7. Завдання, функції криміналістки. Її принципи та закони.

Основним завданням криміналістики є сприяння боротьбі зі злочинністю,окрім цього, криміналістика виконує ще й певні спеціальні завдання:

• вивчення закономірностей слідоутворенння, збору та використання доказової інформації;

• вивчення практики розкриття і розслдування злочинів

• вироблення теоретичних основ діяльності щодо виявлення, збирання, дослідження і використання доказової інформації

• розроблення заходів і засобів попередження злочинів.

Функції кримналістики:

• методологічна- забезпечення правильного розуміння предмета і змісту криміналістичної науки, її ролі у процесі пізнання та практичної діяльності

• синтезуюча- криміналістика відображає у собі загальні процеси інтеграції наукового знання. Завдяки криміналістиці відбувається впорядкуванння накопиченого емпіричного матеріалу способом його синтезу, яке виявляє внутрішню єдність отриманих відомостей.

• прогнозуюча- криміналістика прогнозує форми практичного використання свої аоложень у майбутньому.

До принципів криміналістики як науки можна віднести:

• принцип можливості пізнання матеріального світу- означає що світ є пізнаванним, тобто що всі факти, явища і процеси,які стають обєктами вивчення криміналістики є пізнавальними;

• принцип обєктивності- виражає незалежність криміналістичних наукових прикладних досліджень від будь-яких політичних позицій,мотивів.

• принцип історизму- відображає діалектичну вимогу розглядати предмет криміналістики, її зміст, функції, звязки з іншими науками під кутом зору їх виникнення та зміни у динаміці історії.

• принцип системності науки- передбачає такий підхід до предмета криміналістики, за якого вона в цілому, а також окремі її розділи і напрями, обєкти, що нею вивчаються, явища,розглядаються як взаємоповязані та взаємозалежні частини одного цілого, які між собою утворюють взаємообумовлену систему.

До законів розвитку криміналістики можна віднести:

• закон звязку та успадкованості між існуючими і такими, що виникають, криміналістичними концепціями;

• закон активного творчого пристосування сучасних досягнень для потреб практики тих наук, розроблення яких не можуть бути прямо, безпосередньо використані у судочинстві без їх спеціального пристосовування, оброблення, диференціації, інтеграції;

• закон обгрунтування, обумовлення криміналістичних рекомендацій потребами практики судочинства і вдосконалення цієї практики на грунті досягнень криміналістичної науки;

• закон прискорення темпів розвитку криімналістики на базі науков-технічого прогресу у

сфері як криміналістики, так і суміжних наук.

8. Найвидатніші представники криміналістичної науки та їх внесок у її становлення.

Основоположником криімналістики як науки вважається австрійський судовий слідчий Ганс Гросс, який одним з перших звернув увагу на речові докази і запропонував для їх досліження і виявлення застосовувати наукво-технічні методи і засоби природничих наук.( 1882 р.)

У 1884 р. французький криімналіст А. Бертільйон розробив антропометричний метод криміналістичної реєстрації, основи сигналістичної фотозйомки,метричної фотозйомки на місці події,опису зовнішності по методу словесного портрету.

Зокрема, В. Гершель вперше у 1890 р. відкрив феномен папілярних узорів як засобу ідентифікації особи.

Ф. Гальтон у 1885 р. математично обгрунтував неможливість співпадіння відбитків пальців людей. Г. Фолдс вперше використав відбитки, вилучені з місця події для розшуку і встановлення злочинців.

Едмон Локар розробив пороскопічний сетод дослідження слідів пальців рук, метод дослідження почерку.

Рудольф- Арчибальд Рейсс був засновником однієї з перших криміналістичних лабораторій і курсів для вивчення працівниками поліцї наукових методів дослідження речіових доказів.

Буринський Є.Ф.- батько судової фотографії, засновник першої вітчизняної судово-експертної лабораторії

Бокаріус М.С.- доктор медицини, судовий медик і криміналіст, засновник і перший директор Харківського НДІ судової експертизи.

Потапов С. М. – ініатор створення теорії криміналістичної ідентифікації

Тихенко С. І.- професор криміналістики, автор багатьох наукових досліджень у сфері судової експертизи.

Макаренко М.П.- завідувач кабінету науково-судової експертизи в Одесі, а потім керівник Одеського НДІ судової експертизи.Працював над розробленням техніки розслідування злочинів.