Задача 16

Зробіть аналіз за даними таблиці. Яка динаміка показників кількості осіб підприємців, та малих підприємств у м. Вінниці. Побудувати графік.

Рік	По м. Вінниця
	Кількість осіб підприємців, чол	Кількість діючих малих підприємств, одиниць
2008	644,8	2295,8
2009	778,1	3143,6
2010	746,7	2446,0
2011 очік	800,0	2850,0

Задача 17

Виходячи з даних таблиці, проаналізуйте інвестиційні в основний капітал в Україні. Визначте показники динаміки. Зробіть висновки.

Показник	2005 р.	2006 р.	2007 р.	2008 р.	2009 р.	2010 р.
Інвестиції в основний капітал, млн. грн.	44690	55368	16097	12557	11449	12151

Тема 4. Економічні основи регіонального відтворення

Перелік теоретичних питань, які необхідно підготувати до

практичного заняття

1. Сутність, види та значення відтворення в регіональній економіці

2. Основні напрямки державного регулювання регіонального відтворення

3. Нерівнозначність статусу регіонів, їх характеристика

4. Науково-технічний прогрес як передумова відтворення

Ключові слова та поняття:

Суспільне відтворення, просте відтворення, розширене відтворення, економічне зростання, земля, праця, капітал, індикативне планування, основні функції регіону, автономія.

Рекомендації:

Підготовку до заняття з теми доцільно розпочати з визначення сутності, видів та значення відтворення в регіональній економіці. Звернути увагу на основні напрями державного регулювання регіонального відтворення. Необхідно усвідомити нерівнозначність статусу регіонів та приділити увагу їх характеристиці. Особливу увагу потрібно приділити науковому прогресу як передумові відтворення.

Рекомендована література:

основна: 6, 7, 10, 11, 19, 23, 31

додаткова: 9, 12

Завдання.

На основі матеріалу, поданого у дайджесті дайте відповіді на питання:

1. Що являє собою інновація, інноваційна діяльність?

2. Що передбачає інноваційний тип розвитку економіки?

3. Що таке технологічний парк?

4. Охарактеризуйте існуючі моделі наукових парків. Дані занесіть до таблиці.

Таблиця 1

Характеристика наукових парків

Модель	Тип	Характеристика	Приклад

5. Як наявність технологічних парків в Україні впливає на розвиток та відтворення економіки її регіонів?

6. На які категорії поділяються технопарки України. Наведіть приклади.

Дайджест

Інноваційний розвиток як передумова регіонального економічного відтворення

Об’єктивні зміни в суспільному економічному розвитку призвели до нової моделі розвитку економіки, для якої характерні принципово нові риси та пріоритети. Важливу роль в житті суспільства стали відігравати галузі, що ґрунтуються на так званих “високих технологіях”, а також галузі, що безпосередньо задовольняють потреби людей.

Інноваційна діяльність є складним процесом трансформації новоотриманих ідей та знань в об’єкт економічних відносин.

Поняття «інновація» (від анг. innovation) - означає, дослівно, «введення новацій», нововведення. Під нововведенням розуміють новий порядок, новий метод, нову продукцію чи технологію, нове явище. Інновації можуть відноситися як до техніки і технології, так і до форм організації виробництва і управління. Деякі інновації створюють конкурентні переваги, породжуючи принципово нові сприятливі можливості на ринку, або дають змогу заповнити сегменти ринку, на які суперники не звернули увагу.

Закон України “Про інноваційну діяльність” трактує інновації як “новостворені (застосовані) і (або) вдосконалені конкурентоспроможні технології, продукцію або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери”.

Інноваційна діяльність — процес, спрямований на реалізацію результатів закінчених наукових досліджень і розробок або інших науково-технічних досягнень у новий або вдосконалений продукт, що реалізується на ринку, у новий або вдосконалений технологічний процес, що використовується у практичній діяльності, а також у пов’язані з цим додаткові наукові дослідження і розробки. При цьому слід враховувати, що інноваційна діяльність означає весь, без виключень, інноваційний процес, починаючи з появи науково-технічної ідеї і завершуючи розповсюдженням (дифузією) продукту.

Стратегічний суспільний ефект інновацій полягає в тому, що вони:

1. здійснюють прискорення зростання продуктивності факторів виробництва, що важливо за умов дефіцитності принаймні одного з них;

2. забезпечують прискорення зростання обсягів виробництва;

3. прискорюють структурні зрушення, сприяють перерозподілу ресурсів на перспективні напрями суспільно-економічного розвитку;

4. поліпшують статус країни в глобальній економіці та національну конкурентоспроможність.

