6. Еволюція загону приматів в третинному періоді

Тривалість третинного періоду оцінюється фахівцями в 63 млн. років; він підрозділяється на п'ять епох: палеоцен, еоцен, олігоцен, міоцен і пліоцен. Як і більшість інших, цей період почався потужними тектонічними рухами, пов'язаними з альпійською складчастістю. Одночасно з формуванням нових гірських систем великі області опустилися під рівень моря і були поглинені хвилями. Ця доля спіткала частина Європи до Середньоросійської височини, периферію Північної та Південної Америки, значні території Африки. В кінці олігоцену на денну поверхню виходять нові ділянки морського дна, знову змінюються обриси морів і материків, мають у підсумку майже сучасного вигляду. У міоцені формуються нові гірські гряди; Альпи, Піренеї, Карпати і Гімалаї набувають знайомий нам вигляд. Кінець третинного періоду не залишив чіткого "вододілу" в осадових породах. Характеристикою цього вододілу є зміна кліматичної обстановки - різке похолодання і початок заледеніння.

Перші примати відомі з початку третинного періоду; з плацентарних вони виявляють найбільшу схожість з комахоїдними. Стародавні примати були схожі на лемурів (Prosirnii), вони дали початок еволюційної лінії мавп (Anthropoidea). Мавпи діляться на три групи. Широконосі мавпи, чи мавпи Нового Світу (Platyrrhina, або Ceboidea), що живуть в основному в Південній Америці, відокремилися від інших приматів в еоцені. Вони ніяк не можуть похвалитися почесним званням "предків людини". З середовища вузьконосих мавп, або мавп Старого Світу (Catarrhina, або Cercopithecoidea), вийшли у свій час родоначальники третьої групи - Hominoidea. Ця гілка відокремилася від вузьконосих десь в кінці олігоцену. До цієї групи відносяться людиноподібні мавпи (Pongidae) і сімейство людей (Hominidae). Кульмінаційним моментом розвитку приматів, що тривав 65 млн. років, була поява в четвертинному періоді Homo sapiens - сучасної людини.

7. Австралопітекових: історія основних знахідок та їх значення

В даний час відомо велика кількість зроблених у різних областях Старого Світу знахідок викопних людиноподібних мавп кінця третинного періоду. На жаль, більшість їх погано збереглося, і тому судження про багатьох знахідки грунтується лише на дослідженні окремих частин скелета. Все ж методи дослідження, розроблені палеонтологією та порівняльної морфологією, часто дають можливість за фрагментами скелета скласти уявлення про морфологію тварини в цілому і навіть про його спосіб життя.

Найбільше значення для створення чіткого уявлення про безпосередніх предків родини гомінідів мають численні і добре збережені знахідки в Південній Африці (перша була зроблена Раймондом Дартом в 1924 р., число їх продовжує збільшуватися). Зараз у Південній та Східній Африці відкрито декілька викопних видів антропоморфних мавп, які об'єднуються в три роди - австралопітеків, парантропов і плезиантропов, - виділяються в підродину або сімейство австралопітекових. Частина дослідників включає ці форми в сімейство гомінід. Мабуть, вони не відрізнялися за зростанням від дріопітекових мавп, але характеризувалися відносно великим мозком (550 - 600 см3) і двоногій локомоції, тобто пересуванням на задник кінцівках. Остання особливість, як вважають багато приматологи і антропологи, була пристосуванням до життя у відкритій місцевості. Дослідження фауни, знайденої разом з австралопітекових мавпами, показують, що вони вели хижацький спосіб життя і полювали на дрібних тварин. Таким чином, вивчення австралопітекових підтверджує думку Енгельса про велику роль м'ясної їжі в становленні людини і вказує на те, що полювання на дрібних тварин займала переважне місце у предків гомінідів.

Спірним є питання про знайомство австралопітекових з вогнем, на чому наполягають деякі південноафриканські і англійські фахівці.

Зроблені за останній час визначення геологічного віку австралопітекових дозволили датувати їх епохою нижнього плейстоцену. Можливо, що деякі знахідки відносяться до початку середнього плейстоцену. Ця обставина разом з деякими морфологічними особливостями дозволило ряду дослідників висловити припущення, що австралопітекових не були прямими предками сімейства гомінід, а являли собою спеціалізовану гілку антропоморфного стовбура, законсервировавшуюся в умовах відносної ізоляції Африканського материка і дожівшую до епохи появи гомінідів. Не викликають сумнівів випадки виявлення знарядь праці разом з кістковими залишками австралопітеків значно доповнюють той список морфологічних особливостей, в першу чергу прямоходіння, які говорять про прогресивний будову австралопітеків і їх схожість із людьми.

Проте як би не вирішувалося питання про генеалогічної зв'язку австралопітеків з гомінідамі, ясно, що їх вивчення проливає світло на будову і спосіб життя безпосередніх предків людини.

