Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
модуль история.docx
Скачиваний:
25
Добавлен:
21.11.2019
Размер:
26.74 Кб
Скачать

4. Визначте характерні особливості скіфської культури і культури народів Північного Причорномор’я та Криму.

Знаходячись на західному кінці великого євразійського степу (Азія, за античними джерелами, починалася за Доном), Україна часто ставала жертвою войовничих кочівників. Найдавнішим народом на українському терені, ім’я якого зберегла історія, були кіммерійці.

Вони займали територію між Тіром (Дністром) і Танаїсом (Доном), а також Кримський і Таманський півострови. Історичні пам’ятки цих племен відносяться до IX – першої половини VII ст. до н.е. Для кіммерійців характерними були кочове скотарство, висока культура бронзи та кераміки з кольоровими інкрустаціями. Кіммерійські майстри одними з перших на території України почали виплавляти залізо. Подальший розвиток кіммерійського суспільства був обірваний навалою скіфів – іраномовних кочівників. Найдавніші згадки про скіфів датовані серединою VII ст. до н.е., містяться в ассирійських клинописах. В середині – другій половині VI ст. до н.е. відбулося перенесення центру скіфів у Нижнє Подніпров’я і степовий Крим. Наприкінці VI ст. до н.е. тут сформувалась скіфська держава. Свого розквіту вона досягла в IV ст. до н.е. У V ст. до н.е. «батько історії» грек Геродот відвідав Скіфію та описав її населення.

Скіфи залишили після себе досить багато культурних пам’яток. Їх знаходять на Півдні України у величезних курганах, де хоронили скіфських царів. Для культури скіфів характерна кераміка, прикрашена заглибленим геометричним узором, образотворче мистецтво, яке мало зооморфний характер, так званий звіриний стиль. Його основою були зображення оленя, барана, коня, кошачого хижака, фантастичного грифона, гірського козла. Відомий дослідник української культури Мирослав Сейчишин вважає, що скіфське мистецтво було одним із джерел слов’янської культурної спадщини. На думку іншого дослідника історії, Омеляна Пріцака, українці успадкували від скіфів деякі елементи одягу (білу сорочку, чоботи, гостроверху козацьку шапку), окремі деталі озброєння (сагайдак, пернач) запозичили окремі слова (собака, топір та ін.).

Традиції скіфського мистецтва продовжували сармати – інше могутнє плем’я кочівників зі Сходу. Вони завоювали й асимілювали більшу частину скіфів і панували у причорноморських степах майже 400 років – від II ст. до н.е. до II ст. н.е. Скіфи і сармати та на заході фракійці послужили безпосереднім етнічним субстратом для українців.

Іраномовні племена помітно вплинули на розвиток слов’янської мови. Іранського походження слов’янські слова «віра», «світ», «благо», «чара», «віщати», «жерти» (в первісному значенні – відправляти релігійний обряд), «жрець», «вопити», «звати», «писати, «каятися», «боятися», «хоронити», «слово», «діло», «зло», «ерам», «вина», «могила».

У середині VII ст. до н.е. почалася грецька колонізація Північного Причорномор’я. На побережжі Чорного і Азовського морів греки заснували цілу низку міст держав: Тіру, Ольвію (у перекладі з грецької – щаслива), Херсонес (околиці сучасного Севастополя), Пантікапей (сучасний Керч), Феодосію. Вони існували тут протягом майже тисячоліття. Їх занепад припадає на рубіж III–IV ст. н.е. Грецькі міста держави стали прямим джерелом античних традицій в українській культурі. Разом з грецькою колонізацією на територію Причорномор’я та Подніпров’я прийшло письмо. Звідси бере свій початок писемний період української історії. Значну роль в культурному житті грецьких поселенців відігравали література, театр, музика, живопис, скульптура. До нашого часу пам’ятки мистецтва дійшли у формі скульптур, настінних розписів, ювелірних виробів, надгробних рельєфів, мармурових різьблених саркофагів. В І ст. до н.е. – III ст. н.е. грецькі міста держави підкорялися Риму, тому суттєво впливала на розвиток української культури римська античність.

На рубежі нашої ери як самостійна етнічна спільнота сформувались слов’яни. Вперше про них – венедів чи венетів – згадують римські автори І–II ст. н.е. Пліній Старший, Тацит, Птолемей, а з VI ст. про них ширше говорять візантійські історики Йордан, Прокопій Кесарійський та Іоанн Ефеський. Тацит високо цінив венедів, вважав їх культурним народом, який вмів будувати гарні будинки, знав військовий порядок та дисципліну, був добре озброєним і хоробро воював з ворогами. Прокопій Кесарійський розповідає про культуру антів, які проживали між Дніпром і Дністром. Він вважав склавінів і антів єдиним народом.