2. Методи державного регулювання підприємництва
Державне регулювання підприємництва має свої функції, інструменти (методи) та відповідні органи (рис. 4.1).
Основні функції державного регулювання підприємництва:
- підтримка пропорційності виробництва та споживання, антициклічне регулювання;
- підтримка та розвиток конкуренції, антімонопольні заходи;
- перерозподіл доходів та соціальний захист підприємців і споживачів.
До інструментів, або методів, державного регулювання підприємництва відносяться:
- податково-бюджетна система (фіскальна);
- цінове регулювання;
- кредитно-грошове регулювання;
- зовнішньоекономічне регулювання (митні збори, ліцензії, квоти).
Органами державного регулювання підприємництва є центральні органи виконавчої влади, а також місцеві органи виконавчої влади та органи самоврядування, які реалізують державну політику щодо регулювання, підтримки та розвитку підприємництва. Зокрема, основним центральним органом влади щодо здійснення державного регулювання і підтримки підприємництва та ліцензування підприємницької діяльності є Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва. Існують й інші центральні органи влади, які здійснюють державне регулювання підприємництва. Зокрема, функції координатора макроекономічної політики держави в Україні виконує Міністерство економіки України, функції контролю за дотриманням антимонопольного законодавства, захисту суб'єктів підприємництва та споживачів від його порушень здійснюються Антимонопольним комітетом України тощо. За засобами впливу механізми регулювання підприємництва можуть бути прямими, тобто такими, що здійснюються за допомогою прийняття Верховною Радою України законодавчих актів, на яких грунтуються дії виконавчої влади, та непрямими, що ґрунтуються на використанні різних економічних та фінансових важелів (цін, податків, кредитів, відсотків, пільг тощо). Органи державного управління будують свої відносини з підприємцями, використовуючи:
- податкову та фінансово-кредитну політику, включаючи встановлення ставок податків і відсотків з державних кредитів, податкових пільг;
- ціни і правила ціноутворення;
- цільові дотації;
- валютний курс;
- розміри економічних санкцій;
- державне мито і систему резервів, ліцензій, концесії, лізинг, соціальні, економічні та інші норми і нормативи;
- науково-технічні, економічні та соціальні загальнодержавні й регіональні програми;
- договори на виконання робіт і поставок для державних потреб.
3. Державна політика підтримки підприємництва
Державна політика підтримки підприємництва - це сукупність (комплекс) пріоритетних народногосподарських підходів і рішень, які визначають основні напрями і форми правового, економічного та організаційного сприяння розвитку підприємництва з урахуванням інтересів держави та суб'єктів господарювання. Під державною підтримкою необхідно розуміти, з одного боку, державне регулювання цього сектора економіки, що передбачає насамперед свідоме формування державними структурами правових, економічних та організаційних умов становлення і розвитку підприємництва, а з Іншого - створення стимулів, використання матеріальних і фінансових ресурсів, які залучаються до сфери підприємництва на пільгових засадах або безоплатно. Історичний досвід переконує, що дієвою політика стає тоді, коли ґрунтується на об'єктивно діючій системі економічних законів з урахуванням різних інтересів суспільства і передбачає багатоваріантність і свободу вибору. Складовими державної політики підтримки та розвитку підприємництва є: цілі, основні принципи, напрями, заходи та інструмента здійснення цієї політики.
Основними цілями державної політики підтримки підприємництва є:
- забезпечення зростання внутрішнього валового продукту за рахунок діяльності суб'єктів підприємницької діяльності;
- залучення суб'єктів підприємництва до розв'язання соціально-економічних проблем на державному і регіональному рівнях;
- удосконалення структури суб'єктів підприємництва;
- підвищення технологічного рівня виробництва підприємницьких структур;
- заохочення розвитку суб'єктів підприємницької діяльності у пріоритетних галузях і на територіях пріоритетного розвитку;
- створення нових робочих місць, зменшення безробіття;
- сприяння максимальній самореалізації громадян у підприємницькій діяльності;
- формування соціального прошарку власників-підприємців.
Реалізація зазначених цілей забезпечується шляхом підтримки суб'єктів підприємництва в таких основних напрямах:
- формування нормативно-правової бази;
- удосконалення податкової та фінансово-кредитної політики;
- забезпечення інформацією;
- сприяння впровадженню технологій та інновацій;
- стимулювання зовнішньоекономічної діяльності;
- підготовка та перепідготовка кадрів.
