12.2.3 Виробнича санітарія.

Для роботи в умовах запиленості всі працюючі надягають респіратори і захисні окуляри, після роботи приймають душ.

До роботи з мастилами допускаються особи, які пройшли медичний огляд. Приміщення де зберігаються мастила, обладнують вентиляцією. При роботі з мастилами, що містять бензин, для запобігання займання мастила і отримання опіків забороняється підігрів мастила на відкритому вогні, а також палити в приміщеннях. Для захисту рук застосовують пасти, мазі на основі козеїну або користуються гумовими рукавичками. Сильно забруднені руки очищають спеціальними речовинами, після закінчення роботи руки миють теплою водою з милом, а потім змащують касторовим або вазеліновим маслом.

З гасом та бензином, при заведенні механізмів, потрібно працювати в щільно застебнутому одязі і головному уборі, для захисту органів дихання застосовують маски і респіратори.

Приміщення, в якому проводять роботи із застосуванням противоморозних добавок, що містять отруйні розчинники, регулярно провітрюють. Зберігати харчові продукти і приймати їжу в приміщенні, де зберігаються матеріали і різні добавки - забороняється.

12.2.4.Протипожежні заходи.

Завдання пожежної профілактики полягають у вивченні причин по­жеж, їх попередження та швидкої ліквідації з найменшого шкодою для майна та здоров'я працюючих. Причинами виникнення пожежі можуть бути: спалах дерев'яних лісів у результаті зітк­нення, з нагрітими поверхнями ізольованих об'єктів; необережне поводже­ння з вогнем при розігріванні легко займистих складів: зберігання горючих матеріалів не в спеціально відведених для цього місцях. Щоб запобігти пожежі, необхідно дотримуватися наступ­них правил пожежної безпеки.

При влаштуванні лісів і риштовання у поверхонь з високими темпера­турами потрібно дотримуватись встановлених розривів між нагрівними поверхнями та елементами лісів, щоб не було безпосереднього зіткнення. Легко займисті матеріали необхідно зберігати в спеціально пристосо­ваних, безпечних у пожежному відношенні приміщеннях. Застосовувані при теплоізоляційних роботах матеріали потрібно складувати так, щоб не захаращувати проходів та проїздів.

На будівельному майданчику пожежна охорона здійснюється пожеж­ною командою, а також добровільними пожежними дружинами з числа робітників і службовців даного об'єкта.

До первинних засобів пожежогасіння відносяться відро з водою, гідро­пульти і вогнегасники. Однак такі речовини, як гас і бензин, не можна га­сити водою. У цих випадках застосовують сухий пісок або густопінні вог­негасники. Дуже важливо своєчасно сповістити пожежну охорону про міс­це і початку виникнення пожежі. До прибуття пожежної команди робочі зобов'язані вжити заходів для ліквідації пожежі. Помітивши порушення пра­вил пожежної безпеки робітник зобов'язаний негайно повідомити про це керівника.

12.2.5.Шумове забруднення.

У результаті техногенної дії на міське середовище два взаємо­діючих компоненти біосфери — біогенний та абіогенний — допо­внюються третім компонентом — техногенним (антибіогенним), особливо несприятливо впливає на біологічні системи високого рангу. Основа третього параметру біосфери — комплекс специ­фічних факторів, які мають хвильову і квантову природу. До них, у першу чергу, відносяться шум, вібрація, електромагнітні поля, ра­діація і гравітація.

Шум — одна з форм фізичного (хвильового) забруднення на­вколишнього середовища. Він виникає внаслідок згущення і розрі­дження повітряних мас, тобто коливальних змін тиску повітря. Роз­різняють шум постійний, непостійний, хвильовий, переривчастий, імпульсивний. Загальний шум — це хаотичне нагромадження звуків різної частоти, сили, висоти, тривалості, які виходять за межі зву­кового комфорту. Шумове забруднення створює певний звук, що негативно впливає на організм людини, турбує, заважає, пригнічує.

Відповідний звуковий ландшафт існував на землі завжди. І людина завжди використовувала властивості середовища як про­відника, носія звуків. Життя в абсолютній тиші для неї не­можливе.

