
- •Глава 1
- •1.1. Історія розвитку стандартизації
- •1.2. Міжнародна організація зі стандартизації
- •Глава 2
- •2.2. Значення метрології для науково-технічного прогресу та промисловості
- •2.3. Міжнародні метрологічні організації
- •2.4. Державні метрологічні організації
- •2.5. Актуальні проблеми метрології
- •2.6. Види фізичних одиниць
- •2.7. Системи фізичних одиниць величин
- •2.8. Міжнародна система одиниць
- •2.9. Основні одиниці системи сі
- •2.10. Похідні одиниці системи сі
- •2.11. Кратні та частинні одиниці
- •2.12. Основні поняття про вимірюваня
- •2.13. Класифікація вимірювань
- •2.14. Принципи та методи вимірювання
- •Глава 3 Національна стандартизація
- •3.1. Національний стандарт дсту 1.0:2003
- •3.2. Нормативні посилання
- •3.3. Терміни та визначення понять
- •3.4. Мета, принципи та основні завдання стандартизації
- •Основні завдання стандартизації полягають у тому, щоб забезпечити:
- •3.5. Суб'єкти стандартизації
- •3.6. Об'єкти стандартизації
- •3.7. Нормативні документи
- •3.8. Позначення нормативних документів
- •3.9. Організація робіт зі стандартизації
- •Керування та координування діяльності у сфері стандартизації
- •Технічні комітети стандартизації
- •3.10. Стандартизація та суміжні види діяльності
- •3.10.1.Сфера застосування
- •3.10.2.Основні положення
- •3.10.3. Стандартизація
- •3.10.4. Мета стандартизації
- •3.10.5. Нормативні документи
- •3.10.6. Органи, відповідальні за стандарти і регламенти
- •3.10.7. Види стандартів
- •3.10.8. Гармонізація стандартів
- •3.10.9. Зміст нормативних документів
- •3.10.10. Структура нормативних документів
- •3.10.11. Розроблення нормативних документів
- •3.10.12.Застосування нормативних документів
- •3.10.13. Посилання на стандарти в регламентах
- •3.10.14. Встановлення відповідності загалом
- •3.10.15. Визначення характеристик
- •3.10.16. Оцінювання відповідності
- •1.10.17. Запевнення у відповідності
- •3.10.18. Угоди про затвердження та визнання
- •3.10.19. Акредитація органів встановлення відповідності та осіб
- •Глава 4
- •Кодекс усталених правил стандартизації
- •Дсту і5о/іес сілбе 59:2000.
- •Національний стандарт україни
- •4.1. Вступ
- •4.2. Визначення понять
- •4.3. Загальні положення
- •4.4. Процедури розроблення стандартів
- •4.5. Сприяння міжнародній торгівлі
- •4.6. Участь у процесі розроблення стандартів
- •4.7. Координація та інформація
- •Додаток 1 до угоди сатт-1991 про технічні бар'єри в торгівлі
- •Додаток б (довідковий) Стандарти й інформаційні системи та послуги isonet стосовно стандартів
- •Глава1...........................................................................................................................2
- •1.1.Історія розвитку стандартизації...........................................................................2
- •Глава2...........................................................................................................................7
- •Глава3.........................................................................................................................27
- •Глава4: кодекс усталених правил стандартизації дсту
- •Література
1.2. Міжнародна організація зі стандартизації
Початком міжнародної стандартизації є підписання в 1875 р. в Парижі Міжна-родної метричної Конвенції з організації Міжнародної комісії з мір і ваги. Безпо-середнє співробітництво різних країн у галузі стандартизації розпочалось у 1921 р., коли була проведена перша конференція секретарів семи національних ком-ітетів зі стандартизації. На цій конференції було вироблено організаційні принц-ипи, на основі яких у 1926 р. створено Міжнародну федерацію національних асоціацій зі стандартизації, до складу якої увійшли близько 20 національних організацій зі стандартизації, розроблено близько 180 міжнародних рекомендацій зі стандартизації, але з початком Другої світової війни її діяльність була припи-нена. У 1943 р. при Організації Об'єднаних Націй (ООН) створено Комітет з координації стандартів (ККС), до якого увійшли 18 країн антигітлерівської коалі-ції. Основним завданням цього Комітету було збереження досвіду міжнародної стандартизації та координація діяльності країн у галузі стандартизації у післяво-єнний час.
