Зв’язок політичної сфери з іншими сферами життя

СУСПІЛЬСТВА: у сукупності суспільних відносин найважливіші ті, які складають головний зміст основних сфер суспільного життя, – економічної, соціальної, політичної і духовної. Це економічні, соціальні, політичні й соціокультурні (ідеологічні, моральні, естетичні, релігійні) відносини. Вони тісно пов’язані між собою.

Політика тісно пов’язана з духовною сферою суспільного життя. Так, культура суспільства визначає культурне обличчя політики, її зв’язок з історією, людиною, знанням. Необхідними є також моральні оцінки й настанови політики: вона може бути більш-менш моральною або ж зовсім аморальною.

Особливо тісний зв’язок політики з ідеологією. Якщо мораль, культура чи релігія впливають на політику здебільшого опосередковано, то ідеологія зливається з нею безпосередньо. У стабільних демократичних суспільствах функціональний зв’язок політики з іншими сферами має сталий динамічний характер із чітко вираженою тенденцією до зниження ролі політики як регулятора суспільних відносин. Натомість зростає регулююча роль економічних, моральних, культурних та інших чинників, не пов'язаних з використанням влади.

Сутністю політики є не влада, а управління. Саме політика визначає стратегічні цілі й завдання розвитку суспільства в межах кожної окремої країни, людської спільноти в цілому. Вона є діяльністю з керівництва та управління як суспільством у цілому, так і його окремими ланками. Свої особливості має марксистське розуміння політики. Такими особливостями є, зокрема, наголошення на класовому характері політики й на державній владі як головному інструменті її здійснення. В. І. Ленін зазначав, що політика — це «галузь відносин усіх класів і верств до держави і уряду, галузь взаємовідносин між усіма класами»8, що «у політиці... найістотніше: устрій державної влади»9, «політика є участь у справах держави, напрям держави, визначення форм, завдань, змісту діяльності держави»10. Слідом за В. І. Леніним сучасний російський марксист С. С. Андреев визначає політику як «спосіб взаємовідносин класів через державну владу»". Класовий аспект політики, безперечно, є одним із визначальних. Вся людська історія наповнена класовою боротьбою як політичними зіткненнями великих груп.

Предмет політології

Предмет політології - політика, тобто всілякі явища і процеси політичної сфери, тенденції і закономірності їх розвитку:

- політична теорія, історія політичної думки;

- влада, владні стосунки,форми прояву; політичнасистема, в центрі якої інститут держави – головний механізм влади;

- суб'єкти політики:Громадянське суспільство,різні соціальні спільності, класи, а також політичні організації і ін.

- політична свідомість і політична культура – важливі чинники, детерминитующие політичні орієнтації і поведінка індивідів, груп, класіві тому подібне

- міжнародна політика і міжнародний політичний процес.

Категорії політології. Важливим інструментом пізнання політичного життя суспільства є категорії — найбільш загальні поняття науки, що відображають істотні сторони її предмету. Вони розкривають необхідні зв'язки, фундаментальні положення науки, найважливіші елементи її структури. У загальному вигляді поняття, категорії політології можна розділити на чотири види: загальні, структурні, функціональні і розвитку. Основні загальні категорії політології: політика, влада, демократія, свобода, українська національна ідея, український менталітет і тому подібне Найважливіші категорії політології структури: політична система, політична організація, політична партія, суспільно-політичний рух і г.п. З числа категорій функціонування слід виділити такі, як політична діяльність, політичний процес, політичний конфлікт, політична боротьба і ін. До категорії політології розвитку відносяться: політична революція, контрреволюція, еволюція, політичний режим і ін.

Міфологічні уявлення про політику. Витоками політичної думки можна вважати міфи і легенди народів стародавнього світу — єгиптян, вави-лонян, та інших народів (табл. 2). За міфологічними уявленнями, земні порядки становлять невід'ємну частину світових, що мають божественне походження. У них відповідно й висвітлюється земне життя людей, їх суспільний і державний устрій, їх взаємостосунки між собою і богами, їх права і обов'язки. Тому божественне першоджерело тогочасних соціально-політичних і правових порядків — основна ідея і тема стародавніх міфів. Так, один з них, китайський, твердить про божественне походження і характер земної влади найпершого верховного правителя Піднебесної (імператора Китаю), який є єдиною точкою зв'язку з вищими, небесними силами. Інші посадові особи — лише виконавці особистої влади правителя.

СтародавнійЄгипет Політичні погляди стародавніх єгиптян висловлені у «Повчанні Птахотена» (III тисячоліття до н. є.), «Книзі мертвих» (II тисячоліття до н. є.), міфах Середнього, Нового і Пізнього царств (XXI—VI ст. до н. є.). — У них пропагується ідея божественності державної влади (фараони—сини бога Ра). — Суспільство представляється у вигляді піраміди, верхівкою якої є боги і фараони, а підніжжя — народ; між ними — жре-ці, знать і чиновники. — Цікавими є повчання, що стосуються і володарів країни, і простих людей: не зловживати владою, приборкувати в собі корисливі прагнення, поважати старших, не грабувати бідних, не ображати слабких та ін.

