Лекція 6 роль держави в економіці

6.1 Держава – захисник економічних свобод

Людство прийшло до розуміння того, що людям будь-якої країни для прояву прагнення до активної господарської діяльності і її здійснення необхідні:

1. свобода в розпорядженні результатом своєї праці;

2. свобода підприємництва;

3. свобода укладання договорів.

Свобода в розпорядженні результатом своєї праці означає, що людина має права на володіння, користування і розпорядження тими благами, які вона створила своєю працею або придбала на зароблені гроші.

Свобода підприємництва – це право самостійно вибирати, що і як робити у сфері економіки. Така свобода означає, що підприємцю ніхто не має права диктувати, які блага і яким способом виробляти – вирішити це має право лише він сам. Тільки при цій умові людина може і приймати на себе відповідальність за результати своєї діяльності.

Свобода укладання договорів – це право людини самостійно обирати, кому і на яких умовах продавати створенні нею блага. Саме це право є головною умовою розвитку торгівлі, оскільки тільки за його наявності людина дійсно повністю вільна в своїй господарській діяльності і може прийняти на себе весь ризик її здійснення.

Головна і постійна задача будь-якої держави – захист таких свобод, у тому числі і економічних, тобто їх гарантування.

6.2 Недосконалість ринку і їх наслідки

Слабкості (недосконалості) ринку – нездатність ринкових механізмів вирішувати деякі економічні задачі взагалі чи найкращим чином.

Причини недосконалостей ринку:

1. ніхто з продавців або покупців не повинен мати можливості впливати на формування цін в більшій мірі, ніж решта учасників ринку;

2. серед продавців, з одного боку, або покупців, з іншого не повинно існувати змов з метою виторговування для себе вигідніших умов операцій;

3. всім учасникам ринку повинна бути доступна повна інформація про стан справ на ньому (хто, що, де, коли і за якою ціною продає);

4. всі витрати по будь-якій операції повинні покриватися тільки її учасниками, і їм же повинні діставатися і всі вигоди від неї;

5. держава або суспільні організації не повинні втручатися в роботу ринку по політичних або релігійних мотивах.

Як правило, в умовах змішаної економічної системи держава бере на себе рішення декількох задач:

1. усунення наслідків, породжуваних слабкостями (недосконалостями ринку);

2. пом'якшення нерівності доходів і багатства за рахунок їх часткового перерозподілу.

Лекція 7 основи економіки підприємства

7.1 Підприємство і фактори його виробничої діяльності

Підприємство – заснована на кооперації форма організації виробництва, що виступає як економічно відособлений суб'єкт господарювання.

Для реалізації своїх функцій підприємство використовує виробничі фактори, які можна умовно об'єднати у такі групи:

• трудові фактори; основні фонди; оборотні кошти; природні фактори; інформаційні фактори.

Трудові фактори – це люди і притаманні їм здібності виконувати фізичну й інтелектуальну роботу, що є елементами виробничої системи.

Природний фактор – будь-який фактор (предмет чи явище), що діє поза участю людини чи пов’язаний з її біологічною сутністю.

Інформація – це природна реальність, що несе в собі характерні ознаки предметів і явищ природи, які виявляються в просторі і часі.

Засоби виробництва – це сукупність всіх елементів, що беруть участь у процесі виготовлення продукції. Вони поділяються на засоби праці (верстати, машини, печі тощо) і предмети праці (сировина, матеріали, напівфабрикати та ін.).

Відповідно за формами авансування залученого капіталу в активи підприємства його поділяють на основний і оборотний.

Основний капітал формує ту частину активів підприємства, що беруть участь у багатьох виробничих циклах, частинами переносячи свою вартість на вартість готової продукції. Конкретними формами основного капіталу (необоротних активів) на підприємстві є основні засоби, нематеріальні активи, фінансові інвестиції. Ключовими компонентами основного капіталу взагалі й основних засобів зокрема є основні фонди. Зокрема, у складі основних засобів, крім «капітальних витрат на поліпшення земель», всі інші елементи належать до категорії «основних фондів».

Основні фонди – це частина засобів виробництва, що зберігають свою речову форму, беруть участь у багатьох виробничих циклах і свою вартість переносять на вартість готової продукції частинами в міру спрацювання.

Залежно від характеру участі основних фондів у виробничому процесі розрізняють виробничі і невиробничі основні фонди.

Основні виробничі фонди піддаються фізичному і моральному зношенню.

Фізичне спрацювання основних фондів частково компенсується шляхом капітального ремонту, а повна компенсація (реновація) здійснюється шляхом замінення старих елементів основних фондів новими. Моральний знос основних фондів може бути компенсований за рахунок модернізації.

Грошова компенсація фізичного спрацювання основних фондів здійснюється шляхом амортизації.

