Чорний рак яблуні

Збудник — недосконалий гриб Sphaeropsis malorum Peck.

Значної шкоди завдає у районах з достатнім і надмірним зволоженням. Сильніше проявляється в старих, запущених садах, але нерідко уражує й молоді дерева. Найбільше уражується яблуня, дещо менше — груша й айва.

Основна форма проявлення хвороби — ураження кори штамбів і скелетних гілок. Часто уражуються також листки, квітки, зав'язь та плоди.

На корі яблуні та айви чорний рак проявляється спочатку у догляді невеликих, некротичних, бурувато-фіолетових, вдавлених, округлих або лопатевих плям, відмежованих від здорової кори чітко вираженою щілиною. Згодом вони збільшуються в розмірах, кора чорніє, на ній утворюються поздовжні й поперечні тріщини. Хвороба набуває хронічного характеру. В міру розростання плям з року в рік на межі здорових і уражених ділянок кори та верхніх шарів деревини утворюються концентричні напливи. З часом відмерла кора відпадає і на штамбах чи гілках утворюються рани з характерами концентричними наростами та сажковим нальотом, який часто стікає широкою смугою вниз.

Трапляється й інший тип ураження гілок (переважно тонких), при якому поверхневі шари кори червоніють, здуваються і відстають, а потім розриваються і звисають шматками. Гілки засихають, листки на них буріють, в'януть й звисають необпадаючи, плоди зморщуються і засихають. Уражені гілки мають вигляд обпалених вогнем, у зв'язку з чим такий характер проявлення чорного раку називають "антонів вогонь", "опік", "вогниця".

При ураженні кори чорним раком у груші плями мають в основному лопатеву форму і локалізуються здебільшого навколо сучків, зрізів, поломів та інших пошкоджень. Відмерла кора не відстає, а вкривається глибокими поздовжніми та поперечними тріщинами, легко кришиться невеликими шматками, менше оголюючи деревину, ніж у яблуні. При ураженні кори під епідермісом утворюються чорні горбочки — пікніди патогена, у зв'язку з чим кора стає горбкуватою ("гусяча шкіра").

Найнебезпечнішими є чорноракові рани в місцях розгалуження скелетних гілок. Розвитку хвороби сприяє вода, що збирається й застоюється в розвилках, внаслідок чого рани швидко розростаються, охоплюють гілку чи штамб, спричинюють загибель протягом кількох років уражених гілок або рослини.

На уражених листках з'являються малі некротичні червонувато-коричневі плями (2—4 мм), які поступово збільшуються (до 5—7 мм) і набувають концентричної зональності із світлих і червонувато-коричневих смуг, що розходяться, чергуючись від світлішої середини плями до темнішої її периферії. Дуже часто вони утворюються по краях листкової пластинки. В такому випадку плями мають лопатеву форму з такою ж зональністю і займають до четвертини листка. Листки передчасно жовтіють і обпадають.

Уражені квітки буріють, чорніють, засихають і не обпадають, нагадуючи опік. Уражена зав'язь чорніє, зморщується, засихає і довго не обпадає, залишаючись на деревах до наступного сезону. Під епідермісом таких муміфікованих плодів утворюються пікніди гриба. Вважають, що патоген проникає у зав'язь із тканин уражених раніше плодушок.

При ураженні плодів розвивається чорноракова плодова гниль, яка розпочинається з невеликої темно-бурої підшкірної плями і поступово охоплює весь плід. Під епідермісом уражених плодів утворюються численні пікніди. Ураження плодів зростає у період достигання та при зберіганні, коли в них збільшується вміст цукру і зменшується кислотність соку, що надзвичайно важливо для живлення патогена. На відміну від моніліальної плодової гнилі, при ураженні збудником чорното раку муміфіковані плоди мають не блискучу, а темно-сіру матову жорстку поверхню.

Пікніди при дозріванні розривають епідерміс кори чи плоди і виступають на поверхню у вигляді чорних горбочків. За формою вони переважно кулькоподібні, але бувають також злегка приплюснутими або яйцеподібними. Стінки у них товсті, темно-бурі або чорні. При дозріванні пікноспор пікніди розтріскуються утворюють кутасту щілину. Дощова погода й надмірні роси сприяють масовому вивільненню, поширенню пікноспор і ураженню рослин.

Проростають пікноспори в крапельках води при температурі з 5 до 33°С (оптимальна 25—27°С).

З року в рік збудник чорного раку зберігається грибницею в тканинах уражених дерев і забезпечує поширення хвороби.

Зараженню рослин сприяють різні пошкодження кори — механічні, термічні, а також шкідниками. Особливо прогресує хвороб при ослабленні рослин під впливом несприятливих погодних і ґрунтових умов, а також при поганому догляді.

Одна з найчастіших причин, що зумовлює спалах чорного раку — сонячні та сонячно-морозні опіки кори, які не тільки ослаблюють рослини, а й порушують покривні тканини і відкривають доступ інфекції.

На слаборослих сортах яблуні, щеплених на клонових підщепах чорний рак проявляється сильніше, ніж на сильнорослих, щеплених на насіннєвих підщепах.

Шкідливість чорного раку дуже велика. Ураження квіток і зав'язей зумовлює зниження врожаю. Уражені плоди непридатні для споживання. При ураженні листків спостерігається масовий передчасний листопад, що негативно впливає не тільки на продуктивність рослин у поточному, а і в наступні роки. Стійкість рослин при цьому погіршується, завдяки чому хвороба прогресує.

Відносно стійкі в умовах України сорти яблуні — Антонівка звичайна, Боровинка, Пепін шафранний, Джонатан, Кандиль синап, Айдаред та ін.