3. Обмеження міжнародної правосуб’єктності і міжнародна правосуб’єктність державоподібних утворень.

В Декларації про принципи міжнародного права 1970 року при проголошенні принципу рівноправністі і самовизначення народів світовим співтовариством було визнано, що територія колонії або іншої території, що не самоврядовується, має відповідно до Статуту ООН статус, окремий і відмінний від статусу території держави, що управляє нею; такий окремий і відмінний статус буде існувати доти, поки народ даної колонії або території, що не самоврядовується, не здійснить своє право на самовизначення згідно зі Статутом і особливо з його цілями і принципами.

Суб'єктами міжнародного права з обмеженою дієздатністю є не тільки різноманітного роду території, але і державоподібні суб'єкти (квазідержави).

Основною особливістю таких суб'єктів є те, що вони не тотожні державам, не мають державний суверенітет, але виступають у якості самостійних, хоча й в обмеженім ступені, учасників міжнародно-правових відносин.

Такий спеціальний міжнародно-правовий статус державоподібних суб'єктів установлюється відповідно до міждержавних договорів. їхня міжнародна правосуб'єктність визначається тим, що вони спроможні самостійно і незалежно від держав та інших суб'єктів міжнародного права здійснювати встановлені права й обов'язки.

До числа квазідержав раніше належали «вільні міста», Західний Берлін; у даний час — Ватикан, Андорра, Монако, Сан-Марино, що знаходяться під протекторатом суміжних держав, і Мальтійський орден.

У минулому вільні міста мали спеціальний міжнародно-правовий статус, їхня правоздатність визначалася відповідними міжнародними договорами. Так, відповідно до Віденського трактату 1815 року «вільним, незалежним і цілком нейтралізованим» містом був проголошений Краків (1815-1846 роки), Версальський мирний договір 1919 року наділив статусом «вільної держави» Данциг (1920-1939 роки). Мирний договір з Італією 1947 року передбачав створення «Вільної території Трієст», що так і не була створена, і її частини ввійшли до складу Італії і Югославії.

Норми відповідних міжнародних договорів і дипломатичної історії свідчать про такі характерні риси їхньої міжнародної правосуб'єктності:

— вільні міста були похідними суб'єктами міжнародного права, оскільки їхній статус визначався групою держав і фіксувався в укладеному цими державами договорі;

— реалізація міжнародних прав і обов'язків була опосередкована участю в цій діяльності держав-«фундаторів» або міжнародної організації

4. Правосуб’єктність міжнародних організацій.

Питання про міжнародну правосуб'єктність міжнародних організацій актуалізується в зв'язку з постійним зростанням їхньої кількості і посиленням їхньої ролі у вирішенні міжнародних проблем. Практично міжнародні організації стають універсальними структурами, у рамках яких держави в колективному порядку вирішують найбільш важливі питання міжнародного життя.

Проте міжнародна організація не може розглядатися як проста сума держав-членів або як їх колективний уповноважений, виступаючий від імені усіх. Для того, щоб виконати свою статутну роль, організація повинна мати особливу правосуб'єктність, що відрізняється від простого підсумовування правосуб'єктності її членів. Тільки при такій передумові, як відзначав В. Мо-равецький, проблема впливу міжнародної організації на її сферу має який-небудь сенс.

На думку багатьох учених-міжнародників, правосуб'єктність міжнародної організації включає такі чотири елементи:

а) правоздатність, тобто здатність мати права й обов'язки;

б) дієздатність, тобто здатність організації своїми діями здійснювати права й обов'язки;

в) здатність брати участь у процесі міжнародної правотворчості;

г) здатність нести юридичну відповідальність за свої дії.

Слід мати на увазі, що кожна міжнародна організація володіє тільки властивим їй обсягом правосуб'єктності, межі якої визначені насамперед в установчому акті. Отже, організація не може чинити інші дії, ніж ті, що передбачені в її статуті й інших документах (наприклад, у правилах процедури і резолюціях вищого органу).

Як уявляється, до найбільш важливих критеріїв правосуб'єктності міжнародних організацій можна віднести такі:

1. Визнання якості міжнародної особистості з боку суб'єктів міжнародного права.

2. Наявність відособлених прав і обов'язків.

3. Право на вільне виконання своїх функцій.

4. Право на укладання договорів.

5. Участь у створенні норм міжнародного права.

6. Право мати привілеї та імунітети.

7. Право на забезпечення виконання норм міжнародного права.

8. Міжнародно-правова відповідальність.