8. Загартування людини

Вдосконалення механізмів терморегуляції є ос­новою успішного загартування організму, збільшен­ня об'єму його функціональних резервів, а значить зміцнення здоров'я населення країни в цілому. Ві­дома роль температурного фактора в справі підви­щення загальної працездатності організму людини.

Сьогодні загальновідомо — стійкість до холо­ду — результат систематичного загартування. Під­твердженням цьому є наслідки кораблекрушінь, які мали місце в холодних водах морів і океанів. Незагартовані пасажири навіть при наявності під­ручних засобів гинули від переохолодження в льо­дяній воді вже через декілька хвилин. Загартовані до холоду люди за таких же умов залишалися жи­вими протягом багатьох годин. Відомі випадки, коли люди з температурою тіла 28-32°С були спро­можні ходити, розмовляти. Зареєстровано збере­ження свідомості і мови у охолоджених людей при температурі тіла 24-26°С.

Високою термостійкістю володіють абориге­ни центральної частини Австралії і Південної Аме­рики, а також бушмени пустелі Калахарі (Півден­на Африка). Аборигени Австралії спокійно сплять напівголими на землі біля багаття при температу­рі 0-5°С. За цих умов температура ядра тіла у ту-земців залишається без змін (біля 37°С), а темпе­ратура оболонки (шкіри) знижена до +15°С, кін­цівок — до +10°С. У звичайних людей таке зни­ження температури кінцівок зумовлює відчуття не­стерпного болю.

Тривате підтримання життєдіяльності при зна­чному зниженні температури тіла грунтується на здатності організму реагувати на охолодження без м'язового тремтіння. Адже включення цього меха­нізму, спрямованого за будь-яку ціну зберегти нор­мативну температуру тіла в умовах холоду, приз­водить до надмірних перевитрат енергії.

Холодова стійкість істотно зростає при виму­шеному голодуванні (М.Агаджанян, А.Катков, 1981). Організм європейців реагує на охолоджен­ня збільшеним теплоутворенням шляхом підви­щення обміну речовин (підвищеного споживання кисню). Такий шлях адаптації до холоду можли­вий лише при короткотривалих охолодженнях і нормальному харчуванні. Австралійські абориге­ни вимушено знаходяться в умовах холоду, без одежі, постійно недоїдаючи. За таких умов ефек­тивним методом адаптації до холоду є зменшення тепловіддачі організмом шляхом звуження пери­ферійних судин і відповідно зниження температу­ри тіла. З часом внаслідок звуження кровоносних

судин шкіри виробилась підвищена стійкість тка­нин поверхні тіла до кисневого голодування. Під­твердженням цього є факт підвищення стійкості до холоду після багатоденного голодування.

Загартування виявляє на організм як специ­фічну, так і неспецифічну дію. Прикладом специ­фічною загартування може бути підвищення стій­кості до пониження температур шляхом система­тичних охолоджень. Неспецифічне загартування обу­мовлює підвищення загальної стійкості організму. Воно проявляється в підвищенні фізичної і розу­мової працездатності, стійкості до найрізноманіт­ніших впливів, зниження захворюваності тощо.

В процесі загартування організму удоскона­люються механізми нервової і гуморальної регу­ляції функцій, змінюються активність клітинних ферментів, хімічний склад і фізико-хімічні влас­тивості клітин. Проте охолодження окремих діля­нок неадаптованого до холоду тіла на фоні загаль­ного температурного комфорту може бути причи­ною виникнення патологічного процесу. При цьо­му слабкі охолодження частіше спричиняють прос­тудні захворювання, ніж значні. Це пояснюється тим, що при слабких холодових впливах рецепто­ри встигають адаптуватися до них і не реагують на перепади температури. Як наслідок, порушу­ється функція центрів терморегуляції, і знижується імунологічна реактивність організму.

Належить пам'ятати, що тривалий вплив пос­тійної комфортної температури повністю детре-нує фізіологічні механізми терморегуляції, зводя­чи на ніщо ефект від будь-яких короткотривалих за часом загартувальних процедур.

