2. Конституція України як основне джерело трудового права

Основним джерелом трудового права є Конституція України від 28 червня 1996 року, яка закріплює трудові права громадян та гарантії їх реалізації.

В ч.1 ст.43 сформульовано право на працю в відповідності до ст.23 Загальної Декларації прав людини: «Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно вибирає і на яку він вільно погоджується».

В ч.2 ст.43 передбачено обов’язок держави по створенню умов для повного здійснення громадянами права на працю, гарантуванню рівних можливостей в виборі професії та роду трудової діяльності.

В ч.3 ст.43 містяться норми, які забороняють примусову працю. Ця норма відповідає ст.8 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права.

В ч.4 ст.43 закріплено право кожного на належні, безпечні та здорові умови праці, на заробітну плату, не нижче чим закріплено законом.

В ч.6 ст.43 Конституція гарантує захист від незаконного звільнення.

В ст.45 закріплюється право кожного працюючого на відпочинок.

В ст.46 передбачено загальнообов'язкове державне соціальне страхування та матеріальне забезпечення працівників у разі втрати працездатності.

В ч.3 ст.36 закріплене право громадян на участь в професіональних союзах з метою захисту своїх трудових та соціально-економічних прав та інтересів.

В ст.55 закріплено, що права та свободи людини і громадянина захищаються судом.

Уперше на конституційному рівні закріплено: право на підпри­ємницьку діяльність, не заборонену законом (ст. 42); право пра­цюючих на страйк для захисту своїх економічних і соціальних ін­тересів (ст. 44); право на соціальний захист у випадку безробіття (ст. 46).

3. Кодекс законів про працю України та інші законодавчі акти України, що регулюють трудові відносини

Серед законів в першу чергу слід виділити кодифіковане джерело трудового права – Кодекс Законів про Працю, затверджений Законом УРСР від 10 груд­ня 1971 р., уведений в дію з 1 червня 1972 р. Він складається з 18 глав, в яких об'єднані 265 статей. За роки, що пройшли після прийняття КЗпП, він доповнений главами «Забезпе­чення зайнятості вивільнюваних працівників», “Трудовий колектив». Назва глави XV «Трудові спори» змінена на назву «Індивідуальні трудові спори». Змінені і доповнені більш як 270 статей КЗпП, тобто до окремих статей зміни вносилися по де­кілька разів.

Поряд із КЗпП, діють інші закони України, прийняті Верховною Радою України, які регулюють трудові відносини, і є джерелами трудового права. Їх можна розділити на :

1.Закони які безпосередньо регулюють трудові відносини ( галузеві закони).

2. Закони, які побічно відносяться до трудових відносин (загальні закони).

До галузевих законів можна віднести:

- Закон України „Про зай­нятість населення” від 1 березня 1991 р. який сприяє повній, продуктивній і вільно обраній громадянами зайнятості, гарантує їм право на зай­нятість, передбачає компенсацію в разі втрати роботи;

- Закон України „Про охорону праці” від 14 жовтня 1992 р. визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян на охорону їх життя і здоров'я в процесі трудо­вої діяльності, регулює за участю відповідних державних органів відносини між власником підприємства або уповноваженим ним органом і працівником з питань безпеки, гігієни праці та ви­робничого середовища і встановлює єдиний порядок органі­зації охорони праці в Україні;

- Закон України „Про оплату праці” від 24 березня 1995 р. визначає економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а також з окремими громадянами та сфери державного й договірного регулювання оплати праці;

- Закон України „Про відпу­стки” від 15 листопада 1996 р. вста­новлює гарантії права працюючих громадян на відпустки, визна­чає види відпусток, умови, тривалість і порядок їх надання;

- Закон України «Про порядок вирішення колективних трудо­вих спорів (конфліктів)» від 31 березня 1998 р. визначає правові і організаційні засади функціонування системи заходів по вирішен­ню колективних трудових спорів (конфліктів) і спрямований на здійснення взаємодії сторін соціально-трудових відносин у процесі врегулювання колективних трудових спорів (конфліктів), що ви­никли між ними. Цим законом передбачений порядок реалізації конституційного права працівників на страйк.

До загальних законів відносяться:

- Закон України „Про державну службу” від 16 грудня 1993 р., який регулює суспільні відносини, що охоплюють діяльність держави щодо створення правових, орга­нізаційних, економічних та соціальних умов реалізації грома­дянами України права на державну службу. Закон визначає за­гальні засади діяльності державної служби, правовий статус державних службовців та їх апарату, порядок проходження дер­жавної служби, її припинення, матеріальне та соціально-побу­тове забезпечення державних службовців, відповідальність за порушення законодавства про державну службу;

- Закон України „Про ста­тус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 22 жовтня 1993 р., основни­ми завданнями якого є створення належних умов для підтри­мання здоров'я й активного довголіття; організація соціально­го та інших видів обслуговування; виконання цільових програм соціального і правового захисту ветеранів війни; надання пільг, переваг та соціальних гарантій у процесі трудової діяльності відповідно до професійної підготовки і з урахуванням стану здоров'я;

- Закон України „Про пенсійне забезпечення” від 5 листопада 1991 р. - всім непрацездатним громадянам гарантується право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій. Закон спрямований на те, щоб повніше враховувалася суспіль­не корисна праця як джерело зростання добробуту народу і кож­ної людини, гарантує соціальну захищеність пенсіонерів;

- Закон України «Про професійні спілки, їх права та гарантії дія­льності» від 15 вересня 1999 р. визначає особливості правового регулювання, засади створення, права та гарантії діяльності про­фесійних спілок.