Стародавня Іудея — У XIII—X ст. до Хрис-та на території Палестини виникло Ізраїльсько-іудейське царство, провідна верства якого зробила вагомий вклад у світову параполітичну думку — У І тисячолітті до Хрис-та особливої популярності набули Яхвіст (X—IX ст.), Елохіст (Vni—VII ст.), Второзаконня (VII ст.), Жрецький кодекс, то бто Тора (Закон), або П'яти-книжжя Мойсея (VI ст.). — Стародавні пророки започаткували ідею про договірне походження держави: Бог перебуває в особливих договірних стосунках з єврейським народом, є його провідником і царем, законодавцем і суддею. — Засади нового суспільного ладу сформовані у Заповідях Божих (Кодексі Мойсея). — У Біблії є перші відомості про параполітичні партії та угруповання (книжників, есенів, садукеїв, фарисеїв), висловлені ідеї, які стосуються прав і свобод людини та громадянина.

Стародавній Китай — Давньокитайські мислителі першими в історії політичної думки почали відходити від міфічного світорозуміння до раціональних політичних доктрин на земній людській основі. — Батько давньокитайської політичної думки Чхоу-гуна (XI—X ст. до Христа) стверджував, що мандат володаря Небо надає тому, хто втілює у своїй особі найбільшу кількість «де» (чеснот, благодаті, справедливості). — У І тисячолітті до Христа в Китаї сформувались такі течії політичної думки: 1) конфуціанство (Конфуцій, базуючись на моральних засадах, розробив концепцію правильного державного правління); 2)моїзм (Мо-цзи обгрунтував концепцію формування держави через укладення суспільного договору; сформулював ідеї щодо необхідності жорстокої адміністративної структури в суспільному організмі); 3) легізм (Шан-Ян твердить, що держава— найвища мета діяльності людини, а закон — найефективніший засіб досягнення цієї мети); 4) даосизм (Лао-цзи переконував, що держава, суспільство і людина як природні частки Дао і Космосу підпорядковуються законам вічності. Тому головний метод державного управління — «мудрість простоти» — створення правителем умов для природного розвитку суспільства без штучного підштовхування процесів державою У Єгипті, Вавилоні, Індії трапляється дещо інша версія міфу, за якою боги — першопричина влади правителя — самі продовжують залишатися вершителями земних справ і людських доль. Отже, все, що відбулося в житті, включаючи і сферу політики, спочатку сприймалося людьми як результат впливу божественної волі або хаос випадковостей. Згідно з релігійно-міфологічними уявленнями стародавніх євреїв, їх єдиний, істинний бог установив особливі договірні відношення з усім єврейським народом, він є його славою й царем, тобто верховним законодавцем, правителем і суддею. На різних етапах розвитку людства політичні погляди ще не були відносно самостійними сферами знань, а лише складниками загальної картини світу і тому зазнавали впливу міфологічних і релігійних уявлень. Не випадково у Стародавній Індії, скажімо, правові збірники відображують ідеологію брахманізму, в Стародавньому Китаї велику роль у формуванні політико-правової думки відігравали вчення Конфуція, Лао-Цзи та інших філософів. У філософії Конфуція одна з головних проблем діяльності володаря й адміністрації полягає в забезпеченні блага для народу, а соціальний порядок можливий тоді, коли кожен знає свої права та обов'язки і виконує їх. Цим досягається міцність і стабільність суспільства. Своє право на керівництво державні правителі, на думку Конфуція, повинні доводити знаннями, своїми здібностями та мудрістю. Політична думка Стародавньої Греції та Стародавнього Риму. Внаслідок спостережень і порівняння окремих подій і явищ, накопичення знань про суспільні процеси люди навчилися помічати в суспільно-політичному житті закономірні й досить стабільні зв'язки та залежності, не звертаючись до надприродних сил. Тому політика послідовно ставала предметом аналізу, що давало змогу виділяти із суцільного потоку подій окремі явища, а також їхні причини. Так політична думка набувала форми логічно розмежованої системи суджень і висновків, тобто форми теорії. Головною передумовою правильного розуміння політичних подій і явищ було формування аналітичного мислення в обширах культурно-історичного процесу, становлення раціонального світосприймання взагалі. Першим ступенем цього становлення було виникнення філософської свідомості. Розроблення політичних проблем спочатку практично не відокремлювалося від філософських роздумів про природу людини, її буття, сенс існування. Політичні й етико-політичні теорії виступали як особливий розділ філософських учень (табл. 3). Політичні вчення Стародавньої Греції і Стародавнього Риму — Поступове звільнення політичних поглядів від міфологічної форми та виділення їх у відносно самостійний розділ філософії — Аналіз будови полісів, типологія політичної влади — Розробка концепцій ідеальної форми державного правління

Політичні ідеї Платона (428—347 pp. до н. є. ) У діалогах «Держава», «Закони» та ін.: — Розробив концепцію полісу, чотирьох стадій його розвитку. — Обґрунтував концепцію ідеальної держави (провідна думка — ідея справедливості: кожен робить своє діло згідно з власними задатками; суспільство функціонує на засадах солідарності та колективізму; найкраща форма держави— аристократія). — Запропонував модель державного устрою, у якій регламентація життя громадян набирає всезагального тотального характеру. Основа такого ладу — детальні й суворі закони, законопос-лушність громадян. У творах «Політика», «Афінська політика» та ін.: — Визначив людину як «політичну істоту», чия сутність проявляється насамперед у державному житті. — Вперше розмежував владу на законодавчу, адміністративно-управлінську та судову. — Визначив правильні і неправильні форми державного правління. — Найкращим державним ладом вважав змішану форму влади, коли править середня верства населення. — Політику тісно пов'язував з моральністю (доброчесностями) та етикою, які вважав вступом до політики