Особливості релігійного світогляду
Релігійний світогляд (з лат. religio – благочестя, набожність, святиня, предмет культу) – така форма світогляду, в якій освоєння світу відбувається шляхом його подвоєння на поцейбічний – земний, природний, який можна сприймати через органи почуття, і потойбічний – небесний, надприродний, надчуттєвий. Основу релігійного світогляду відіграє віра в існування надприродних сил та в їхню могутність і визначальну роль в світі й житті людей [2: 32]. Дослідники зазначають, що виникнення релігійного світогляду було пов’язано за таким рівнем розвитку людського мислення, коли виникають елементи теоретичного мислення, здатність до рефлексії і самоусвідомлення [15: 576], а також коли розвивається пізнавальний досвід людей, що дозволяє міфологічне генетичне пояснення замінити причинним.
Релігія виникала і розвивалась на підставі усвідомлення залежності людини від сил, що нею не контролюються. Спочатку об’єктом релігійного поклоніння ставав конкретний предмет, що наділявся надприродними якостями – так виникав фетишизм, що був тісно пов’язаний з магією, практикою реалізації намагання вплинути на хід подій світу шляхом обрядів, заклинань тощо. В подальшому ті риси, що вважалися в самому об’єкті надприродними,
відокремлювались від нього, перетворювались в самостійні істоти – “духи”. Так виникав анімізм, що спирався на ствердження існування душі окремо від тіла і вважав одушевленими природні явища і стихії [15: 576].
За часи розпаду родового ладу і виникнення класового суспільства відбувся перехід до монотеїстичних релігій, в яких єдиний Бог виступав основою і причиною існування всього світу. Людина, відкривши присутність для всього в світі причини, побачила, що кожна причина має для самої себе свою причину. Отже все, що існує, пов’язане одне з одним цілим ланцюгом причинно-наслідкових зв’язків. Людина дійшла кінець кінцем розуміння, що має бути причина для світу в цілому, що буде безумовною причиною для всіх зумовлених причин, тобто першою причиною світу.
Релігійний світогляд вважає Бога такою абсолютною причиною світу. В межах цього світогляду людина має з’ясувати своє місце в світі з врахуванням Бога, що створює світ і людину і надає людині певні засади існування, перш за все морального характеру. Релігійний Бог відрізняється від давніх богів своїм абсолютним і моральним характером, він мислиться як “владика і водночас заступник, спаситель людини. Бог мислиться і як охоронець звичаю, традиції, моральності, культурних уз, що єднають людей, духовних цінностей, що шануються в суспільстві” [2: 33]. Бог стає для людини моральним ідеалом, зразком, якого вона прагне реалізувати в своєму житті. Сприймається Бог і вища істина в межах релігійного світогляду через релігійні символи, що вказують на Бога і надчасову надчуттєву реальність і виражають його нескінченний смисл собою, перетворюючись на образ, що несе в собі нескінченність смислів. Пізнання Бога відбувається через витлумачення цих символів.
Носієм міфологічного світогляду виступає весь архаїчний колектив, релігійний світогляд створюється певним шаром людей в суспільстві, священнослужителями, що виконують специфічне завдання – створення релігійних символів, що б виражали розуміння світу, його створення, Бога і людини. Релігія має на меті регулювати поведінку людей, але здійснює свій вплив не безпосередньо, як в міфі, а опосередковано, через вплив на людську душу. Людина в межах релігійного світогляду, таким чином, усвідомлює свою індивідуальність, виокремлює себе із світу, вбачаючи свою своєрідність серед усього існуючого саме в наявності розумної душі. Священнослужителі створюють певні символи, пропонують людині форму вираження цінностей та ідеалів. Людина сприймає ці символи, витлумачує їх в контексті обраної релігійної системи і входить в релігійну картину світу на підставі віри.
Віру визначають як “спосіб існування релігійної свідомості, особливий настрій, переживання, що характеризує її внутрішній стан. Зовнішньою, соціально значущою формою прояву віри слугує культ – система встановлених ритуалів, догматів. Суспільно значущі уявлення, почуття, дії сполучаються в релігії, як і в світогляді взагалі, з індивідуальною співпричетністю людини до її ідей, образів, смислів, з їх особистою творчістю” [2: 32]. Але релігійну віру, на мою думку, слід розуміти не тільки як своєрідну форму пізнання Бога, а як форму життя віруючої людини. Релігійна віра – це акт буття людини, бо він передбачає реалізацію в своєму житті тих законів і норм, які надаються людині Богом. Вірити в Бога означає бути впевненим в його існуванні, а також довіряти Богові, сприймати його Істину як закон свого існування і здійснювати її в своєму житті.
Як висновок можна зазначити, що релігійний світогляд виникає за умов достатньо високого рівня практичного і інтелектуального досвіду людини, коли людина виділяє себе зі світу, усвідомлює свою індивідуальність і відкриває існування абсолютної основи світу. Релігійний світогляд виходить із впевненості в існуванні надприродної реальності, Бога, що визначає закон життя світу і людини. Людина пізнає цей закон через тлумачення релігійних символів, що утворюються священнослужителями різних релігій, і отримує певні основи свого існування.