4. Глобальні проблеми сучасності. Міжнародна співпраця у розв’язанні глобальних проблем

Нині динамізм та інтенсивність людської діяльності створюють нові, небачені колись глобальні проблеми.

Глобальні проблеми – це сукупність життєво важливих проблем людства, від розв’язання яких залежать подальші соціально-економічні перспективи цивілізації, а також саме існування людства.

Глобальним проблемам притаманні певні особливості. По-перше, вони мають загальносвітовий характер, тобто зачіпають інтереси, а в деяких випадках загрожують майбутньому усього людства. По-друге, вони вимагають ефективних і невідкладних рішень, а також колективних зусиль усіх держав для свого розв’язання.

Глобальні проблеми зумовлені різними чинниками, зокрема:

• демографічними

• екологічними

• ресурсними

• енергетичними

• військовими

Їх можна поділити на три групи.

• До першої групи належать проблеми, що виникають у взаємовідносинах між різними державами та окремими народами (проблеми “війни і миру”, міжнародного тероризму, міжнаціональних конфліктів тощо)

• Друга група охоплює сучасні проблеми народонаселення (боротьба з голодом, бідністю, хворобами тощо).

• Третя група – це проблеми взаємодії людини і природи (проблеми використання природних ресурсів, розвитку енергетичного потенціалу планети).

Однією з головних глобальних проблем сучасності є проблема “війни і миру”, зокрема небезпека ядерної війни. У разі її нерозв’язання, усі інші проблеми втрачають свою актуальність. Нині у світі накопичено велику кількість ядерної зброї, якою можна багаторазово знищити життя на Землі.

З середини 1970-х років різко загострилася екологічна криза. У результаті прискорення науково-технічного прогресу вплив людини на довкілля стає дедалі вагомішим, негативні наслідки такого впливу виявляються не лише усередині окремої країни, але й далеко за її межами. Господарська діяльність людини спричиняє нині глобальну зміну клімату, впливає на хімічний склад водного і повітряного басейнів Землі, на тваринний і рослинний світ планети.

За останні десятиліття 20 ст. завдяки спільним зусиллям держав, науково-технічному прогресові, розвиткові біотехнологій, низці економічних і законодавчих реформ людство зуміло дещо поліпшити ситуацію щодо захисту довкілля. Проте прогрес у цій галузі вкрай повільний.

З екологічною проблемою тісно пов’язана і паливно-енергетична та сировинна кризи. Глобальні аспекти цієї проблеми пов’язані не лише із зростанням світових обсягів виробництва, але й з виникненням суперечностей у світі з приводу основних способів ведення господарства, методів організації виробництва, використання природних ресурсів тощо.

Основними шляхами розв’язання цієї проблеми є перехід на енергозаощаджувальний тип господарюваннявикористання нових та поновлюваних джерел енергії.

Однією з найгостріших проблем сучасності є проблема економічної відсталості окремих країн, зокрема країн, що розвиваються. Економіка цих країн значно відстає від розвинених країн за обсягами виробництва та за іншими важливими макроекономічними показниками.

Низький рівень соціально-економічного розвитку цих країн загострює політичну нестабільність у світі, створює небезпеку виникнення військових конфліктів у цих регіонах, призводить до неконтрольованого зростання населення, поширення небезпечних хвороб у світі тощо.

Важливим напрямом у розв’язанні цієї проблеми є ухвалена ООН Програма нового міжнародного економічного порядку, яка передбачає, зокрема, утвердження демократичних принципів у міжнародних економічних відносинах, а також міжнародне сприяння розвиткові відсталих країн.

Глобальні проблеми взаємопов’язані, що вимагає кардинально нових, системних підходів до їх розв’язання. Треба подолати чимало економічних і політичних перешкод, зокрема нехтування окремими країнами узгоджених світовою спільнотою заходів щодо розв’язання глобальних проблем. Звідси зрозуміло, що глобальні проблеми неможливо розв‘язати одночасно й остаточно.

Формування комплексу зусиль щодо розв’язання глобальних проблем сучасності диктується інтересами виживання людства та збереження цілісності сучасного світу.