Інноваційний розвиток можна охарактеризувати як процес структурного вдосконалення національної та регіональної економіки, який досягається переважно за рахунок практичного використання нових знань для зростання обсягів суспільного виробництва, підвищення якості суспільного продукту, зміцнення національної конкурентоспроможності та прискорення соціального прогресу в суспільстві.

Інноваційний тип розвитку (рос. инновационный тип развития, англ. Innovation model of development) – характеризується перенесенням акценту на використання принципово нових прогресивних технологій, переходом до випуску високотехнологічної продукції, прогресивними організаційними і управлінськими рішеннями в інноваційній діяльності, що стосується як мікро-, так і макроекономічних процесів розвитку – створення технопарків, технополісів, проведення політики ресурсозбереження, інтелектуалізації всієї виробничої діяльності, софтизації та сервізації економіки.

Сервізація - процеси введення сфери обслуговування в невластиві їй галузі.

Софтизація - процеси комп’ютеризації галузей.

Під ресурсозбереженням слід розуміти метод господарювання, який охоплює комплекс технічних, економічних, організаційних заходів, що направлені на раціональне використання ресурсів та забезпечення потреб в них, головним чином, за рахунок економії. Ресурсозбереження – безперервний процес, який характеризується набором факторів, які об’єднані в три великі групи: конструкційні (витрати матеріалів на одиницю продукції та її якість), технологічні (використання нового обладнання та передових технологій), організаційно-планові (організація матеріальних потоків, удосконалення управління на всіх рівнях).

Технопарк (як і технополіс) - це визначений науково-виробничий комплекс, основною метою якого є впровадження нових технологій. Науково-технологічні парки поєднують науково-дослідні, технологічні і виробничі підприємства.

Технологічний парк - юридична особа або група юридичних осіб, що діють відповідно до договору про спільну діяльність без створення юридичної особи та без об'єднання вкладів з метою створення організаційних засад виконання проектів технологічних парків з виробничого впровадження наукоємних розробок, високих технологій та забезпечення промислового випуску конкурентоспроможної на світовому ринку продукції.

Коли і де словом "парк" вперше були позначені інноваційні об'єкти?

Час: 1951 р. Місце: США, штат Каліфорнія, округ Санта-Клара, містечко Пало-Альто, Стенфордський університет. Автор терміна "дослідно-промисловий парк" ("research іndustrіal park"): професор електротехніки Фредерік Терман, віце-президент Університету.

Головна ідея: використовувати частину території, що належить Університету, для створення компактної промислової зони, привабливої для підприємств електронної й авіакосмічної індустрії, що виникла в Каліфорнії під час другої світової війни і стрімко розвивалася після її закінчення. Джерелом фінансування були військові замовлення федерального уряду.

Чому ця зона була привабливою?

Справа не тільки в дорогах, інженерних комунікаціях, зв'язку, зручних промислових будинках і інфраструктурі сфери обслуговування. Головне - постійні взаємовигідні контакти з науковцями Університету. Цю геніальну і разом з тим просту ідею неможливо переоцінити. Завдяки її реалізації не тільки створена знаменита "Кремнієва долина", що, по суті, є високотехнологічним ("hіgh-tech") регіоном, але і почався переможний всесвітній прогрес технопарків.

Створені в Каліфорнії і Північній Кароліні технопарки значною мірою сприяли перетворенню відсталих сільськогосподарських регіонів у найбільш розвинуті з погляду високих технологій, з найвищим у США рівнем життя. Внаслідок того, що університети Сполучених Штатів мають право комерційного використання результатів наукових досліджень, проведених за рахунок федеральних грантів, із середини 80-х рр. минулого сторіччя почався дійсний бум технопарків (сьогодні їх більше 140). 23 з 25 найбільших університетів США мають власні технопарки.

У Великобританії на початку 80-х рр. виникла криза в текстильній і вугільній промисловості, і тоді прем'єр-міністр Маргарет Тетчер прийняла рішення створити технопарки біля університетів. Тепер їх понад 40. Взагалі ж у європейській інноваційній структурі діють понад 260 технопарків. Спираючи на американський досвід, вони розвивалися швидше й успішніше.

Ізраїль взагалі можна вважати своєрідним аналогом "Кремнієвої долини" на Близькому Сході. Тут щорічно стартують від 1300 до 2000 нових компаній. В Ізраїлі до нових клієнтів відносяться більш поблажливо, ніж у США. Природно, що держава ризикує значно в більшій мірі (співвідношення успіху і банкрутства складає 51:49), однак ці компанії за межі Ізраїлю можуть продавати лише ліцензії, а не технології.

