1.2 Динаміка розвитку телекомунікацій у світі

Необхідність і можливості розвитку українських телекомунікацій в значній мірі визначаються розвитком телекомунікацій в інших країнах світу. Так, дуже швидкий їх розвиток в інших країнах створює для України ситуацію відставання у інфокомунікаційному розвитку, а з ним і у соціокультурному та економічному розвитку. Масове виробництво найсучаснішого телекомунікаційного обладнання та програмно-інформаційних продуктів в технічно-розвинених країнах та їх комерційна доступність для України, навпаки, створює можливість прискорення у розв’язанні успадкованих проблем розвитку українських телекомунікацій, осучаснення цього процесу і зменшення зазначеного відставання.

Із вищенаведених статистичних матеріалів випливає, що українські телекомунікації відстають (у душовому вимірі) від телекомунікацій багатьох країн світу. Особливо прикрим є відставання від країн колишнього соціалістичного табору – Польщі, Чехії, Угорщини, з якими за часів СРСР Україна мала телекомунікаційний паритет. Помітне також телекомунікаційне відставання України від деяких країн СНД (Росія, Білорусь), особливо у розвитку рухомого зв’язку та Інтернет. Відставання від розвинених країн за сумарною телефонною щільністю (фіксовані + рухомі телефони) становить 3-4 рази, а за щільністю Інтернет-користувачів – сягає 5-7 разів.

Як позитив, із міжнародних співставлень слід відмітити низький рівень тарифів на місцеві телефонні переговори у фіксованих (стаціонарних) мережах. Серед країн, що внесені до таблиці 2.1, нижчі тарифи у 2004 році були тільки у Білорусі та США. Нульовий тариф на місцеві переговори у США компенсовано достатньо високою абонентською платою – 20-25 дол. США у місяць.

1.3 Динаміка розвитку телекомунікацій в Україні

За останні 20 років поступальний, безкризовий розвиток телекомунікацій в Україні відбувався у складних умовах, оскільки перші 10 років цього періоду прийшлись на глибоку економічну кризу – душовий ВВП України падав до 2000 року приблизно з 3000 до 700 дол. США. Успішний розвиток українських телекомунікацій в кризових умовах, за думкою ряду експертів, був забезпечений прийняттям у 1993 році Комплексної програми створення Єдиної національної системи зв’язку України (КП ЄНСЗ) і достатньо повним виконанням завдань кількох її перших років.

Подальший розвиток українських телекомунікацій, приблизно з середини 90-х років, відбувався вже в умовах структурної перебудови від централізованої моделі державного управління їх розвитком до лібералізованої, ринкової моделі. Цьому сприяло природне прагнення до господарської самостійності державних телекомунікаційних підприємств, а також приклад розвинутих країн, де також інтенсивно проходила приватизація державних підприємств і з’являлися нові незалежні оператори і провайдери телекомунікацій, які, як правило, впроваджували новітні технології.

В результаті структурної перебудови роль державного управління сферою телекомунікацій послідовно зменшувалася, згорталися роботи з розробки і проведення єдиної технічної політики, знижувався статус центрального органу виконавчої влади у галузі зв’язку (Міністерство, Державний комітет, Державний департамент Мінтрансзв’язку).

Як результат таких процесів, телекомунікації України в значній мірі лібералізовано і дерегульовано. Технічна політика розвитку телекомунікацій провадиться операторами телекомунікацій самостійно, орієнтуючись на успадковану від СРСР систему телефонного зв’язку, на тенденції розвитку світових телекомунікацій та на можливості розвитку власного бізнесу шляхом імпорту технічних і організаційних рішень із технічно розвинутих країн.

Державна політика щодо розвитку телекомунікацій в Україні здійснюється за рахунок тарифного регулювання, ліцензування, регламентації правил взаємодії мереж операторів та правил надання послуг, функціонування системи сертифікації нових засобів, що встановлюються у телекомунікаційних мережах.