15.1. Сторінка про Україну. Взаємодія України з міжнародними валютно-фінансовими організаціями

Одним із найважливіших напрямів інтеграції України у світову економіку є її взаємодія з міжнародними валютно-фінансовими організаціями. За час співробітництва з ними Україна отримала кредитних ресурсів на загальну суму понад 15,4 млрд. доларів США (станом на літо 2008 р., напередодні світової економічної кризи). Така співпраця не лише дає змогу отримувати позики, але й підвищує міжнародний авторитет України і довіру до неї іноземних інвесторів.

Україна стала членом МВФ у вересні 1992 р., а з 1994 р. отримує систематичну фінансову допомогу на здійснення урядових економічних і фінансових програм. У співробітництві України з МВФ можна виділити декілька етапів.

У 1994–1995 роках Україні було надано фінансову допомогу у вигляді системної трансформаційної позики (STF – Systemic Transformation Facility) на суму 763,1 млн. дол. США для підтримки платіжного балансу України. Проте, через невиконання Україною умов угоди програму було завершено завчасно. У 1995–1998 роках Україна отримала від МВФ кредитів на загальну суму 1935 млн. дол. США за трьома річними програмами “стенд-бай” на підтримку курсу національної валюти і фінансування дефіциту платіжного балансу України.

У 1998–2002 роках програмою розширеного фінансування (EFF – Extended Fund Facility) було передбачено надання Україні кредиту на суму 2,6 млрд. дол. США. Однак у результаті негативного висновку щодо ходу виконання програми Україна отримала лише 1,6 млрд. дол., які були спрямовані на поповнення валютних резервів НБУ. З 2002 р. Україна перестала отримувати кредити від МВФ.

У 2004–2005 роках Україна співпрацює з МВФ на безкредитній основі в межах попереджувальної програми “cтенд-бай”. Протягом дії програми існували деякі ризики її впровадження, що створювало умови для збільшення консолідованого бюджетного дефіциту. З огляду на це наприкінці 2004 р. програма формально вважалася призупиненою, а з березня 2005 р. – завершеною. Починаючи з 2005 р., взаємовідносини України з МВФ носили консультативний характер, зокрема щодо технічної допомоги у галузі управління державним боргом та розвитку внутрішнього ринку цінних паперів, митного адміністрування, монетарної та податкової політики.

Новий етап у сфері співробітництва України та МВФ розпочався наприкінці 2008 р., коли МВФ схвалив рішення про надання Україні стабілізаційного кредиту у розмірі 16,4 млрд. дол. США для подолання наслідків фінансово-економічної кризи. Станом на початок 2010 р. в Україну надійшло три транші цього кредиту на загальну суму ??,? млрд. дол.

Ставши у 1992 р. членом Світового банку, Україна тісно співпрацює з ним та його філіями. Так, за роки співробітництва Україна отримала від МБРР понад 5 млрд. дол. США. Загальна сума вкладень Міжнародної фінансової компанії в Україні станом на літо 2008 р. сягнула 786 млн. дол. Спільно розроблено чимало проектів послідовного втілення програми комплексних реформ в Україні. Розробляються також проекти технічної допомоги, інвестиційної діяльності, освітні програми. Специфікою проектів Світового банку є орієнтація на пріоритети загальнодержавного значення. Відповідно до нової Стратегії партнерства України зі Світовим банком на 2008–2011 роки пріоритетного значення набуває впровадження проектів у сфері розвитку інфраструктури, енергетики, енергоефективності та енергозбереження в Україні.

У серпні 1992 р. Україна стала членом Європейського банку реконструкції та розвитку (ЄБРР). Нині ЄБРР є чи не найбільшим та найефективнішим інвестором в Україні. Так, лише у 2008 р. його портфель в Україні було збільшено майже на 20,5%, а загальний обсяг наданих ресурсів для реалізації 170 проектів сягнув 4,1 млрд. євро. Окрім інвестиційної діяльності, ЄБРР розширює сприяння технічному співробітництву. Відповідно до нової Програми співробітництва України з ЄБРР на 2007–2009 роки пріоритетними визначено енергетику та енергозбереження, розвиток муніципальної інфраструктури, транспорт, зв’язок і державний сектор. Особливо актуальним для України стає залучення іноземних інвестицій та фінансова підтримка ЄБРР у зв’язку із проведенням у 2012 р. в Україні та Польщі чемпіонату Європи з футболу.

15.2. Сторінка про Україну. Україна у регіональних економічних об’єднаннях

Україна є членом низки регіональних інтеграційних об’єднань, таких як СНД, ОЧЕС і ГУАМ.

