2.2.6. Монетарні інструменти прямої дії
Інструменти прямої дії відіграють певну роль у грошово-кредитній політиці, яку проводять центральні банки країн із розвиненою ринковою економікою, але більш активно вони використовуються центральними банками країн, що розвиваються, а також країн із перехідною економікою. До найбільш поширених монетарних інструментів прямої дії належать такі:
пряме регулювання процентних ставок комерційних банків;
селективна політика адресного рефінансування комерційних банків;
обмеження окремих видів діяльності комерційних банків на основі законодавства та нормативно-правових актів регулятивних банківських органів.
Пряме регулювання центральними банками процентних ставок може включати:
установлення фіксованих процентних ставок за кредитами і депозитами комерційних банків або фіксованої маржі;
установлення верхніх чи нижніх обмежень рівня процентних ставок комерційних банків.
Політику прямого регулювання процентних ставок комерційних банків активно застосовувала Федеральна резервна система США. Ще на початку 30-х років ХХ ст. вона встановила для банків верхні межі процентних ставок за ощадними та строковими депозитами і заборонила виплату процентів за трансакційними вкладами (вкладами до запитання). Обмеження процентних ставок мало на меті захистити банківську систему від проведення надмірно ризикованої діяльності та від руйнівної конкуренції. В Японії у післявоєнні роки також протягом кількох десятиліть адміністративним шляхом установлювали процентні ставки комерційних банків. У 80-ті роки ХХ ст. у країнах із ринковою економікою розпочався процес дерегулювання банківської діяльності, тобто процес лібералізації умов залучення банками депозитів та їх розміщення, скасування заборон і адміністративного регулювання діяльності банків. Цей процес пояснюється, по-перше, тим, що банки почали втрачати свої конкурентні позиції порівняно з небанківськими фінансовими посередниками грошового ринку, результатом чого стало різке падіння прибутковості банків, а по-друге, в умовах зростання інфляційних тенденцій на світових ринках фіксація процентних ставок втрачала сенс.
Національний банк України здійснював пряме регулювання процентних ставок комерційних банків на початкових етапах реформування економіки країни. Зокрема, він установлював обмеження на маржу між процентними ставками,за якими комерційні банки надавали позички, і процентними ставками, за якими вони отримували позички в НБУ. Стабілізація макроекономічної ситуації в Україні дала можливість відмовитись від прямого (адміністративного) регулювання процентних ставок комерційних банків і перейти до їх опосередкованого регулювання.
Селективна політика адресного рефінансування комерційних банків реалізується шляхом адміністративного цільового розподілу кредитів центрального банку між комерційними банками у порядку їх рефінансування. По суті селективний характер має, наприклад, політика рефінансування, яку проводить Федеральна резервна система США. Федеральні резервні банки надають комерційним банкам три види прямих ломбардних кредитів: коригувальні, сезонні та надзвичайні. Коригувальні (адаптаційні) кредити надаються банкам, у яких виникли короткострокові проблеми з ліквідністю. Найчастіше ці кредити надаються банкам з метою забезпечення їх резервами для дотримання норм обов’язкових резервних вимог. Вони є, як правило, надкороткими, тобто повертаються наступного дня або через кілька днів. Сезонні кредити надаються банкам, діяльність яких перебуває під впливом сезонних факторів, наприклад, банкам, які обслуговують фермерські господарства для фінансування певних видів сільськогосподарської діяльності, таких як посівна кампанія, збирання врожаю. Федеральні резервні банки заздалегідь прогнозують надання сезонних кредитів невеликим банкам, які не мають можливості регулювати свою ресурсну базу шляхом проведення операцій на ринку державних цінних паперів або шляхом отримання кредитів на міжбанківському ринку. Сезонні кредити надаються, як правило, на кілька місяців. Надзвичайні (пролонговані) кредити федеральні резервні банки надають комерційним банкам, які опинилися у скрутному фінансовому стані. Ці кредити повертаються після відновлення ліквідності банку, тому вони мають довгостроковий характер.
Національний банк України на початку 90-х років, як уже зазначалося, активно застосовував селективну політику адресного рефінансування комерційних банків. Кредити НБУ за пільговими процентними ставками упродовж 1993—1994 рр. спрямовувалися на кредитування довгострокових цільових програм конверсії військово-промислового комплексу, на кредитування вугледобувної галузі, металургійного та агропромислового комплексів. Неефективне використання кредитів перетворило їх у безповоротне фінансування збиткового державного сектору економіки. У сучасних умовах Національний банк України віддає перевагу ринковим механізмам рефінансування комерційних банків через постійно діючу лінію рефінансування або шляхом проведення кредитних тендерів.
Обмеження центральними банками окремих видів діяльності комерційних банків найчастіше стосується їх кредитної та інвестиційної діяльності. Центральні банки країн з розвиненою економікою (США, Великобританії, Франції) неодноразово вводили обмеження щодо надання банками окремих видів кредитів, зокрема споживчих, або на придбання цінних паперів. Так, на початку 30-х років ХХ ст. Федеральна резервна система США отримала право регулювати розмір кредиту, що надавався банками на купівлю акцій, з метою запобігання ажіотажу і кризовим ситуаціям на фондовому ринку. Згідно з установленими правилами покупець цінних паперів повинен був оплатити частково вартість цінних паперів за рахунок власних коштів (у межах установленої маржі) і тільки після цього він мав право отримати кредит для остаточних розрахунків за цінні папери.
