
- •В’ячеслав Липинський – натхненник українських хліборобів
- •Розділ і Сторінки філософської мудрості українських мислителів
- •Життя і творчість Памфіла Юркевича
- •Гуманізм філософії Юркевича
- •Основи логіки у спадщині Юркевича
- •Життєве кредо філософа Григорія Сковороди
- •Буття Божого і природного у соціумі
- •Філософські основи наукових поглядів в’ячеслава Липинського
- •Віра в Бога як основа суспільного щастя
- •Розділ іі Національна ментальність в українській філософії
- •Українська ментальність в розумінні Липинського
- •Місце духовних цінностей і переживань у філософії п. Юркевича.
- •«Книга буття українського народу» як програма до дії української інтелігенції.
- •Розділ ііі Ідеї державотворення в українській філософії
- •Суперечності етнічної основи української еліти
- •Філософські основи державотворення у спадщині в’ячеслава Липинського
- •В’ячеслав Липинський і український консерватизм
- •В. Липинський про місце особистості в суспільному поступі
- •Література
Буття Божого і природного у соціумі
Першим, хто хотів довести існування Бога був Августин Блаженний. Він обґрунтував існування Бога як першість: поштовх до руху, поштовх до існування. А П. Юркевич пропонує свою точку зору існування Бога, стверджуючи, що ідея Бога існує в людині. Ми знаємо, як глибоко релігійні поняття входять у нашу державу, право, родину; а в стародавньому світі це відчувалося ще більшою мірою, адже тоді релігія пронизувала усе існування суспільства і навіть науку.
Вчений засуджує спробу панівних класів використовувати віру з метою задоволення своїх потреб. Через страх за свою слабкість сильні світу припустили відмінність правди й неправди, справедливості й несправедливості. З цього й виникли нинішні буденні поняття про право законів і держави. Людина за законом природи має право на все, що вона може й хоче, живе так як хоче; сила є правом. Але панівне право заперечує цю тезу, бо державу заснували люди, які неспроможні користуватися цим законом природи; він - не в їх інтересах, так бачить закон мислитель.
Юркевич зазначає, що філософія пройшла три ступені: первісно був мудрець, потім філософія і потім софістика. Софісти беруть людину окремо, поза її гармонією з космосом, державою, Богом. Визначним є закон, що керує виникненням моральних наук та їх розвитком. Започатковуються і набувають сили закони, коли в історії занепадає моральне життя народу і коли його засади підриваються – з допомогою наукових доказів. Таким є виникнення й розвиток усіх наук про дух. Проте релігійна епоха змінилася раціоналістично коли допитливий розум висунув свою вимогу розв’язання вселюдських і життєвих питань. Вчення утверджувало незалежність моралі від релігії, але розум може потрапити під вплив людських цілей, тоді мораль стає залежною від егоїзму, заперечує будь-яку істину розуму дружби в житті і науці.
Вища єдність людського життя дається релігією в усвідомленні духу і Бога, і початок життя, і формування людства стає зрозумілим тільки через Бога та протилежним є поступовий розвиток народів із грубого, напівдикого, напівтваринного стану, що підштовхує до нерозв’язаних фізіологічних та історичних утруднень, але з першого божественного об’явлення духа, споглядання почуття і волі виявляється і внутрішнє прагнення, і сенс здійснення права під впливом гармонійності всього внутрішнього життя і зовнішніх відношень природи.
Мислитель переконаний, що суб’єктивне, закорінене в дусі переконання, виявляє себе ще не зіпсованим у почутті необхідності загальної спілки, любові й доброзичливості. А саме правове положення, яким регулюються взаємини між батьками й дітьми, чоловіком i дружиною, братами й сестрами, так виявляється за відсутністю свідомого наміру волі, об'єктивно як божественне об'явлення і вчення, як сполучний божественний початок, що поєднує життя окремих осіб і при поєднанні всіх членів разом кожному вказує на його обов'язок. Одначе в цей період початку будь-якого життя і будь-якої освіти помітна несхожість духовного спрямування родин. Всі ж стосунки розуміються більш менш по-різному, а тому по-різному i регулюються правом.
Цей період життя, який характеризується перевагою принципу єдності і репрезентує лише патріархальне родинне життя збігається з тривалою епохою в розвитку людства внутрішньої спільності життя між Богом і природою.
Отже, згідно з світоглядом Юркевича, Бог постає як найдосконаліший дух, незалежний, від жодних теоретичних процесів. Бог є чистим, найдосконалішим духом. Xoчa і панували людиноподібні уявлення про Бога, й на цьому часто наголошують, однак ці уявлення не допомагали суспільству. Бог є істотою безумовно найсвятішою. Разом із розумінням Бога як істоти безумовно найсвятішої, як найчистішого духу, поєднувалося розуміння людської особистості як істоти богоподібної. І коли людина цінувала Бога, вона мала суспільну гармонію.
Юркевич виділяє декілька основних законів, в яких прослідковується суб’єктивне переконання: це почуття необхідності любові і доброзичливості, а саме положення які регулюють взаємини між чоловіком та дружиною, братом та сестрою. Тому право походить не від Бога або розуму, а від випадку і природи.
Юлія Кутузова