Простим щодо використання і в той же час високоефективним методом загартування в до­машніх умовах є створення пульсуючого мікро­клімату в приміщенні (Ю.М.Чусов, 1986). Суть методу полягає в постійній зміні температури по­вітря в приміщенні (від 16°С до 22°С і більше). Потреба постійно реагувати на часту зміну тем­ператури зумовлює постійне вдосконалення фі­зіологічних механізмів терморегуляції. Тому по­переджуючи розвиток гальмування пульсуючий мікроклімат сприяє підвищенню розумової пра­цездатності учнів/

На перших порах використання пульсуючого мікроклімату для загартування амплітуда колива­нь температури не повинна перевищувати 3-5°С. Через 10-15 днів її збільшують до 6-8°С, а через 2-3 тижні до 9-10°С. Найбільш доступним методом створення пульсуючого мікроклімату взимку є про­вітрювання приміщення через кожні 2-3 години. Для одержання загартувального ефекту практи­кують перехід з прохолодного приміщення в теп­ле (з приміщення на вулицю і навпаки), викорис­тання більш або менш теплої одежі тощо.

Високоефективним є метод контрастного за­гартування: чергування термокамери лазні або са­уни з купанням в холодній воді (моржування). У осіб, які займаються моржуванням, істотно зрос­тає споживання кисню та знижується температу­ра тіла (до 34°С). Після купання включаються ме­ханізми м'язового тремтіння, знижується частота серцевих скорочень і частота дихань. Попереджен­ня обмороження за таких умов досягається за ра­хунок значного зростання теплоутворення і теп­ловиділення. Тонізуючи нервову систему, моржу­вання знайшло успішне застосування в медичній практиці для лікування неврастенії, гіпертонічних та інших захворювань.

Важлива роль в загартуванні належить само­навіюванню. Ефективність холодового загартуван­ня значно зростає при його поєднанні з дозова­ним голодуванням і самонавіюванням нечутливості до холоду та фізичним тренуванням (Т.О.Лоза, С.В.Білоусова, 1995).

За допомогою самонавіювання жителі гірсь­ких районів Непалу, Тибету, Гімалаїв можуть під­вищувати свій енергообмін на 35-50/і шляхом «нескоротливого» термогенезу (без м'язового трем­тіння). Це дозволяє їм без їжі, босоніж тривалий час (1-4 доби) знаходитись при температурі повіт­ря мінус 12-15°С.

Ефективним методом холодового загартуван­ня є місцеве загартування ніг, яке широко пропа­гував німецький вчений С.Кнейп. Саме йому на­лежать такі крилаті фрази як: «Найліпше взуття

— це відсутність взуття», «Кожний крок босоніж додаткова хвилина життя» тощо. Ходьба босоніж по так званій контрастній доріжці широко прак­тикується сьогодні в багатьох оздоровчих закла­дах Європи і світу. Переохолодження ніг незагар-тованою людиною завжди завершується простуд­ними захворюваннями.

Вирішивши займатись загартуванням водою, водолікуванням, належить враховувати такі поради С.Кнейпа (1898):

• чим помірніше і обережніше водолікування, тим надійніший результат;

• чим холодніша вода тим ефективніший резуль­тат;

• дія холодної води має бути максимально корот­кою, одягання і роздягання повинно бути мак­симально швидким, всіляку другорядну роботу належить виконувати, коли все тіло достатньо захищене від холоду;

• після холодного купання не потрібно витирати тіло насухо. На мокре тіло швидко одягають сухий одяг. Не витираючись, ми сприяємо ефек­тивному, рівномірному швидкому встановлен­ню природного тепла;

• після купання необхідно рухатись до того часу, поки тіло не висохне і не досягне нормальної температури (спочатку швидка ходьба, потім по­вільна);

• ефективним методом загартування є ходьба бо­соніж по мокрій траві, по мокрих каміннях, снігу (не бажано ходити по снігу, коли тіло замерзає, потрібно спочатку зігрітися);

• добрий загартувально-оздоровчий ефект дає хо­дьба по воді. Така процедура нормалізує функ­цію нирок, полегшує дихання, сприяє шлунково-кишковому травленню, ліквідує головні болі і тяжкість в голові. Тривалість процедури — спо­чатку 1 хв, тоді 5-6 хв. Чим холодніша вода, тим краще. Після процедури ходити до зігрі­вання;

• найбільш простим і доступним є загартування рук і ніг. Для цього їх занурюють у холодну воду, не більше ніж на 1 хв;