Національний банк України встановлює для комерційних банків певні обмеження щодо їх кредитної діяльності, а також інвестицій в акції та паї у формі економічних нормативів, які спонукають банки уникати концентрації кредитного та ринкового ризику, диверсифікувати й оптимізувати кредитний та інвестиційний портфелі. До впровадження системи гарантування вкладів фізичних осіб НБУ встановлював вимоги до комерційних банків щодо купівлі державних цінних паперів (ОВДП) у певному відсотку від суми залучених вкладів фізичних осіб і блокування цих цінних паперів на окремому рахунку в Депозитарії НБУ. Передбачалося, що в разі ліквідації банку кошти від реалізації розблокованих цінних паперів будуть спрямовуватись на виплату відшкодувань за вкладами фізичних осіб — вкладників ліквідованих банків. Ще один приклад адміністративного обмеження діяльності комерційних банків.
Незважаючи на деякі позитивні риси монетарних інструментів прямої дії, слід ураховувати, що, як свідчить досвід розвинутих ринкових економік, їх використання для регулювання грошового ринку породжує і негативні наслідки. Зокрема, банки пристосовуються до їхнього впливу і сам вплив не тільки втрачає ефективність, а й створює умови, за яких стримується конкуренція між банками, процес ринкового саморегулювання.
-
Питання
для самоконтролю
Які чинники визначають ефективність інструментів грошово-кредитної політики?
Яким чином Національний банк України відстежує дотримання банками норми обов’язкових резервів?
Розкрийте зміст селективної політики адресного рефінансування комерційних банків.
Порівняйте ефективність процентної політики центрального банку і політики обов’язкових резервних вимог.
Які процентні ставки встановлює Національний банк України?
Чим відрізняються операції прямого репо від операцій зворотного репо?
Що таке депозитний сертифікат Національного банку України? Мета його емісії?
У чому полягають переваги політики операцій на відкритому ринку як інструменту грошово-кредитної політики?
Охарактеризуйте адміністративні інструменти грошово-кредитної політики.
1 Так, згідно з законом про Німецький федеральний банк він міг до створення Європейської системи центральних банків установлювати норми резервних вимог у процентному відношенні до суми банківських зобов’язань у таких межах: за трансакційними депозитами — не більш як 30 %; за строковими депозитами — не більш як 20 %; за ощадними депозитами — не більш як 10 %. У статуті Європейського центрального банку визначені межі норм резервування від 0 до 10 %.
1 Наявність префікса «ре» пояснюється тим, що мова йде про операції центрального банку з векселями, які раніше були дисконтовані комерційними банками, тобто банки придбали їх у своїх клієнтів зі знижкою (дисконтом).
1 Голикова Ю. С., Хохленкова М. А. Банк России: организация деятельности. — М.: Дека, 2000. — С. 380.
1 З метою зниження кредитного ризику до участі в аукціонах допускалися комерційні банки, які працюють не менше одного року, виконують норму обов’язкового резервування, дотримуються встановлених НБУ економічних нормативів, своєчасно подають йому звітність і повертають раніше отримані кредити.
1 Назва процентної ставки походить від способу рефінансування комерційних банків — редисконтування або переобліку векселів, який довгий час був одним із основних інструментів грошово-кредитної політики. Зараз, як уже зазначалося у попередньому підрозділі, центральні банки рідко використовують цей спосіб рефінансування, але назва процентної ставки збереглася і вживається для визначення офіційної процентної ставки, за якою центральний банк здійснює рефінансування комерційних банків.
1 Питання щодо характеру взаємодії процентних ставок є дискусійним, а саме: прив’язується облікова ставка центрального банку до ринкової процентної ставки чи, навпаки, зміна ринкової процентної ставки відбувається слідом за зміною облікової ставки.
11 Значущість і важливість політики відкритого ринку в США визначається самою процедурою прийняття рішень щодо проведення операцій із цінними паперами. Ключові рішення приймає спеціально створений у рамках Федеральної резервної системи Федеральний комітет відкритого ринку. Комітет збирається на засідання регулярно — приблизно один раз у шість тижнів, а за необхідності і частіше для формування політики ФРС на відкритому ринку. До комітету входить Рада керуючих у повному складі (сім осіб) та п’ять президентів Федеральних резервних банків, один з яких є президентом резервного банку Нью-Йорка. Президенти інших резервних банків працюють у комітеті за принципом ротації. Комітет аналізує економічну ситуацію в країні (показники цін і заробітної плати, тенденції розвитку виробництва, прогноз зміни валютного курсу й рівня безробіття, динаміку процентної ставки тощо) і на підставі цього аналізу, а також ураховуючи основні напрями й параметри грошово-кредитної політики визначає конкретні рекомендації щодо політики відкритого ринку у вигляді директиви. Безпосередньо на ринку операції з цінними паперами згідно з директивою Комітету здійснює тільки один федеральний резервний банк, а саме: Банк Нью-Йорка. Він укладає угоди з купівлі-продажу цінних паперів із спеціально відібраними первинними дилерами ринку. Це — фінансово надійні банки, брокерські та дилерські фірми, що мають стабільну позицію та значний досвід діяльності на фондовому ринку і на довгостроковій основі здійснюють операції з державними цінними паперами у великих обсягах.
1 Так, у США найпоширенішою с угода репо на суму 25 млн дол. на строк 1—7 днів, на триваліші строки угоди укладаються на 10 млн дол. або на кратну суму. Тривалість операцій репо свідчить про те, що Федеральна резервна система США використовує їх, тільки тоді, коли має намір тимчасово змінити резерви комерційних банків.
1 З 2004 р. НБУ може проводити операції на умовах угоди «прямого» репо і з іноземною валютою.
2 Банки подають заявки за допомогою засобів програмного забезпечення «АРМ репо-тендер».
1 Справедлива вартість цінних паперів, що перебувають в обігу на організаційно оформлених ринках, визначається за їх ринковою вартістю.
2 Залучення коштів банків на депозитні рахунки на більш короткі строки — до 30 днів НБУ здійснює шляхом укладання депозитних договорів.