Японська модель інтеграції науки і виробництва передбачає будівництво нових міст-технополісов, що спонсує держава. Наприклад, технополіс Tsukuba включає 3 технопарки, понад 50 державних дослідницьких інститутів, на які приходиться майже половина бюджетних засобів, виділених на науково-дослідні роботи. Активно розвиваються технопарки також в Китаї, Індії, Малайзії, Індонезії, Сінгапуру, Південній Кореї і на Тайвані.

Як правило, кожен технопарк включає бізнес-інкубатор, тобто будинок чи кілька будинків, де протягом обмеженого часу (від 2 до 5 років) орендують приміщення знову створені малі підприємства. За цей час фірма повинна "піднятися на ноги" і залишити бізнес-інкубатор, перейшовши в більш просторі приміщення технопарку чи взагалі за його межі. За даними Національної асоціації бізнесів-інкубаторів США, співвідношення успішних компаній і компаній-банкрутів у звичайних умовах складає 20:80, а в бізнес-інкубаторах навпаки - 80:20.

Бізнес-інкубатор може існувати і сам по собі, пропонуючи своїм клієнтам офісні і виробничі площі з відповідним комплексом технічних послуг (телефон, Іnternet) і консультації по правових і комерційних питаннях (бізнес-плани, маркетинг, реклама, бухгалтерія). Технопарки, на відміну від бізнесів-інкубаторів, пропонують в оренду площі на необмежений термін і, насамперед, орієнтовані на впровадження нових технологій.

Бізнес-інкубатор створюється не на базі вузу або наукового центру, а цілком орієнтований на сторонніх клієнтів. Це чисто комерційна структура, покликана пожвавлювати малий бізнес, і тому вона часто субсидується державою (у США, Фінляндії, Швеції та ін.). Інкубатор не орієнтований винятково на hi-tech, що обов’язково для технопарку, а може реалізовувати найрізноманітніші проекти, наприклад, у торгівлі. Більшість клієнтів технопарку так ніколи і не стануть бізнесменами: вони виконують проект, впроваджують свою розробку і повертаються в наукову лабораторію. А інкубатор «вирощує» бізнесменів.

Подальший розвиток технопарку приводить до виникнення технополіса. Цим терміном прийнято називати науково-виробничий комплекс із розвинутою інфраструктурою сфери обслуговування, що охоплює територію цілого міста.

Незважаючи на значні розходження в економічних умовах різних країн існує одна загальна причина появи технопарків у державних вузах. Це, звісна річ, брак коштів для розвитку. Тому вузи створюють багатоканальні системи фінансування своєї діяльності: державне фінансування навчальної і наукової діяльності; кошти від проведення наукових досліджень, від навчання на комерційній основі, від виробничої діяльності технічного вузу (технопарк); фінансування по міжнародних програмах, спонсорська допомога тощо.

Наукові парки - форми інтеграції науки з промисловістю - відносяться до розряду територіальних науково-промислових комплексів. Їхній розвиток йшов в два етапи: 60-і роки, коли виникла більшість наукових парків у США і з’явилися їхні зародкові форми в європейських країнах, і 80-і - коли стало формуватися друге покоління технопарків у США і Західній Європі і з’явилися технопарки в Японії та інших країнах Азії.

Наукові парки можна умовно звести до трьох моделей - американської (США, Великобританія), японської і змішаної (Франція, ФРН).

Американська модель. У США і Великобританії існують три типи «наукових парків»: наукові парки у вузькому змісті слова; дослідницькі парки, що розробляють нововведення лише до стадії технічного прототипу; інкубатори (у США) і інноваційні центри (у Великобританії і Західній Європі), у рамках яких університети здають в оренду землю, приміщення, лабораторне устаткування компаніям, що створюються.

Найбільший з наукових парків США - Стенфордський. Він знаходиться на землях університету, зданих в оренду на 51 рік високотехнологічним компаніям, що тісно співробітничають з університетом (в якому багато інженерів-дослідників наукового парку викладають). Парк був оголошений заповненим у 1981 році: 80 компаній і 26 тисяч зайнятих. Серед компаній - три головних організації геологічної служби США, гіганти електроніки (IBM, Hewlett Packard), аерокосмічні компанії («Локхід»), хімічні та біотехнологічні дослідницькі центри.

