3. Геополітична концепція X. Маккіндера

Хелфорд Маккіндер (1861-1947) у 1893 р. заснував гео­графічну асоціацію, а через два роки став її президентом. У період з 1903 по 1908 р. X. Маккіндер очолював Лондонську школу економічних та політичних наук, у 1900-1926 рр. був професором географії Лондонського університету. Під час громадянської війни у Росії він був призначений на посаду бри­танського верховного комісара на півдні Росії, яку обіймав у 1919-1920 рр. Інтерес до взаємозв’язку географії та політики виник у нього фактично від самого початку наукової діяльності. У статті «Фізичні основи політичної географії» (1890) він об­ґрунтовує зв’язок між просторовими відносинами та історичною причинністю, а у 1904 р. у статті «Географічна вісь історії» на­ведено вже цілісну концепцію.

Головна теза X. Маккіндера зводиться до того, що для дер­жави найвигіднішим є серединне, центральне положення. Він дійшов висновку, що існує «вічна географічна вісь історії», яка проходить крізь материкову серцевину «Світового острова».

«Світовий острів »- це частина суші, штучно розділена на Азію, Африку та Європу. Її серцевиною, яка визначає і спрямовує роз­виток історії, є територія власне Росії, Центральної Азії, частко­во Ірану та Пакистану - це хартленд. Пізніше він включив до складу хартленду Тибет і Монголію на Сході та Центрально- Східну Європу на Заході. З ним межує внутрішній півмісяць при­бережних територій - римленд, куди входять території Євразійського континенту, що не належать до хартленду. Решта території планети утворює зовнішній півмісяць, території Авст­ралії та Американського континенту розглядались ним як острівні території. Вся територія землі тяжіє до Світового острова, а от­же, і до хартленду. Звідси гуни, алани, монголи поширили свій вплив на народи Європи й Азії та їх культуру, причому саме за­вдяки тиску варварів було створено європейську цивілізацію.

Спочатку як осьова сфера історії виділилась Центральна Азія, а в епоху великих географічних відкриттів баланс сил змінився на користь океанічних країн, насамперед Великої Британії. Однак по­ява нових засобів транспортних комунікацій, насамперед залізниць, знову змінила баланс сил на користь сухопутних держав.

За X. Маккіндером, історія географічно обертається навко­ло континентальної осі. Історичні зрушення, хід історії найбільш наочно виявляються в просторах римленду, тоді як у хартленді панує «застиглий» архаїзм, а у «зовнішньому півмісяці» - ци- вілізаційнцй хаос. Кордони хартленду визначаються зоною, не­приступною для морських держав. Він доводить непереможність хартленду на прикладах Карла XII та Наполеона.

Монографія X. Маккіндера «Британія та британські моря» (1901), в якій він подає аналіз британської географії та історії, містить висновок про обмеженість ресурсів прибережної чи ос­трівної держави, а також про те, що імпульсом до формуван­ня британської держави стали зовнішні сили, які прийшли з гли­бин континенту.

Основні тези геополітичної концепції X. Маккіндера:

1. Фізична географія має безпосередній вплив на політичні процеси.

2. Політична міць кожної держави залежить від її геогра­фічного розташування.

3. Розвиток технології змінює розміщення політичних сил, оскільки технологія змінює фізичне середовище.

4. Хартленд справляє стратегічний вплив на політичні про­цеси, що відбуваються.

5. Світ у XX ст. перетворився на закриту систему у масшта­бах земної кулі.

Великою популярністю серед британських та американських політиків користувалася книга X. Маккіндера 4Демократичні ідеали та реальність» (1919), де він розвиває основні поло­ження своєї концепції. В ній розглядається як аксіома теза про нерівний розподіл земних ресурсів, результатом чого є неод­накові можливості різних держав. Саме в цій праці була сфор­мульована його головна геостратегічна формула: «Хто управ­ляє Східною Європою, той управляє хартлендом. Хто управ­ляє хартлендом, той командує Світовим островом. Хто командує Світовим островом, той панує над усім світом» [21, 12].

На прикладі історичного розвитку Європи X. Маккіндер ді­йшов висновку, що розвиток держав та культур римленду мож­ливий лише як наслідок потужного руху людських потоків з гли­бин хартленду, постійного тиску так званих «розбійників Суші» (скіфи, гуни, алани, монголи тощо). Росія замінила Мон­гольську імперію, а її тиск на країни «внутрішнього півмісяця» замінив набіги кочівників. Зміни внутрішнього контролю Росії не можуть применшити значущості її осьової позиції.

Ототожнюючи свої інтереси з інтересами англосаксонського світу, X. Маккіндер вважав за необхідне всіляко перешкоджа­ти створенню євразійського континентального блоку Німеччи­ни і Росії, сприяти максимальному ослабленню хартленду та по­силенню впливу «зовнішнього півмісяця» на «внутрішній» (римленд). У своєму посланні учасникам Версальської конфе­ренції 1919 р. він обстоював ідею створення смуги буферних держав у Східній Європі для розмежування Німеччини та Росії. Подібна система виявилась неефективною, що й призвело до другої світової війни, однак ідея геополітичної регулятивної зо­ни і досі не втратила свого значення (її вплив відчувається, на­приклад, у концепціях Чорноморсько-Балтійського союзу).

У 1943 р., у самий розпал війни, X. Маккіндер у статті «Круг­лий світ та завоювання миру» стверджував, що в разі перемо­ги над Німеччиною Радянський Союз перетвориться на вели- чезнішу сухопутну державу. Він висунув «другу географічну концепцію», згідно з якою хартленд тепер включав також Са­хару, пустелі Центральної Азії, Арктику і субарктичні зе'млі Сибіру та Північної Америки. У цій схемі Північна Атлантика стала «Середземним океаном», який X. Маккіндер розглядав як опорний регіон Землі, відділений від іншого головного регіо­ну - «мусонних територій» Індії та Китаю, які у міру нарощу­вання їхньої моці можуть перетворитися на противагу «атлан­тичній цивілізації».