Надзвичайно важлива знахідка була зроблена в 1959 р. в раннечетвертічних шарах Олдовейскіх гір (Танзанія) англійським археологом Л. Лики. Ці розкопки дозволяють вважати, що виникнення людиноподібних істот відбулося близько 1750 тисяч років тому. Знайдений тут Homo habilis відрізняється вже не тільки прямоходінням і пензлем, що може хапати і утримувати знаряддя, але також здатністю робити останнє. Виявлений там череп примату, що отримав назву зинджантропа, зберігся порівняно добре, що дозволило скласти про зинджантропа досить повне уявлення. Він відрізнявся деякими своєрідними ознаками, що знаходять аналогії у будові горили, але пересувався на двох кінцівках, мав великий мозок і людські особливості в морфології зубної системи. Вік зинджантропа визначався приблизно в півтора мільйона років. Таким чином, очевидно, що основні морфологічні особливості гоміноідного стовбура мають глибоку старовину. Проте ця знахідка не дозволила проблему давнину використання знарядь. Знайдена разом з зинджантропа кам'яна індустрія складається з грубо оброблених знарядь невизначеної форми, але приналежність їх зинджантропа залишається вельми спірною.

Проблема найбільш ранніх знарядь праці та морфологічного типу створила їх форми отримала дозвіл завдяки знахідці в тих же Олдовейскіх горах в 1960 р. кісткових залишків так званого людини вмілого - Homo habilis, але в шарах кілька більш ранніх, ніж знахідка зинджантропа. Тому нова форма була названа презинджантропом. Її виділення в якості особливого роду не знаходить підтримки у морфологічних особливостях знайдених фрагментів скелета, але наявність багатьох людських рис у будові черепа і мозку безсумнівно. Ці прогресивні особливості підтверджують і виявлені в тому ж шарі, безпосередньо разом з кістковими залишками, грубі рубають знаряддя, що в даному випадку, очевидно, можуть бути певно ув'язані з відповідною морфологічною формою. Хронологічний вік презинджантропа - 1 850 000 років.

Однак і ця знахідка не найдавніша. З 1967 р. почала працювати велика міжнародна експедиція в долині р.. Омо в Ефіопії. За 30 років нею відкриті кісткові залишки більш ніж десяти індивідуумів. Щоправда, вони ще не описані настільки, щоб про них можна було судити докладно, але автори попередніх звітів - авторитетні палеоантропологи беззастережно відносять нові знахідки до австралопітекових. Їх хронологічний вік, встановлений за допомогою калій-аргонового методу, - від 4 до 2 млн. років, що вдвічі перевищує старовину презинджантропом. Виключно важливий факт виявлення галькових знарядь в тих же шарах, що і знахідки кісток австралопітеків. Найдавніші з них походять із шару, датованого 3,1 млн. років, тобто трохи давніша, ніж знаряддя, виявлені за презинджантропом.

Ще більш сенсаційні відкриття були зроблені Луїсом, а потім його сином Робертом Лікі (починаючи з 1965 р) в районі оз. Рудольфа на півночі Кенії. Серед численних залишків австралопітекових є фрагмент нижньої щелепи, вік якої 5 - 5,5 млн. років. У тих же відкладах знайдені галькові знаряддя, більш древні (древнє на 500 000 років), ніж у долині р.. Омо, - їм 2,6 млн. років. Всі ці знахідки значно удревняет родовід найдавнішого людства.

Які форми придбала гарматна діяльність австралопітеків, який матеріал вони використовували для виготовлення знарядь, які були самі гармати? Як не обмежена до цих пір наша інформація, ми можемо зараз з тим або іншим ступенем подробиці відповісти на всі ці питання. Вище вже згадувалося, що в Південній Африці разом з кістками австралопітеків були виявлені великі кістки і рогу копитних, зберегли сліди спеціальної підправки і ударів. Південноафриканський анатом і антрополог Раймонд Дарт, відкрив першу австралопітека, досліджував ці кістки і виділив найдавніший етап гарматної діяльності, назвавши його остеодонтокератіческой, або кісткової, індустрією. Висновок Дарта про існування такого етапу на зорі людської діяльності зустрів критику з боку багатьох вчених, але ця критика не змогла похитнути основи його спостережень - реальності самих слідів підправки на кістках і використання їх як ударних знарядь - і стосувалася лише істоти інтерпретації цих слідів. Загалом, після цієї роботи Дарта важко заперечувати, що зручна для тримання в руці кістка могла використовуватися в якості знаряддя. Використовувалося, очевидно, і дерево, що служило для виготовлення дубин та інших ударних знарядь.

Але головним матеріалом були, звичайно, кам'яні породи. Найдавніші кам'яні знаряддя, знайдені разом з австралопітека і синхронні кісткової індустрії Дарта, отримали найменування олдувейской культури. Саме ця культура виділяється тепер як найдавнішого етапу палеолітичної індустрії усіма археологами. Вона складається з валунів і галек, підданих найпростішої обробці, тобто мають грубі відколи штучного походження. Характерна особливість цього найдавнішого етапу обробки каменю полягає в тому, що відколи не виявляють будь-якої регулярності, тому за знаряддя можуть бути прийняті і камені з відколами природного походження. Але в цілому все ж таки олдувейская індустрія - результат безсумнівно цілеспрямованої діяльності, то, з чого почалося подальший розвиток палеоліту.