У Лондоні в 1946 р. відбулося спільне засідання ККС і делегатів 25 країн, на якому було прийнято рішення про створення Міжнародної організації зі стандар-тизації (ISO) і затверджено її статут, який визначив неурядовий статус цієї орга-нізації, структуру, функції керівних і робочих органів, методи роботи.
Основною метою ISO є забезпечення розвитку стандартизації та суміжних з нею галузей для сприяння міжнародному обміну товарами і послугами, а також розвитку співробітництва в інтелектуальній, науковій, технічній та економічній діяльності.
ISO як неурядова організація має консультативний статус ООН і є найбільшою міжнародною організацією в галузі стандартизації з широкого кола питань, її членами є 160 країн світу.
Сьогодні органи цієї організації знаходяться у Женеві (Швейцарія). Офіційні мови ISO — англійська, французька, російська. На цих мовах видаються усі матеріали та документи.
ISO складається із керівних і робочих технічних органів (рис 1.1.).
Вищим органом ISO є Генеральна асамблея, яка скликається один раз на три роки. До керівних органів належать Рада, Технічне бюро та Центральний секре-таріат. Вищими керівними особами є президент, який обирається на три роки, і Центральний секретаріат. Рада керує роботою ISO в перервах між сесіями Гене-ральної асамблеї. До складу Ради входять 18 комітетів-членів. На засіданнях Ради рішення приймаються більшістю голосів присутніх на засіданні комітетів-членів Ради. Поточну адміністративно-технічну роботу здійснює Центральний секретаріат. Технічне бюро з питань управління готує пропозиції щодо плануван-ня, організації та координації роботи комітетів.
Технічними органами Ради ISO є комітети, що розробляють питання міжнарод-ної стандартизації, сфери діяльності яких розмежовані.
Результатом діяльності САРОLСО є періодичне видання переліку національних і міжнародних стандартів, які становлять інтерес для організацій споживачів.
Сфера діяльності ISO розподілена між 214 технічними комітетами (ТК). Кожний ТК має затверджену Радою 180 сферу діяльності. Основним видом роботи ТК є розробка, погодження та подання на затвердження Ради проектів міжнародних стандартів.
Для безпосередньої розробки проектів міжнародних стандартів у межах ТК створюються підкомітети (ПК) і робочі групи (РГ). Сьогодні налічується близько 650 підкомітетів, до 1700 робочих груп.
Україна є повноправним членом ISO з 1993 р. і входить до складу комітетів: САСО,ТАСО, ШЕСО. Як національний комітет-член входить до складу Комітетів БЕУСО, КЕМСО, СОРОLСО. 25 ТК Держстандарту України співпрацюють з 96 ТК та ПК 180.
Генеральна асамблея ISO
Рада ISO
Президент
Спільна президентська
координаційна група ISO/IEC(YPCG)
Центральний секрітаріат
Технічні органи
Технічне бюро
з питань управління
Комітет з інформації
(INFCO)
Комітет з оцінки відповідності (CASCO)
Комітет з принципів стандартизації
(STACO)
Комітет з інформаційних мереж (ISONET)
Комітет з допомоги краінам,
що розвиваються (DEVCO)
Комітет з політики у
сфері споживання
(COPOLCO)
Комітет зі стандартних зразків
(REMCO)
Робочі технічні органи
Технічні комітети
ТКІ «Інформаційні технології»
Спільний комітет зі стандартизації
ISO/IEC
Підкомітети (ПК)
Робочі групи (РГ)
Табл.1.1. Структура основних органів ISO:
адміністративно-технічні звязки;координаційні розпорядження.