Типовий приклад дослідницького парку, у якому на території університету знаходяться не підприємства і лабораторії промислових компаній, а тісно пов’язані з промисловістю дослідні інститути некомерційного характеру, - приватний дослідницький Центр Іллінойського Технологічного Інституту. Ідеальний тип дослідницького парку - Херіот-Уоттський, найстарший науковий парк Шотландії, єдиний науковий парк в Європі, де дозволено лише проведення науково-дослідних робіт і заборонено масове виробництво.

З початку 80-х років у західноєвропейських країнах знайшов поширення новий для цих країн різновид технопарків, подібний до американських інкубаторів, - інноваційні центри. Інноваційні центри орієнтовані на потреби дрібних високотехнологічних підприємств, їх задача - з’єднувати ідеї і винаходи з підприємцями, забезпечуючи новим впровадницьким компаніям стартовий капітал. Часто інноваційні центри допомагають дослідникам-підприємцям у продажі ліцензії на новий продукт уже діючим виробникам. Ряд інноваційних центрів перебувають у веденні місцевої влади, а найбільш крупні входять у Європейську мережу, що об’єднує близько 40 інноваційних центрів.

Японська модель. Японська модель наукових парків передбачає будівництво нових міст - так званих технополісів, у яких зосереджені наукові дослідження і наукомістке промислове виробництво у передових і піонерних галузях. Перший проект створення технополісів з’явився в 1982 році. Було обрано 19 зон, рівномірно розташованих на чотирьох островах Країни висхідного сонця. У японського технополісу чітко визначені «параметри»: він повинний бути розташований не далі, ніж у 30 хвилинах їзди від своїх міст-батьків (з населенням не менш 200 тис. чол.) і в межах 1 дня їзди від Токіо, Нагої чи Осаки; займати площу не більш 500 кв. миль; мати збалансований набір сучасних підприємств, університетів і дослідних інститутів у поєднанні зі зручними для життя районами; розташовуватися в мальовничих районах і гармоніювати з місцевими традиціями і природними умовами. У технополісі є свій статут, якому підкоряються усі.

Один з таких технополісів - Цукуба - розташований у 35 милях на північний схід від Токіо. У цьому «місті мозків» мешкає 11500 чоловік, що працюють у 50 державних дослідних інститутах і 2 університетах. У Цукубі знаходяться 30 з 98 провідних державних дослідницьких лабораторій Японії, що робить це містечко одним з найбільших наукових центрів світу. На відміну від технополісів, головна мета яких - прикладні наукові дослідження і комерціалізація їхніх результатів, Цукуба - місто фундаментальних досліджень, і роль приватного сектора в ній невелика.

Будівництво технополісів фінансується за рахунок місцевих податків і внесків корпорацій. Ядром ряду технополісів (Хіросіми, Убе, Кагосіми) є будівництво наукових містечок типу Цукуби. Деякі задовольняються розширенням наукових і інженерних факультетів місцевих університетів. Більшість технополісів створюють центри «прикордонної технології» - інкубатори спільних досліджень і венчурного бізнесу.

Започатковані за японською моделлю технопарки зустрічаються й у США. Наприклад, у штаті Північна Кароліна. Цей технопарк створений на основі трьох розташованих у сусідніх містечках університетів, частина території яких і весь вільний простір між ними він орендує. З іншого боку - в цілому ряді місцевих і транснаціональних корпорацій, дуже відомих у світі, з дозволу місцевої влади побудували на свої гроші дослідницькі корпуси і виробничі цехи, зорієнтовані на нові технології. Таке утворення вірніше було б відносити не до технопарків, а, скоріше, до технополісів або наукополісів. Це особливого роду урбанізоване високоінтелектуальне середовище, де спілкуються й обмінюються ідеями фахівці зовсім різних галузей. Саме в такому інтелектуальному «бульйоні» найчастіше і народжуються зовсім несподівані винаходи. Завдяки цій особливості туди намагаються впровадитися навіть не занадто успішні фірми, що навіть знаходяться в кризі, особливо якщо це криза творча. Вони сидять там, не маючи прибутків, та намагаються «піймати» якусь перспективну ідею, що зможе знову підняти фірму.

Змішана модель. Прикладом змішаної моделі наукових парків можуть служити наукові парки Франції. Найбільший з них - «Софія Антиполіс», розташований на Рив’єрі, на площі більше 2000 га, з числом зайнятих близько 6 тисяч чоловік.

