12.2.7.Радіоактивне забруднення.

Радіоактивне забруднення — це радіоактивні речовини, які знаходяться на поверхні різних об'єктів у кількостях, що переви­щують величини, які встановлені діючими нормами і правилами.

Сьогодні захист від радіації набув глобального характеру і розглядається як передумова для створення безпечних умов праці і більш-менш безпечної життєдіяльності всіх людей у радіаційного забрудненому середовищі.

Іонізуючим випромінюванням є будь-яке випромінювання, взаємодія якого з середовищем призводить до утворення елек­тричних зарядів різних знаків. Джерелом такого випромінювання є або радіонукліди, які випромінюють альфа-, бета-частки, гамма-фотони і нейтрони, або прилади, устаткування і препарати, здатні випромінювати іони так, як рентгенівська та телевізійна апа­ратура.

Радіонукліди утворюють іонізуючі промені у момент пере­творення одних атомних ядер на інші. Вони характеризуються пе­ріодом піврозпаду (від секунд до мільйона років), активністю (число радіоактивних перетворень за одиницю часу) та іонізуючою здат­ністю. Активність вимірюється в беккерелях, одиниця вимірювання, названа на честь французького вченого-фізика, який у 1896 році відкрив радіоактивне випромінювання солей урану. 1 Бк = 1 розпаду за 1 сек та в кюрі (безсистемна одиниця) 1 Кu = 3,7 * Ю^-9 Бк.

Іонізуюча здатність оцінюється для повітря, речовини і біо­логічної тканини.

У повітрі вона вимірюється в кулонах на кілограм (Кл/кг) та в рентгенах (безсистемна одиниця Р); 1 Кл/кг=3,88 * 10³ Р.

У речовинах поглинута доза вимірюється у джоулях на кі­лограм — греях (1 Гр = 1 дж/кг) та в радах (безсистемна одиниця) 1 Рад = 0,01 Гр.

Негативно на людину діє діагностика внутрішніх органів рентгенівським опромінюванням. Доза від 0,2 бера і вище може ви­кликати розвиток пухлин у дітей, на мільйон опромінених емб­ріонів та зародків дозою 1 бер буде спостерігатись 200-250 випадків злоякісних новоутворень у віці до 10 років з летальним наслідком. Допустима доза професійного опромінення 5 бер/рік не відвертає нестохастичні ефекти та викликає їх у незначній мірі. Цю дозу варто розглядати як верхню межу, до якої не слід наближатися. У багатьох країнах ця норма значно нижча.

У повсякденному житті на людей діють природні та штучні джерела випромінювання. У кожному регіоні відбувається адап­тація до конкретного фону, який став невід'ємним компонентом середовища. Вплив штучної чи техногенної радіоактивності, навіть малих її доз, шкідливий. Особливо небезпечні для життя людей високоенергоємні (частинки пального), які потрапляють у навко­лишнє середовище внаслідок недосконалості технологічних про­цесів, пошкодження устаткування та інше. Так, наприклад, кожний атом плутонію потенційно смертельний, бо, потраплючи в легені, він може викликати захворювання.

Період напіврозпаду плутонію — 2400 років. Суттєве забруд­нення атмосфери відбувається при випробуванні атомних бомб. При вибуху бомби ланцюгова реакція швидко закінчується, 99,98% маси заряду розвіюється і протягом 5-10 років осідає на Землю. З 1945 по 1981 р. у світі проведено 1315 ядерних вибухів, при кожному вибуху непрореаговане паливо складало 50%. За цей період ефек­тивна еквівалентна доза складає 0,134 бера (з них 0,054 бера при­падає на цезій-137 (період піврозпаду — 30 років).

Найбільш шкідлива для людства атомна промисловість. У реакторі ВВБР-440 при повному завантаженні в 42 тонни палива, активність якого складає 16 Кu, водночас виникає понад 1000 штучно утворених радіоактивних речовин.

АЕС не може бути стерильно чистою, навіть теоретично, тому що в матеріали, конструкції, повітря, воду та інше прони­кають нейтрони, які роблять їх радіоактивними. Так, доза радіації в оточуючих елементах та конструкціях за 30 років досягає 10 Рад. Під впливом термічних напруг, радіаційної корозії в оболонках з’являються мікротріщини і навіть наскрізні щілини.