Роль Данила Галицького в національній історії. Піднесення Галицько-Волинського князівства

Після смерті князя Романа Мстиславича у 1205 р. Галицько-Волинська держава розпалася. В Галичі стали правити діти новгород-сіверського князя Ігоря Святославича. Почалася міжусобиця, в яку часто встрявали сусідні держави. В 1219 р. визвольна боротьба галичан проти угорських і польських феодалів, яку очолив новгородський князь Мстислав Удатний, завершилася перемогою.

За цей час змужнів Данило Романович (коли помер батько йому було всього 4 роки, а братові Василькові — 2). Він одружився на одній з доньок Мстислава Удатного та допомагав йому відбивати напади ворогів. Але згодом Мстислав передав князювання в Галичі іншому своєму зятеві — угорському королевичу Андрію.

Спираючись на підтримку населення міст і служилого боярства, Данило Романович спочатку зміцнив свою владу на Волині, а в 1238 р. зайняв Галич. В 1240 р. після втечі місцевого князя він заволодів Києвом. Весною 1238 р. військова дружина Данила вщент розгромила німецьких рицарів, які захопили місто Дорогичин на півночі Волинської землі.

В 1241 р. великої шкоди Галицько-Волинським землям завдав рух Батиєвої орди. Скориставшись від’їздом князя Данила до Угорщини, владу в Галицькій землі знову захопили бояри. Повернувшись, Данило покарав бояр та князів Болохівської землі, які стали служити татарам.

У 1245 р. папа Інокентій IV спорядив спеціальну місію, яка повинна була зібрати відомості про політичні і військові цілі монголо-татар. Посол папи Плано Карпіні зустрівся з Данилом Романовичем і вів переговори про унію (союз) католицизму з православ’ям.

Данило Романович вів активну зовнішню політику, навіть втручався у справи Центральної Європи. Він одружив в 1252 р. свого сина Романа з Гертрудою, спадкоємницею правлячої династії в Австрії. Але той, під тиском ворогів, змушений був покинути Відень, після чого Данило посадив його на князювання в Литві.

На початку 50-х років Галицько-Волинська держава опинилася віч-на-віч з наймогутнішим у тодішньому світі супротивником. У Придніпров’я прийшло кочувати дві монголо-татарські орди. Данило Романович був змушений відновити зв’язки з папою. В 1253 р. Інокентій IV оголосив хрестовий похід проти монголо- татар. У 1254 р. у місті Дорогичині, під час походу галицько-волинської дружини на ятвягів, представники папи здійснили коронацію Данила Романовича. Коронація справила велике враження на галицького літописця, який називає Данила Романовича королем.

В 1254 і 1259 рр. монголо-татари спробували підкорити Галицько-Волинське князівство. Данило Галицький готував виступ проти ординського панування, проте смерть (в 1264 р.) обірвала ці приготування.

Галицько-Волинська держава за наступників Данила Романовича

Після смерті Данила Галицького (1264 р.) старшим князем став брат і однодумець Данила Василько, який правив у Володимирі. Сини Данила (Лев, Шварно, Мстислав) поділили між собою землі батька.

Василько та Даниловичі продовжили в основному зовнішню політику Данила Галицького.

У 1275 і 1277 роках галицько-волинські дружини разом із золотоординцями здійснили два успішні походи на Литву, у 1280 р. князь Лев з їх допомогою намагався захопити Польщу. Лев Данилович підтримував добрі відносини з Угорщиною та Чехією.

Після смерті своїх братів і Володимира Васильковича Лев Данилович об’єднав усі галицько-волинські землі. Роки правління його сина Юрія (1301-1308) стали періодом піднесення князівства — розросталися міста і села, розвивалися ремесла, торгівля, підносилася культура.

Близько 1303 р. почала діяти Галицька митрополія. Після смерті першого митрополита Юрій Львович направив до Константинополя ігумена Петра, якого було висвячено патріархом в митрополити “всієї Русі” з місцем перебування у Володимирі-на-Клязьмі. Пізніше, через неприязне ставлення до нього володимирського князя, Петро зробив своєю резиденцією Москву. Петро вважався і галицьким митрополитом.

Сини Юрія — Андрій і Лев правили разом в 1308-1323 роках. Вони відстоювали інтереси Галицько-Волинської держави, сприяли її внутрішній стабілізації. Розвивалися економіка і культура.

На початку XIV ст. набрало значної сили Литовське князівство. Але йому загрожували німецькі рицарі, Польща, Золота Орда. Спочатку ворожі, а потім добросусідські взаємини між Галицько-Волинським князівством .і Литвою з часом переросли у союзницькі. Шлюб наймолодшого сина великого князя литовського Гедиміна — Любарта (прийняв при хрещенні ім’я Дмитра) з дочкою Андрія Юрійовича сприяв зміцнення союзу галицько-волинських і литовських князів.

В жорсткій борні з Золотою Ордою Галиць-Волинське князівство зазнало поразки. Князі Андрій і Лев близько 1323 р. загинули в бою з ординцями.

Новим галицько-волинським князем став Болеслав — син польського князя Тройдена та Марії Юріївни. Він прийняв православ’я та отримав ім’я Юрій II (1323-1340). Проте бояри, небезпідставно запідозривши Юрія в намаганнях повернутися в каталіцизм, отруїли князя.

Остання третина XIII — початок XIV ст. — надзвичайно важлива епоха в історії Галицько-Волинської держави. Зріс міжнародний авторитет її правителів — “королів Русі”.