В Україні перші технопарки з’явилися у 2000 році як структури, завданням яких є об’єднання наукових досліджень, розробок нових технологій із впровадженням у виробництво і випуск конкурентноздатної на внутрішньому і зовнішньому ринках високотехнологічної продукції. В Україні діють 8 технопарків: “Напівпровідникові технології і матеріали, оптоелектроніка та сенсорна техніка”, “Інститут електрозварювання імені Є.О.Патона”, “Інститут монокристалів”, “Вуглемаш”, “Інститут технічної теплофізики”, “Київська політехніка”, “Інтелектуальні інформаційні технології”, ”Укрінфотех”.

Технопарки України можна розділити на три категорії:

- ті, котрі створювалися при ВНЗах, НДІ без якої-небудь підтримки держави і не мають ніяких пільг (технопарк "Львівська політехніка");

- ті, котрі функціонують у спеціальних економічних зонах (СЕЗ) і користаються такими ж податковими пільгами, як інші підприємства цих зон (технопарк "Яворив", бізнес-інкубатор СЕЗ "Славутич"). На території СЕЗ "Яворив" зареєструвалися 83 підприємства, протягом 1999-2002 р. фактичний сумарний обсяг інвестицій склав 49,5 млн. дол. США, з них 41,3 % - це іноземні інвестиції. Продукція підприємств технопарку різноманітніша: це і деревне борошно надтонкого здрібнювання, і сучасні вікна і двері, і металочерепиця, і телефони, і пакувальні матеріали, і продукти харчування, і побутові освітлювальні прилади, і харчові добавки, і дезинфікуючі засоби;

- створені на базі великих наукових центрів чи ВНЗах, що мають могутні дослідницькі підрозділи, що підпадають під чинність Закону України "Про спеціальний режим інвестиційної й інноваційної діяльності технологічних парків" і користуються спеціальними пільгами (технопарк "Інститут електрозварювання імені Є.О. Патона", технопарк "Інститут монокристалів", технопарк "Напівпровідникові технології і матеріали, оптоелектроніка і сенсорна техніка", технопарк "Углемаш", технопарк "Інститут технічної теплофізики", технопарк "Укрінфотех", технопарк "Інтелектуальні інформаційні технології", технопарк "Київська політехніка").

Практика роботи технологічних парків протягом шести років підтверджує їхню високу ефективність щодо активізації інноваційної діяльності в Україні. У рамках виконання проектів технологічних парків з 2000 по 2006 рік обсяг реалізованої інноваційної продукції склав 8,42 млрд. грн., причому у 2006 році він дорівнював 2,28 млрд. грн. За період 2000 – 2006 роки на зовнішньому ринку технопарками було реалізовано інноваційної продукції на 1,31 млрд. грн.

Реалізація інноваційних та інвестиційних проектів технопарків має значну соціальну ефективність. В інноваційних та інвестиційних проектах технопарків, які реалізуються ними у 2007 році зайнято 4 378 осіб. Для реалізації проектів протягом усіх років було додатково створено 2 940 нових робочих місць.

Важливим фактором підвищення конкурентоспроможності економіки залишається можливість всіх регіонів країни генерувати та впроваджувати інновації. Тому розширення регіональної складової інноваційної сфери є ще одним важливим питанням що в перспективі має вирішити інноваційна політика.

В нашій країні диспропорційність розвитку регіонів проявляється і в інноваційній діяльності. Наприклад, на сьогодні більше 70% всіх проектів технологічних парків виконується підприємствами трьох великих промислових мегаполісів – Києва, Харкова та Донецька.

Технопарки можна розглядати з декількох точок зору. По-перше, як особливий вид вільної економічної зони, у якій розробляється наукомістка продукція та формуються нові кадри. З цього боку технопарк відповідає вимогам до основних процесів, що відбувають у світовій економіці.

По-друге, наука дає стимул розвитку бізнесу, головним чином малого, що дозволяє говорити про технопарки, як про форму підтримки малого підприємництва, розвиток якого дозволяє вийти на якісно нову ступінь суспільного відтворення.

По-третє, саме в технопарках наука отримує фінансові та інші додаткові можливості для проведення фундаментальних і прикладних пошуків і стає менш залежною від держави.

Таким чином, технопарки у всіх країнах світу є основним ініціатором розвитку інноваційної​ політики на предмет виробництва конкурентоспроможної продукції, що сприяє технологічному поступу держави.

Головним завданням інноваційної політики держави є забезпечення збалансованої взаємодії наукового, технічного і виробничого потенціалів, розробка та впровадження механізму активізації інноваційної діяльності суб’єктів підприємництва, поширення інновацій по усіх сферах національної економіки.