Амортизація – це поступове перенесення вартості основних фондів на вироблену продукцію для накопичення коштів для повного їх відновлення (реновації).

Грошовим вираженням розміру амортизації є амортизаційні відрахування, що відповідають ступеню спрацювання основних фондів.

Економічна функція амортизації полягає у фактичній компенсації коштів, витрачених на придбання основних фондів. Таким чином, метою економічної амортизації повинно бути визначення дійсних витрат підприємства, пов'язаних з повним відтворенням засобів праці, а отже, і собівартості продукції (послуг).

Оборотним капіталом (обіговими коштами) називають засоби виробництва, що, на відміну від основних фондів, беруть участь тільки в одному виробничому циклі, під час якого цілком переносять свою вартість на вартість готової продукції.

Оборотним капітал називається тому, що він перебуває в постійному обороті. Обігові засоби (кошти) проходять різні форми за схемою: гроші – товар – гроші. За один оборот обігові кошти проходять три основні економічні сфери: постачання, виробництво і збут.

Оборотний капітал складається з двох частин – оборотних фондів і фондів обігу.

Оборотні фонди циркулюють у сфері виробництва й у процесі виготовлення продукції цілком споживаються, отже, цілком переносять свою вартість на створений продукт.

Фонди обігу пов’язані з обслуговуванням процесу обігу товарів. Вони не беруть участі в утворенні вартості, а є її носіями. Після закінчення виробничого циклу виготовлення продукції та її реалізації вартість оборотних фондів відшкодовується в складі виручки від реалізації продукції (робіт, послуг).

Склад і класифікація оборотного капіталу:

7.2 Витрати і результати діяльності підприємства

7.2.1 Витрати підприємства

Основною метою діяльності будь-якого виробника (фірми, виробничого підприємства) є максимізація прибутку. Можливості його одержання обмежені, по-перше, витратами виробництва і, по-друге, попитом на вироблену продукцію.

Витрати – це прямі і непрямі, фактичні і можливі виплати або упущена вигода, необхідні для того, щоб залучити й утримати ресурси в межах даного напрямку діяльності.

Витрати, що має фірма у процесі діяльності, можна поділити на дві категорії: зовнішні (або явні) і внутрішні (неявні).

Зовнішні витрати набувають форми грошових платежів постачальникам факторів виробництва, проміжних виробів і ділових послуг (заробітна плата робітників та службовців, витрати на сировину і матеріали, комісійні винагороди торговельним фірмам, внески банкам та іншим фінансовим установам, розрахунки за юридичні консультації, транспортні послуги тощо).

Внутрішні (неявні, імпліцитні) витрати – це упущена вигода, на яку йде фірма, взявши даний варіант використання усіх виробничих ресурсів. Вони кількісно дорівнюють тим доходам, що могли б бути отримані при оптимальному способі застосування даних ресурсів (фінансових, інформаційних, людських, матеріальних та ін.).

За формою прояву усі витрати можна поділити на такі групи:

1 Витрати – безпосередні грошові виплати.

2 Неявні (імпліцитні) витрати – (умовно оцінена) упущена вигода, що не набирає форми фактичних грошових виплат.

3 Збиток – фактичні (потенційно можливі) втрати, яких зазнає (або може зазнати) фірма, не отримуючи при цьому компенсації у формі доходу – санкції за різного роду недотримки (за часом, якістю, умовами), нереалізована продукція, втрати від аварій, ін.

4 Безповоротні (безповоротно втрачені) витрати являють собою раніше зроблені витрати, які вже не підлягають відшкодуванню і не можуть впливати на рішення фірми (наприклад, безперспективні інвестиції).

7.2.2 Собівартість продукції

Собівартість продукції (виробів, робіт, послуг) – це виражені у грошовій формі поточні витрати підприємства на її виробництво і збут.

Цілі обліку собівартості продукції: а) своєчасне, повне і достовірне визначення фактичних витрат, пов'язаних з виробництвом і збутом продукції; б) розрахунки фактичної собівартості окремих видів і усієї продукції; в) контроль за використанням матеріальних трудових і грошових ресурсів.

Витрати плануються і враховуються за двома напрямами:

1) економічними елементами, тобто економічно однорідними видами витрат (наприклад, матеріали, зарплата, амортизація, ін.) – кошторис витрат;

2) калькуляційними статтями, тобто залежно від місця (сфер виробничої діяльності) і цілеспрямованості використання ресурсів виникнення витрат – калькуляція.

Слід підкреслити, що обидва види обліку і планування витрат (як кошторис, так і калькуляція) необхідні в економічній діяльності підприємства, тому що виконують різні функції.

Кошторисом витрат називається повне зведення витрат на виробництво і реалізацію продукції, згруповане за економічно однорідними елементами.

