною формою підприємств, що виникли на основі кооперативної (колективної) власності, є кооперативи.

Кооперативи – це об’єднання громадян з метою спільного виробництва (виробнича кооперація), збуту продукції (збутова кооперація), закупівлі та споживання товарів, послуг (споживча кооперація), будівництва та експлуатації житла (житлова кооперація).

Характерними рисами кооперативних підприємств є економічна самостійність і самоуправління, членство на засадах пайових внесків, особиста участь у розв’язанні господарських питань, а також необмежена відповідальність.

Перевагами кооперативної форми підприємств є: простота створення, вступу та виходу з кооперативу; рівноправність членів у розв’язанні господарських питань; розподіл доходів пропорційно до трудової участі та пайового внеску. Основний недолік – обмеженість економічної свободи через потребу узгоджувати інтереси членів кооперативу.

У розвиненому ринковому господарстві підприємницька діяльність може здійснюватися на основі державної власності.

Державні підприємства – це підприємства, власником яких є держава.

За директивно-планової економіки державне підприємство було єдиною організаційно-правовою формою. Практика роздержавлення і приватизації державних під­приємств в Україні витворила низку проміжних (перехідних) форм підприємств, зокрема так звані колективні та орендні.

Колективні підприємства функціонують на основі власності асоціацій працівників, яка виникає в результаті переходу всього майна державного підприємства (через безоплатну передачу або викуп) у власність трудового колективу підприємства. Усі його працівники беруть участь в управлінні колективним майном та розподілі доходів. Частка працівника у доходах визначається його трудовим внеском у створенні майна колективного підприємства.

Орендні підприємства ґрунтуються на договірному, терміновому володінні виробничим капіталом, продукцією і доходами. За оренди суб’єкт власності та суб’єкт господарювання не збігаються.

Орендні підприємства можуть бути проміжною формою в перетворенні державних підприємств в акціонерне, кооперативне, колективне, приватне або інший вид підприємства.

Інноваційні форми підприємницької діяльності

Венчурні фірми – це інноваційні підприємства, діяльність яких спрямованана на реалізацію ризикових проектів у сфері наукомісткого виробництва для отримання нових продуктів, послуг і технологій з метою присвоєння макси­мального прибутку. Венчурні компанії бувають малі або середні, за організаційно-правовим статусом – це партнерства (товариства).

Створення венчурних фірм передбачає наявність трьох суб’єктів: носіїв ідей (науковців, інженерів), висококваліфікованих фахівців-менеджерів, інституційних інвесторів (інвестиційні банки, пенсійні фонди, страхові компанії тощо). У центрі створення венчурної фірми лежить наукова або інженерна ідея, яка за допомогою належного фінансування та високопрофесійного менеджменту має забезпечити високі прибутки.

Технопарки (як форма венчурного під­при­ємництва) – науково-виробничі центри на основі університетів; як форма самоорганізації творчого потенціалу людей, так званого “класу інтелектуалів”.

Лізинг – модифікована форма довгострокової оренди, де орендодавачем є лізингова компанія.

Лізингова фірма – спеціалізована фінансова (банківська чи небанківська) інституція, яка, на прохання орендаря, купує потрібне обладнання чи нерухоме майно, щоб передати його в оренду на попередньо узгоджений термін за відповідну оплату. Із закінченням терміну оренди користувач (орендар) може або повернути об’єкт оренди, або подовжити термін його оренди, або викупити його за залишковою вартістю.

Лізинг поєднує елементи оренди та кредиту і є своєрідним способом фінансування інвестицій, який не вимагає від орендарів великих разових вкладень.

Інжиніринг – це система надання послуг фірмою-консультантом фірмі-клієнтові в будівельній справі, спорудженні промислових та інших об’єктів. Франчайзинг полягає у тому, що головна фірма (франчайзор) передає малим і середнім підприємствам-операторам (франчайзі) виняткове право на продаж її товарів чи послуг під торговельною маркою компанії-франчайзора.

Для отримання прав фірма-оператор (франчайзі) робить початковий внесок на користь головної компанії, а потім сплачує щомісячні внески.

Франчайзинговий пакет містить повну систему ведення бізнесу.

Франчайзинг є найпоширенішою формою інтеграції малого і великого бізнесу в галузі збуту: у ресторанному бізнесі, на станціях технічного обслу­говування, у сфері туризму, роздрібній торгівлі, дизайнерських і бізнесових послугах.