Основними принципами державної політики підтримки та розвитку суб'єктів підприємництва є:
- системність та комплексність механізмів державного регулювання розвитку суб'єктів підприємницької діяльності;
- цілеспрямованість та адресність підтримки суб'єктів підприємництва шляхом вибору пріоритетів та концентрації ресурсів для їхньої реалізації;
- рівноправний доступ суб'єктів підприємництва усіх форм власності до матеріально-сировинних, фінансових та інших ресурсів.
Важлива умова формування і здійснення політики державної підтримки підприємництва - визначення суб'єктів та об'єктів відповідної державної політики. Конструктивною є концепція багато суб'єктності політики. Суб'єктами, що виробляють державну політику підтримки та розвитку підприємництва, повинні бути працівники, які зайняті у підприємництві, підприємці - через їхні громадські об'єднання, профспілки та державні організації. Безальтернативність виконання державою функцій підтримки підприємництва диктує необхідність функціонування спеціального державного органу, який повинен реалізувати що функцію.
Висновок
Отже, філософія державного регулювання полягає якраз у тому, що вигоди отримуються не безпосередньо в результаті регулювання, як, скажімо, у випадках перерозподілу коштів через бюджет, а в результаті регулювання, яке покликане служити суспільним інтересам і використовуватися у приватних інтересах. Світовим досвідом вироблено десять принципових положень для оцінки ролі держави у розвитку підприємництва:
1. Захищаючи права особи і забезпечуючи товарами й послугами, яких не може дати ринок, держава сприяє успішному розвиткові економіки.
2. Держава не є знаряддям коригування економічних процесів.
3. Ціна втручання держави в економічну сферу це: а) скорочення виробництва у приватному секторі внаслідок використання ресурсів державою; б) витрати, пов'язані зі стягненням податків; в) невикористані переваги обмінів, яким перешкодила держава.
4. Якщо не існує необхідних конституційних норм обмежувального характеру, то суспільні групи, які добре усвідомлюють та організовано захищають свої інтереси, використовуватимуть демократичний устрій для визискування платників податків та споживачів.
5. Якщо не існує необхідних конституційних норм обмежувального характеру, парламентарі, як правило, ухвалюватимуть бюджет з таким дефіцитом, який може шкідливо позначитися на розвиткові економіки.
6. Якщо держава намагається допомогти одним суспільним групам за рахунок інших і втягується в це, тоді ресурси витрачаються не на виробництво, а привласнюються.
7. Кошти, що витрачаються на здійснення державою операцій, пов'язаних з перерозподілом прибутків, бувають набагато більшими, ніж суми надані реципієнтам.
8. Державне планування є нічим іншим, як підміною ринку політикою, а така підміна призводить до марнування ресурсів та сповільнення економічного розвитку.
9. Конкуренція так само необхідна державній владі, як і ринкові. Конкуренція між владними структурами, а також між державними підприємствами та аналогічними приватними структурами, якраз і ставить державу на службу народові.
10. Конституційні норми, які дають змогу зробити політичну діяльність такою, що не суперечить вимогам ефективного розвитку економіки, сприяють цьому розвитку.
Державна політика сприяння розвиткові підприємницької діяльності, метою якої є економічне зростання, завжди повинна поєднувати в собі як регулятивні, так і дерегулятивні функції. Це пов'язано з тим, що господарське життя є значно гнучкішим, аніж правова діяльність держави (економічне завжди йде попереду правового), яка сьогодні щоразу обмежує діяльність Держпідприємництва, реалізуючи свою діяльність через надані комітетові відповідні повноваження.
Список використаних джерел:
Борисова В.І. Правові основи підприємницької діяльності Харків, Інтеграл. 1998 – 177 с.
Шакун В.І. Мельник В.П., Поповіч В.М. Правові основи підприємницької діяльності – Київ, 1997.
Лаптев В.В. Правовое регулирование предпринимательской деятельности, Москва, 1995.
Клейн Н.М. предпринимательское право. Курс лекций. Москва, Юридическая литература, 1993 – 480 с.