12.Витоки та основні ідеї «юридичного позитивізму»

Дослідженню юридичного позитивізму як відповідної методології, ідеології та юридичної практики присвятили свої роботи такі відомі вітчизняні та зарубіжні науковці, як С. Муромцев, Г. Шершеневіч, Б. Чічерін, Р. Ієрінг, С. Алексєєв, Н. Оніщенко, П. Рабінович, М. Козюбра, О. Скакун, В. Селіванов та інші. У роботах згаданих науковців висвітлюються такі аспекти названої проблематики, як сутність позитивістської методології, аналітичність як характерна риса, принципи цього праворозуміння, основні ідеї тощо. Проте така проблематика, як вираження в юридичному позитивізмі стилю мислення або інтелектуальної традиції модерну належного висвітлення у вітчизняному правознавстві ще не має, тому ми зосередимо свою увагу в даній статті на цьому аспекті.

Юридичний позитивізм, як домінуючий напрям в юриспруденції ХІХ ст. та частково ХХ ст., має виразні риси науковості, раціоналістичності, логоцентризму. Позитивізм, як специфічна методологія, охопив все соціогуманітарне знання ХХ ст. Його представники наголошували на неспроможності тогочасного гуманітарного, передусім, філософського знання „розв’язати проблему переходу природи й людства до свого нового стану” і вважали, що вихід із кризи, що переживається європейською культурою, можна досягти лише на основі знання, організованого науковою думкою [3, с.83]. Потужна європейська раціоналістична традиція, що бере свої витоки з античності, в добу модерну, невпинно трансформуючись у кількісний світ, наближала тим самим еру позитивізму. В. Ключевський вважаючи позитивізм „гіпертрофованою самовпевненістю розуму”, зазначає, що „людське суспільство створюються не одними лише потребами розуму, навряд чи природно підпорядковувати всі сили людини деспотизму однієї із них і навряд чи людство можна перетворити на логічний прилад”. Таку оцінку позитивізму підтримують й інші науковці юристи і філософи права, які не сприймають позиції гіпертрофованого раціоналізму в праві.

Суть позитивістської науки зводиться до виявлення, фіксації та наступної раціональної обробки емпіричних даних, виходити за межі яких вона не може і не повинна. „Основою пізнання є безпристрасні і не спотворені ніякими сторонніми впливами спостереження”, - вважав М. Маклей [4, с.39]. Ідеалом пізнавального процесу, з точки зору позитивіста, має стати таке пізнання, з якого вилучено будь-які світоглядні, ціннісні, морально-етичні та інші характеристики. Пізнавальний процес постає в результаті такого підходу як стерильна, логіко-раціональна діяльність. Е. Гуссерль, на основі аналізу кризи західноєвропейського суспільства та його культури, зробив висновок, згідно з яким причини цієї кризи „...полягають не в суті самого раціоналізму, а лише в його спотворенні „натуралізмом” та „об’єктивізмом”.

23.Право та інші види соціальних норм

У суспільстві повинні існувати норми, які регулюють функціонування даного суспільства, тобто соціальні норми. Право не є єдиним регулятором суспільних відносин, тобто стосунків, які виникають між людьми; ці стосунки регулюються також й іншими соціальними нормами.

Соціальні норми — це правила поведінки, що мають загальний характер і підтримуються особистими переконаннями людей та засобами громадського або державного впливу з метою забезпечення порядку та стабільності в суспільстві.

Основні види соціальних норм:

• моральні норми — це правила поведінки, які засновані на розумінні понять добра і зла, обов'язку, справедливості. Вони забезпечуються такими моральними факторами, як громадська думка, моральний осуд тощо;

• звичаї — це правила поведінки, які склалися історично, закріпилися у суспільній практиці у результаті багаторазового застосування в регулюванні певного роду суспільних відносин;

• релігійні норми — це норми, встановлені для регулювання суспільної і особистої поведінки прихильників певного віровчення, як правило, закріплюються у відповідних канонічних текстах;

• корпоративні норми — норми різного виду об'єднань та спілок — громадських організацій, професійних спілок, політичних партій; закріплені в їх статутних та програмних документах.

• правові (юридичні) норми.

Можливі й інші види соціальних норм.