Основними елементами кошторису витрат є:

1) матеріальні витрати;

2) витрати на оплату праці;

3) відрахування на соціальні заходи;

4) амортизація;

5) інші операційні витрати.

Кошторис витрат використовується для контролю загальних витрат підприємства або цеха за економічно однорідними елементами.

Калькуляція – це поданий у табличній формі розрахунок витрат на виробництво і збут одиниці продукції (виробів, робіт, послуг) або групи однорідних видів продукції.

Як і кошторис витрат, калькуляція складається в грошовій формі. На відміну від кошторису витрат калькуляційні статті групуються не за економічно однорідними елементами, а за сферами виробничої діяльності. Тому до калькуляційної статті можуть належати кілька економічно однорідних видів витрат (наприклад, матеріальні витрати, заробітна плата, амортизація).

Калькуляція є основою для визначення середніх витрат виробництва і реалізації одиниці продукції. На основі цієї величини формується на кожний вид продукції базова ціна підприємства.

За етапами формування можна виділити такі види собівартості:

• технологічну – це сума витрат на здійснення технологічного процесу, з врахуванням використаних сировини і матеріалів;

• виробничу – витрати на виробництво продукції;

• повну – витрати на виробництво і збут.

Виробнича калькуляція містить у собі такі статті витрат:

1) сировину і матеріали;

2) купівельні напівфабрикати, комплектуючі вироби, роботи і послуги виробничого характеру сторонніх підприємств та організацій;

3) зворотні відходи (вираховуються);

4) попутну продукцію (вираховується);

5) паливо й енергію на технологічні цілі;

6) основну заробітну плату основних виробничих робітників;

7) додаткову заробітну плату основних виробничих робітників;

8) відрахування на соціальні заходи;

9) витрати на утримання та експлуатацію устаткування;

10) загальновиробничі витрати;

11) втрати внаслідок технічно неминучого браку;

12) інші виробничі витрати.

Крім наведених витрат виробничої собівартості при формуванні ціни важливо враховувати такі статті витрат:

а) адміністративні витрати;

б) витрати на збут;

в) інші операційні витрати.

7.2.3 Економічна ефективність

Ефект означає результат, наслідок певних причин, дій. Ефект може вимірюватися в матеріальному, соціальному, грошовому вираженнях. У тому випадку коли зазначені результати отримують грошову оцінку, говорять про економічний ефект.

Економічний ефект – виражений у вартісній (грошової) формі результат будь-яких дій.

Ефективність визначається відношенням результату (ефекту) до витрат, що забезпечили його отримання.

Економічна ефективність – це вид ефективності, що характеризує результативність діяльності економічних систем (підприємств, територій, національної економіки).

У загальному вигляді принципова схема визначення показника ефективності може бути виражена формулою

,

де е – показник економічної ефективності; Е – величина економічного ефекту; З – витрати ресурсів (коштів, засобів виробництва, предметів праці, трудових факторів, часу та ін.) на забезпечення зазначеного економічного ефекту.

7.2.4 Основи фінансової діяльності підприємства

Фінансова діяльність – це діяльність пов'язана з формуванням і використанням грошових фондів у процесі їх кругообігу.

Фінансові ресурси підприємства – це сукупність власних грошових доходів і надходжень зовні (залучені і позичені кошти), призначених для виконання фінансових зобов'язань підприємства, фінансування поточних витрат і капітальних вкладень, пов'язаних з відтворенням засобів виробництва.

Результатом діяльності підприємства є прибуток. Прибуток – перевищення доходу над витратами. Зворотна величина називається збитком. З економічної точки зору прибуток – різниця між грошовими надходженнями і грошовими видатками. З господарської точки зору прибуток – це різниця між майновим станом підприємства на кінець і початок звітного періоду.

Кінцевий фінансовий результат, названий валовим (балансовим) прибутком/збитком, складається з фінансового результату від реалізації продукції (робіт, послуг), основних фондів та іншого майна підприємства, а також доходів від позареалізаційних операцій, зменшених на суму витрат за цими операціями.

Прибуток (збиток) від реалізації продукції (робіт, послуг) визначається як різниця між виручкою від реалізації в діючих цінах без ПДВ і акцизів та витратами на виробництво і реалізацію продукції.

Якщо прибуток виражається абсолютною сумою, то рентабельність – це відносний показник інтенсивності виробництва. Він характеризує рівень прибутковості щодо певної бази.

Роботу підприємства можна вважати рентабельною, якщо суми виручки від реалізації продукції достатні не тільки для покриття витрат на виробництво і реалізацію, але і для утворення прибутку.

Основні види рентабельності діяльності підприємства:

• рентабельність виробництва

• рентабельність продукції.