3. Розвиток криміналістики за кордоном

В найбільш розвинутих державах криміналістика сформувалась в другій половині 19 ст. в період різкого загострення соціального антагонізмів і швидкого розвитку злочинності.

Основоположником криімналістики як науки вважається австрійський судовий слідчий Ганс Гросс, який одним з перших звернув увагу на речові докази і запропонував для їх досліження і виявлення застосовувати наукво-технічні методи і засоби природничих наук.( 1882 р.)

У 1884 р. французький криімналіст А. Бертільйон розробив антропометричний метод криміналістичної реєстрації, основи сигналістичної фотозйомки,метричної фотозйомки на місці події,опису зовнішності по методу словесного портрету.

Англічани В. Гершель,Ф.Гальтон,Г.Фолдс,Е.Локар заклали основи дактилоскопії як основи трасології. Зокрема, В. Гершель вперше у 1890 р. відкрив феномен папілярних узорів як засобу ідентифікації особи. Ф. Гальтон у 1885 р. математично обгрунтував неможливість співпадіння відбитків пальців людей. Г. Фолдс вперше використав відбитки, вилучені з місця події для розшуку і встановлення злочинців. Едмон Локар розробив пороскопічний сетод дослідження слідів пальців рук, метод дослідження почерку.

Рудольф- Арчибальд Рейсс був засновником однієї з перших криміналістичних лабораторій і курсів для вивчення працівниками поліцї наукових методів дослідження речіових доказів.

Характерною рисою розвитку зарубіжної криміналістики є майже повна відсутність праць, присвячених дослідженню її методологічних і теоретичних основ. Внаслідок цього і зараз в більшості держав криміналістика не визнається самостійною наукою а розглядається як допоміжна , лише прикладана дисципліна. Їй відводиться роль дисципліни як має своїм завданням розробку лише технічних рекомендацій по розкриттю і розслідуванню злочинів.

Курси криміналістичної техніки складаються з 4 розділів:

- техніка скоєння злочинів

- криміналістична тактика

- криміналістична техніка

- тактика боротьби зі злочинністю.

4. Теоретичні і методологічні основи криміналстики

Предмет криміналістики як науки складає скупність об’єктивних закономірностей, пізнання яких є необхідним для розслдування і розкриття злочинів.

Обєктом криміналістики є злочинна діяльність, як основа, що визначає зміст діяльності щодо судочинства.

Завданням криміналістики є сприяння боротьбі із злочинністю.

Система криміналістики обєднує 4 розділи:

• загальну теорію криміналістики ( методологія криміналістики) - криміналістичну техніку

• слідчу ( криміналістичну) тактику

• крим. методику ( методика розслідування окремих видів злочинів)

В структурі криміналістики вирізняють загальнонаукові і спеціальнонаукові методи.

До загальнонаукових належать:

• чуттєво-раціональні

• логічні

• математичні

• кібернетичні

Спеціальні методи – це такі методи, сфера застосування яких обмежується однією чи декількома науками. Система спеціальних методів складається з 2 груп:

1. власне криміналістичні методи

2. спеціальні методи інших наук

6. Взаємозвязок криміналістики з оперативно-розшуковою діяльністю,судовою медициною, судовою психіатрією та юридичною психологією.

Зв'язок криміналістики з оперативно-розшуковою діяльністю обумовлений тим, що обидві вони присвячені виробленню способів і засобів збирання інформації про злочин, але кожна своїми специфічними методами.

Судова медицина має безпосередній зв'язок з криміналістикою в багатоаспектному контексті. Судово-медичні знання використовували у розкритті злочинів значно раніше, ніж виникла криміналістика. Тому окремі медичні прийоми виявлення слідів злочину на тілі людини були запозичені криміналістикою і, навпаки, багато криміналістичних прийомів і технічних засобів успішно використовують у судовій медицині. Це стосується, наприклад тактики огляду місця події з участю судового-медичного експерта. І це тому , що найчастіше зовнішній огляд трупа є складовою огляду місця події.

Судова психіатрія, як і судова медицина, сформувалась окремо від криміналістики й залишається самостійною внаслідок чіткого розмежування їх предметів дослідження. Судова психіатрія досліджує психіку людини, її поведінку в разі розладу психічної діяльності. Психічний стан злочинця безпосередньо пов'язаний із призначенням йому міри покарання і взагалі притягненням до кримінальної відповідальності.

Особливе місце в розвитку криміналістики належить юридичній психології. Дані психології широко використовують у криміналістичній тактиці й методиці розслідування окремих видів злочинів, а також для формування спеціальних методик, зокрема теорії спілкування на попередньому слідстві, вивчення звичок злочинця, методів розпізнання інсценування та класифікації способів вчинення злочинів, визначення емоційного стану допитуваного тощо.