Питання для самостійної роботи

М.А. Бабій у ситуації з виникненням умислу на позбавлення життя другого (та інших) потерпілого (-их) до завершення позбавлення життя першого потерпілого говорить про „переростання” умисного вбивства одного потерпілого в умисне вбивство двох осіб. Ознайомитись з абз. 3 п. 4 ППВСУ „Про судову практику у справах про злочини проти власності” від 06.11.2009 № 10 та подумати, чи можна провести аналогію між ситуацією, яку наводить М.А. Бабій, та ситуацією, описаною у наведеному вище правозастосовчому орієнтирі?

Мотиви позбавлення життя кількох потерпілих, час або спосіб можуть бути різними (наприклад, суб’єкт, маючи намір усунути інших претендентів на спадщину, спочатку вбиває одного з них пострілом з вогнепальної зброї, а через тиждень отруює другого потерпілого).

Звернути увагу – правозастосовча практики Республіки Білорусь, на відміну від вітчизняної правозастосовчої практики, принципово виходить з того, що розрив в часі між позбавленням життя потерпілих повинен бути незначним

З техніко-юридичної точки зору неоднозначним виглядає відображення в ЮФО факту позбавлення життя більш ніж двох осіб. Очевидно, ЮФО може формулюватися в один із двох способів:

а) “… - умисне вбивство більше двох осіб…”;

б) “… - умисне вбивство кількох осіб…”.

Однак обидва варіанти не є оптимальними з точки зору конкретності обвинувачення. За жодних умов в ЮФО не можна вживати формулювання „... – умисне вбивство трьох осіб...” – це серйозна техніко-юридична помилка, що полягає в перенесенні фактичних обставин у ЮФО.

Серйозні проблеми з точки зору кримінально-правової кваліфікації викликають випадки, коли:

а) суб’єкт, маючи намір позбавити життя двох осіб, зміг позбавити життя лише одного потерпілого;

б) суб’єкт, маючи намір позбавити життя трьох чи більше осіб, позбавив життя двох або більше, але не всіх потерпілих.

Очевидно, при оцінці цих ситуацій пріоритетними мають бути підходи, які раніше були закріплені у п 11. ППВСУ від 01.04.1994 (на сьогодні втратила чинність), а на сьогодні є неписаними правилами у правозастосовній практиці:

а) ч. 2 (3) ст. 15, п. 1 ч. 2 ст. 115; ч. 1 ст. 115;

б) ч. 2 (3) ст. 15, п. 1 ч. 2 ст. 115; п. 1 ч. 2 ст. 115.

В основі цих підходів лежить загальна тенденція правозастосовчої практики обов’язково фіксувати у ФК факт смерті людини або людей.

З теоретичної ж точки зору наведені ситуації можна кваліфікувати інакше:

а) Лише як закінчений замах на умисне вбивство при обтяжуючих обставинах;

б) Лише як закінчене умисне вбивство при обтяжуючих обставинах .

Питання для самостійної роботи

Опрацювати коментар до ст. 16 КК за НПК за ред. С.С. Яценка та з’ясувати, якими теоретичними правилами можна обґрунтувати вищенаведені підходи?

Умисне вбивство малолітньої дитини або жінки, яка за відомо для винного перебувала у стані вагітності (п. 2 ч. 2 ст. 115 КК)

У даному пункті передбачено дві різні обтяжуючі обставини. При цьому психічне ставлення суб’єкта до ознак потерпілого є різним: слово “завідомо” означає, що до стану вагітності потерпілої суб’єктивне ставлення потерпілого можливе лише у формі прямого умислу, а щодо ставлення до малолітнього віку потерпілого може бути як умисним так і необережним (визначальним у даному випадку є абз. 1 п. 6 ППВСУ №2 від 07.02.2003).

Звернути увагу – сформульований у даному правозастосовчому орієнтирі підхід щодо можливого психічного ставлення до віку потерпілого є типовим для вітчизняної правозастосовної практики, він відображений відразу у декількох ППВСУ, зокрема, в абз. 2 п. 10 ППВСУ №5 від 30.05.2008.

Неоднозначними є підходи до кваліфікації випадків, коли в поведінці суб’єкта наявна фактична помилка щодо віку потерпілого або стану вагітності потерпілої. На даний момент, очевидно, слід вести мову про такі підходи правозастосовної практики:

а) якщо суб’єкт помилково вважав потерпілу особу малолітньою або вагітною чи помилився в особі потерпілого (замість вагітної жінки чи малолітньої дитини вбив іншу особу, яка на характеризується такими ознаками), його дії кваліфікуються за ч. 2 ст. 15, п. 2 ч. 2 ст. 115; ч. 1 ст. 115 КК (цей підхід раніше був фрагментарно закріплений в абз. 2 п. 12 ППВСУ №1 від 01.04.1994) – про логіку подібного підходу див. вище;