2). Соціальне страхування.

Виділяють чотири основні види соціального страхування: пенсійне страхування; медичне страхування; страхування від безробіття; страхування від нещасного випадку.

Пенсійне й медичне страхування в країнах Заходу здійснюється шляхом паритетних (рівних) відрахувань від заробітної плати й доходів підприємців. Страхування від безробіття здійснюється частково за участю держави, а від нещасного випадку – виключно за рахунок коштів підприємців.

Отже, допомога по соціальному страхуванню вважається в основному заробленою і не несе на собі відбиток державної благочинності.

3). Соціальна допомога бідним передбачена лише для малозабезпечених верств населення, які її потребують і не в стані самостійно заробляти (непрацездатні, особи, які мають на своєму утриманні дітей).

Соціальні допомоги бідним надаються з державного чи місцевого бюджетів, фінансуються із загальних податкових надходжень і вважаються не заробленими, а благочинними.

Соціальна допомога існує у вигляді грошової допомоги, надання безоплатного харчування, утримання в дитсадку, соціальної реабілітації, житлових дотацій.

7. Суть підприємництва та його основи.

Підприємництво як специфічний фактор виробництва стало розглядатись тільки у ХХ ст. Теоретичне осмислення явища “підприємництво” пройшло довгий шлях.

1). Вважають, що вперше терміни “підприємництво”, “підприємець” вжив французький банкір Т.Кантільйон (XVIII ст.). Підприємцями він вважав людей, які займаються ризиковою діяльністю, і тому їхні доходи не гарантовані.

2). За А.Смітом, підприємець – це насамперед власник, який також ризикує заради комерційного успіху. Він сам організовує ви­робництво, управляє ним і сам розпоряджається його результатами.

3). Для французького економіста Ж.Б.Сея підприємець – це особа, яка вміло комбінує фактори виробництва.

4). Німецький соціолог М.Вебер називав підприємництво “способом життя” певного типу людей: людина існує задля справи, а не справа – задля людей.

5). Визначний український економіст М.Туган-Барановський важливу роль у підприємництві відводив патріотизмові, культурі, релігії, психологічним рисам характеру народу, тобто менталітету.

6). Ґрунтовну і всебічну характеристику феномену підприємництва і підприємця у XX ст. дав австро-американський економіст Й.Шумпетер. Він наголошував, що підприємець – не обов’язково власник. Шумпетер акцентував увагу на творчих рисах підприємця: це людина, яка вбачає своє покликання у виготовленні нових благ або нової якості блага, освоєнні нових ринків, нових видів сировини, нових технологій, нових методів управління тощо.

Основний зміст підприємництва полягає у реформуванні економіки через використання нових ідей, технологій, винаходів (інновацій) або знаходженні нових джерел ресурсів та їхніх комбінацій, застосуванні новітніх методів управління, освоєнні нових ринків збуту продукції. Водночас невід’ємним атрибутом підприємництва є отримання вигоди, причому головним для підприємця є використання прибутку для розширення і розвитку виробництва.

Отже, підприємництво – це ініціативна, самостійна діяльність громадян і об’єднань, що здійснюється на їх ризик та майнову відповідальність, і спрямована на отримання прибутку задля подальшого розвитку підприємства.

Підприємництво – необхідна визначальна ознака ринкової економіки. Немає підприємництва – немає і ринку, і навпаки. Для його існування потрібні певні передумови:

• економічні (існування приватних, колек­тивних і державних власників, що сприяє свободі під­приємницької діяльності і забезпечує її);

• політичні (гарантії суб’єктам госпо­дарювання щодо збереження їхньої власності);

• правові (що ґрунтуються на законо­давстві і нормативних документах);

• психологічні (позитивна суспільна думка щодо підприємництва).

Суть підприємництва розкривається через його основні функції:

1. Ресурсно-мобілізаційна функція виявляється в найефективнішому залученні ресурсного потенціалу (капіталу, землі, людських ресурсів).

2. Організаційно-виробнича функція зводиться до оптимального поєднання факторів виробництва, контролю за їх використанням, визначення стратегії зростання прибутків.

3. Творчо-новаторська функція передбачає забезпечення реалізації нових ідей, здійснення науково-технічних розробок і проектів, впровадження нових технологій, пошук нових способів завоювання ринків.

Суб’єктами підприємницької діяльності в сучасній економіці є:

• приватні особи;

• групи фізичних або юридичних осіб, які пов’язані між собою договірними відносинами та економічними інтересами;

• держава (в особі відповідних інституцій).

Об’єкт підприємництва – сукупність певних видів економічної діяльності, в межах якої підприємець домагається максимізації доходу шляхом оптимальної комбінації ресурсів.

Виділяють такі види підприємницької діяльності: виробництво, інноваційна справа, торгівля, посередництво, фінанси, страхова справа.