Співдружність незалежних держав (СНД) – організація, до заснування якої 1991 року причетна Україна. Її членами стали пострадянські держави, окрім країн Балтії. Договір про заснування СНД передбачав співробітництво у таких сферах як зовнішня політика, економічна і фінансова політика, політика в галузі безпеки та оборони. Проте інтеграційні процеси в СНД йдуть важко і суперечливо через різне розуміння цілей організації країнами-учасницями. Незважаючи на те, що ще у 1993 р. вони підписали угоди про створення економічного союзу, по суті й донині не створено навіть зони вільної торгівлі. Більшість підписаних багатосторонніх документів не діють. Зважаючи на це інтеграцію у межах СНД більшість економістів вважає “псевдоінтеграцією”.

За безпосередньої участі України 1992 року було створене Чорноморське економічне співробітництво (ЧЕС), яке сьогодні об’єднує 12 чорноморських держав (Україна, Греція, Азербайджан, Молдова, Болгарія, Румунія, Туреччина, Грузія, Росія, Албанія, Вірменія та Сербія). Співробітництво країн-учасниць ЧЕС відбувається на двосторонньому і багатосторонньому рівнях через укладання угод за конкретними проектами. При цьому чимало програм реалізується в галузі торгівлі, промисловості, енергетики, транспорту і зв’язку, науки і техніки, сільського господарства, екології і туризму. 1998 року ЧЕС надано статусу організації – ОЧЕС, а довгостроковою метою діяльності задекларовано створення зони вільної торгівлі.

Учасники організації вбачають перспективи її розвитку передовсім у співробітництві з ЄС. У лютому 2008 р. відбулося засідання ради міністрів закордонних справ країн-членів ОЧЕС, на якому досягнуто домовленості щодо зближення між Чорноморським регіоном і ЄС завдяки конкретним проектам співпраці.

2001 року юридично оформлено статус ГУАМ як міжнародної організації, до якої увійшли Грузія, Україна, Азербайджан, Молдова та Узбекистан (у червні 2002 р. вийшов з об’єднання). Україна приділяє значну увагу діяльності ГУАМ, оскільки має власну сферу інтересів, пов’язану передовсім із транспортуванням енергоносіїв і розбудовою Транскавказького транспортного коридору, підтриманням безпеки, розширенням ринку збуту своєї продукції та диверсифікацією шляхів постачання товарів критичного імпорту.

Однак нині ГУАМ все ще перебуває у досить невизначеному стані. З одного боку, інтеграційні процеси у межах організації активізувалися, підписано низку важливих угод. З іншого – ще й досі не розроблено прагматичних проектів, які б зацікавили усіх учасників; не консолідовано інтересів; не сформовано спільної структури і не визначено місця у новому геополітичному просторі Європи, Чорноморському і Каспійському регіонах. Тому говорити сьогодні про віддалену перспективу організації, з погляду фахівців, складно.

Стратегічною метою України, як відомо, є вступ до ЄС. Долучення до європейської спільноти відкрило б для України великі можливості щодо прискорення економічного розвитку і підвищення добробуту. 1994 р. вперше було підписано угоду про партнерство та співробітництво між ЄС і Україною, яка набула чинності з березня 1998 р. Одним з головних завдань визначено сприяння торгівлі та залученню інвестицій, а також розвиток гармонійних економічних відносин між Україною та ЄС. Вже сьогодні ЄС став найбільшим зовнішньоторговельним партнером України. За даними Євростату, за 2008 р. товарообіг України з країнами ЄС перевищив 39 млрд. євро (приріст на 14,1% проти 2007 р.). Крім того, ЄС є одним з найбільших інвесторів в Україні. Станом на початок 2009 р. інвестиції ЄС в Україну досягнули 28,2 млрд. дол. США.

З березня 2007 р. ЄС та Україна розпочали переговори щодо нової посиленої угоди задля поглиблення співпраці у політичній, економічній, соціально-культурній та інших галузях. У вересні 2008 р. було досягнуто політичної домовленості про укладання майбутньої рамкової угоди у форматі угоди про асоціацію. У межах цієї угоди заплановано створення зони вільної торгівлі між Україною та ЄС, що передбачатиме лібералізацію у сфері руху товарів, капіталів і послуг та широку гармонізацію немитних інструментів економічного регулювання.