Класифікація джерел трудового права

Джерела трудового права України поділяються:

1. Залежно від органів правотворчості на:

- акти вищих органів державної влади та управління (Верхов­ної Ради України, Кабінету Міністрів України, Президента України);

- акти центральних органів державного управління (міністерст­в, державних комітетів та інших відомств);

- акти місцевих органів влади та самоврядування;

- акти керівників об'єднань, підприємств, установ і організацій спільно чи за погодженням з профспілковими комітетами.

2. За формою на:

- закони;

- укази;

- декрети;

- постанови;

- розпорядження;

- на­кази;

- інструкції;

- правила;

- положення;

- рішення тощо.

3. За сферою дії на:

- загальнодержавні;

- галу­зеві (відомчі);

- локальні (місцеві) акти.

4. За ступенем узагальнення на:

- кодифіковані, наприклад, Кодекс законів про працю;

- комплексні, тобто такі, які одночасно є джерелами декількох галузей права;

- базові, зазвичай, це закони чи постанови, прийняті Верховною Радою, які містять загальні положення, а детальне регла­ментування передбачене підзаконними актами.

5. За юридичною силою на:

а) міжнародні правові акти, ратифіковані Україною;

б) закони України;

в) підзаконні нормативні акти:

- Укази Президента України;

- декрети, постанови, розпорядження Кабінету Міністрів Ук­раїни;

- накази, інструкції, правила відповідних міністерств, держав­них комітетів, інших відомств. Ці нормативні акти в свою чергу поділяються на такі, що поширюються на всіх суб'єктів трудових відносин, наприклад ті, що видаються Міністерством праці і соціаль­ної політики України (Наказ від 10 жовтня 1997 р. № 7 «Про за­твердження рекомендацій щодо порядку надання працівникам з ненормованим робочим днем щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці»), і такі, що поширюються тільки на відповідну галузь народного господарства;

- інструкції та інші акти профспілок (з питань охорони праці);

г) локальні нормативно-правові акти.

6. За способом прийняття на:

- державно-правові;

- договірно-правові.

Додаток 2.

Особливості джерел трудового права

1. Значна кіль­кість підзаконних нормативно-правових актів. Вони містяться н Указах Президента України, у постановах Кабінету Міністрів України, у нормативних наказах міністерств і відомств. Кількість таких актів настільки велика, що можна стверджувати про наднормативність, "зарегульованість" трудових відносин. Це спри­чиняє проблеми на шляху вивчення законодавства, усвідомлен­ня його суб'єктами правозастосування. Такі акти часто містять суперечливі положення, що призводить до фактичної втрати їх регулятивної функції.

  2. Застосовування окремих поло­жень, що містилися в актах колишнього СРСР, зокрема, в Зако­ні СРСР "Про трудові колективи і підвищення їх ролі в управ­лінні підприємствами, установами, організаціями" від 17 червня 1983 р., Указах Президії Верховної Ради СРСР "Про умови праці робітників і службовців, зайнятих на сезонних роботах" та "Про умови праці тимчасових робітників і службовців" від 24 верес­ня 1974 р., актах про працю надомників та деяких інших.

3. Складовою трудового законодавства України є міжна­родні правові акти (пакти, конвенції МОП), ратифіковані Украї­ною (самостійно або у складі СРСР). Зокрема станом на 1 лип­ня 2007 р. Україною ратифіковано 63 Конвенції МОП.

4. Джерела трудового права — це не тільки результат правотворчої діяль­ності органів держави, а й результат спільної нормотворчості ро­ботодавця і трудового колективу працівників (або уповноваже­них ним органів). У трудовому праві широко застосовуюся нормативно-правові акти, які розробляються і приймають­ся безпосередньо на підприємстві. У таких актах відображається специфіка умов виробництва, а також конкретизуються і допов­нюються централізовані нормативні положення в межах нада­них відповідним суб'єктам повноважень.

5. Наявність актів до­говірного характеру — колективний договір, який поширюєть­ся на підприємство, де він був укладений, а також договірні акти, які виходять за межі виробничого рівня, тобто за межі підпри­ємств, установ, організацій. Це такі акти соціального партнер­ства, як генеральна, галузева і регіональна угоди, які містять серед взаємних зобов'язань політичного, економічного та органі­заційного характеру також частину положень нормативного ха­рактеру.

6. Особливе місце актів спеці­ального уповноваженого органу виконавчої влади — нормативні накази Міністерства праці та соціальної політики України, яки­ми затверджуються положення, інструкції, правила, спрямовані на упровадження законів та постанов Кабінету Міністрів Украї­ни, а також на правильне й однакове застосування трудового законодавства.

7. Наявність нормативних актів конститутивного характеру — типових по­ложень, правил, які слугують моделлю для прийняття на підпри­ємствах на їх основі локальних положень тощо. Такі акти самі не забезпечують регулювання трудових відносин, а вимагають прийняття на їх основі локаль­них актів, котрі й здійснюють регулятивну функцію. Наприклад, є Типові правила внутрішнього трудового розпорядку, Типові по­ложення про роботу уповноваженого трудового колективу з пи­тань охорони праці, Типове положення про навчання, інструктаж і перевірку знань працівників з питань охорони праці, Примірне положення про відомчі заохочувальні відзнаки тощо, на підставі яких на конкретних підприємствах мають бути розроблені та прийняті відповідні локальні акти.

8. Ви­сокий рівень диференціації у правовому регулюванні праці за­лежно від умов праці, кліматичних умов, фізіологічних особливостей працівників, суб'єктних ознак (соціальних, професійних) тощо.

15