Поняття третьої сторони у врегулювання міжнародного конфлікту. Види посередництва.

В міжнародних відносинах посередництво – не є обв’язковою чи примусовою дією нейтральної держави. В наш час конфліктуючи країни дуже часто звертаються за допомогою третьої сторони - посередника. Для того, щоб стати посередником, потрібно:

• бути впливовим суб’єктом міжнародних відносин

• володіти престижем

• мати неабиякий авторитет

• наявність експертних знань

• наявність можливості отримати інформацію від конфліктуючих сторін

• добрі відносини з учасниками конфлікту

• наявність методів заохочення чи покарання.

Вплив посередника:

1. асиметричний

2. симетричний

Види посередництва:

1. Посередництво держави – бере на себе роль посередника у випадку, коли конфлікт зачіпає їх власні інтереси.

• Існує наявність загрози розширення конфлікту

• Необхідність збереження організації, учасниками, якої є конфліктуюча сторона або держава.

• Прагнення до посилення власного політичного впливу опонента

• Необхідність покращення відносин зі сторонами, що знаходяться в конфлікті, принаймні однієї з них.

• Прагнення підняти власних політичний престиж

• Вирішення внутрішньополітичних проблем.

Посередництво держав поділяється:

1. Посередництво наддержав

2. Посередництво нейтральних держав

3. Посередництво маленьких держав.

Учасники міжнародного конфлікта часто звертаються до нейтральних та малих держав з проханням здійснювати посередницькі функції в наслідок того, що вони не можуть впливати. Надання своєї території для проведення переговорів та створення дієвих каналів комунікації загалом створюється за посередництвом малих держав. Також, як посередниками у вирішенні міжнародних конфліктів стають міжурядові та неурядові організації.

Причини активної участі міжнародних організацій в наданні посередницьких функцій:

• Зростання кількості універсальних і регіональних організацій;

• Їх активною роллю у світі

• В багатьох випадках сприйняттям їх конфліктними сторонами, як нейтральних у зв’язку з тим, що в міжурядових організаціях представлені країни з різною політичною ідеологією, релігійною орієнтацією. Особливістю стало те, що поряд з неурядовими організаціями у ролі посередника стали виступати міжурядові організації ( «Лікарі без кордонів», «Міжнародний Червоний хрест»).

Форми здійснення посередницької діяльності ООН:

• Спеціальний представник ООН

• Генсек( Кіпрський конфлікт, Ірано-іракський конфлікт 1980 – 1988 рр.)

Існують і інші види посередництва:

1. пропоноване посередництво чи на прохання

2. договірне чи фактичне

3. формальне чи неформальне

4. постійне чи непостійне

5. індивідуальне чи колективне

6. офіційне чи неофіційне

7. персональне або диперсональне.

Останніми роками просліджується тенденція до більш широкого використання неофіційного посередництва:

1. розвиток практики багатосторонніх міжнародних переговорів

2. неформальне посередництво є дуже гнучким.

Серед мотивів, які спонукають неофіційних посередників підключатись до регулювання конфлікту, виділяють наступне:

• бажання зменшити напругу і вирішити конфлікт мирним засобом

• прагнення виконати дану можливість для спостереження і аналізу конфлікта

• прагнення зблизитись з політичними лідерами ворогуючих сторін

• бажання на практиці перевірити ряд ідей з регулювання конфлікту

• прагнення впровадити ідеї врегулювання конфлікту і зміцнити свої позиції.

Персональне посередництво офіційної особи має ряд переваг і недоліків:

• саме факт участі в регулюванні конфлікту авторитетної людини має позитивний вплив на вирішення конфлікту

• в разі невдачі персонального посередництва, значна частина відповідальності лягає на конкретну особу.