Шумове забруднення природного середовища має такі ас­пекти: санітарно-гігієнічний (вплив на здоров'я людини), інже­нерно-технічний (особливості шумоутворення та його нейтралі­зація), архітектурно-планувальний (забудова населених пунктів із влаштуванням шумозахисту), будівельно-акустичний (шумоза­хисні споруди і конструкції), соціально-економічний (виявлення економічних і соціальних витрат, напрямів їх зменшення).

Організм людини не здатний пристосуватися до шуму. Шум навколишнього природного середовища дорівнює 30-60 деци­белам (дБ).

Децибел — одиниця виміру інтенсивності (потужності) звуку і дорівнює 91 Бела. Бел є логарифмом відношення даної сили звуку до граничної (що сприймається вухом людини) його інтен­сивності.

Сучасні міста мають сотні тисяч мобільних і стаціонарних джерел зовнішнього шуму: транспортні екіпажі, промислові, буді­вельні, дорожні машини та агрегати, навантажувально-розванта­жувальні подвір'я магазинів, крамниць, складів, комунально-побу­тових установ, ігрові і спортивні майданчики тощо. Як показують акустичні заміри, рівень шуму в населених районах і мікрорайонах, у місцях лікування і відпочинку збільшується на 0,5-1 дБ.

У середньому 30-40 % міського населення світу працює і про­живає в умовах акустичного дискомфорту. Так, у Швеції він складає 38%, у Великобританії — 40%, у США — 85%, а в Україні – 75%. У свою чергу роз­виток міст і збільшення їх території призводить до скорочення за­кладених на ранніх етапах розвитку міста санітарних розривів.

Рівень виробничих і транспортних шумів нерідко перевищує 100 децибел (табл. 6.3.). Кількість і потужність шумових подраз­ників як на виробництві, так і в побуті постійно зростає, люди від­чувають акустичні перевантаження.

У результаті значні території житлових районів і зон масового відпочинку, а також передмість стали піддаватися інтенсивній дії авіаційного шуму. Безперервне збільшення швидкості і вантажо­підйомності літаків вимагає збільшення потужності авіаційних двигунів, а це призводить до подальшого збільшення шуму по­близу аеропортів.

Уяву про звуки навколишнього середовища дає слух. Орган слуху — вухо людини — сприймає як звук певний коливальний рух, що хвилеподібно поширюється у воді, повітрі, твердих тілах. Інфразвукові коливання мають частоту 1-16 тис. герц, звукові — 16-20 тис. герц, ультразвукові — більше 20 тис. герц за хвилину. Людина сприймає звуки в діапазоні частот від 16 до 20 тис. герц. Межа найбільшої чутливості вуха лежить між порогом слуху і бо­льовим порогом — від 0 до 130 дБ.

Досліди на морських свинках в одному з університетів США довели, що щоденна чотиригодинна дія гучної музики викликає у піддослідних тварин структурні зміни в органах слуху. Ті ж спеці­алісти обстежили молодь, яка часто слухає гучну музику і вста­новили, що у 20 % юнаків і дівчат слух виявився притупленим, як у людей віком 85 років.

Сучасна електромузика створює шум, який перевищує бо­льовий поріг (до 130 дБ). При шумі 90 дБ зорова реакція гальму­ється на 25%.

Шкідливий вплив на організм людини можуть спричинити й звуки, яких ми не чуємо. Особливо небезпечний ультразвук, який викликає порушення функцій нервової системи. Значний психоло­гічний дискомфорт викликають шуми інфразвукового діапазону: розвиваються почуття страху, панічні настрої.

Шум 20-30 дБ є природним шумовим фоном (шум вітру, шелест листя, дзюрчання струмка, спів птахів), він необхідний людині. Припустима межа гучних звуків — 80 дБ. При 130 дБ у людини виникають больові відчуття, а звук у 150 дБ для неї не­стерпний. 180 дБ викликають тріщини в металі, звук в 190 дБ ви­риває заклепки з конструкцій. Шкідливий вплив на організм людини звуків великої сили був відомий ще 2300 років тому в Китаї, де такими звуками здійснювали смертні вироки.

Сто років тому шум на центральних магістралях великих міст не перевищував 50 дБ. Нині у великих містах є райони, де він навіть вночі не буває нижчим від 70 дБ (санітарна норма для нічного часу — 40 дБ). 60-80% міського шуму створює автотранспорт.

Таблиця 12.3