Мислення – це психічний пізнавальний процес узагальненого та опосередкованого відображення істотних елементів, властивостей і зв’язків між ними у предметах і явищах об'єктивної дійсності.

Мислення завжди має певний зміст, до якого входить емпіричні знання, що існують у свідомості у вигляді образів уявлень або уяви, емпіричних понять.

Логічним шляхом людина збагачує свій досвід теоретичними знаннями, що виступають у формі наукових понять, символів, схем, тощо.

Емпіричні поняття набуваються на основі практичного досвіду. Наукове поняття – це форма мислення, яка відображає об’єктивне істинне в об’єктах та випадкові. Образ – суб’єктивне цілісне відображення дійсності, в якому одночасно виявляються три форми існування матерії, виражені в категоріях простору, руху і часу.

Уявлення відрізняється від поняття тим, що це завжди образ, що охоплює істотні й неістотні ознаки, а поняття – це думка, виражена в слові, що відображає істотне в об’єкті пізнання. Відображення у формі понять має узагальнений характер, а через це набуває навіть усе загальності. Уявлення у людей дуже різні, а в розумінні понять є багато спільного.

Отже, знання, які людина отримує через органи чуття та логічним шляхом, становлять змістовний бік її мислення.

Операційний компонент мислення, що забезпечує його процесуальність, становлять операції аналізу, синтезу, порівняння, узагальнення, абстрагування, класифікації, систематизації, конкретизації.

Аналіз – поділ цілого на частини, вирізнення окремих їх ознак і аспектів. Синтез – пошук цілого через утворення істотних зв’язків між вирізненими елементами цілого.

Функції мисленнєвої операції порівняння полягають у відображенні елементів, ознак схожості і подібності та ознак відмінності. Абстрагування – це мисленнєва операція, яка вирізняє окремі ознаки, елементи і відділяє їх від інших і від самих об’єктів. Функції операції узагальнення полягають у вирізненні груп предметів та явищ за істотними ознаками, спільними для цих груп. Є два різновиди узагальнення: емпіричне, яке здійснюється шляхом порівняння чуттєво даних ознак і виявлення серед них спільних; і теоретичне, яке ґрунтується на глибокому аналізі об’єктів, виділенні спільних і істотних ознак за рахунок подальшого розвитку аналізу в операції абстрагування. Класифікація – це пошук істотних і спільних ознак, елементів, зв’язків для певної групи об’єктів, що створює основи для поділу об’єктів на групи, підгрупи, класи. Систематизація – це мисленнєва операція, спрямована на виділення істотних і загальних ознак та подальше об’єднання за ними груп або класів об’єктів. Здійснення переходу від загального до часткового з метою встановлення їх відповідності істотному має назву конкретизації.

Поняття – це форма мислення, в якій відображається суть предметів і явищ реального світу в їх істотних, необхідних ознаках і відношеннях.

Поняття поділяють на види за їх обсягом (одиничні, загальні, збірні), за їх змістом (конкретні та абстрактні), на основі порівняння змісту й обсягу (порівняльні і непорівняльні). Порівняльні поняття поділяють на сумісні і несумісні.

Іншими формами мислення є судження (прості та складні; можливості, дійсності та необхідності; тотожно істинні, тотожно хибні та здійсневі), умовиводи (необхідні та правдоподібні).

На основі специфічних рис мислення можна вирізнити його основні функції.

1. Розуміння. Процеси розуміння – це і є процеси людського мислення, спрямованого на розкриття тих чи інших об’єктів у їх істотних зв’язках з іншими об’єктами, що досягається на основі включення нового знання у суб’єктивний досвід.

2. Розв’язання проблем і задач. Мислення виникає тоді, коли суб’єктивного досвіду для досягнення мети не вистачає, тобто в проблемній ситуації.

3. Цілеутворення. Утворення цілей являє собою процес породження нових цілей, що відбувається у мисленні. Мислення виявляє свої передбачу вальні можливості й формує образ кінцевого результату діяльності. Загальна мета мислення конкретизується у проміжних цілях. Отже, постановка загальної, проміжної та кінцевої мети і є цілеутворюючим процесом, що відбувається у мисленні.

4. Рефлексія. Розглядається як діяльність суб’єкта, спрямована на усвідомлення способів і дій свого пізнання. Самопізнання виконує регулятивну функцію щодо поведінки або діяльності суб’єкта.

Існують наступні теорії мислення: асоціанітська теорія (мислення як утворення асоціацій), Вюрцбурзька школа (мислення як внутрішня дія), гештальтпсихологія (мислення як акт переструктурування ситуацій), біхевіоризм (мислення як внутрішнє мовлення), психоаналіз (мислення як мотиваційний процес), теорії мотивації (мотивація поведінки визначається мисленням), гуманістична теорія (мотиви само актуалізації впливають на мислення), операціональна концепція інтелекту (мислення розглядається як біологічний процес), теорія онтогенетичного розвитку мислення (розвиток мислення пов'язаний з інтелектом і мовленням), теорія мислення як системи обробки інформації (мислення як система обробки інформації), діяльнісна теорія мислення (у контексті відношення мислення до об’єктивної реальності його розглядають як процес та як діяльність).