2.1. Загальнонаукові методи фінансового контролінгу

Виокремлюючи фінансовий контролінг серед економічних дисциплін та аналізуючи його як окрему науку, вважаємо, що методи фінансового контролінгу доцільно поділяти на загальнонаукові, загальноекономічні та специфічні (або ж сучасні — "автоматизовані") методи. Перші — це властиві усім наукам методи: індукція, дедукція, аналіз, синтез, аналогія, моделю­вання, абстрагування тощо. До другої групи — загальноеконо­мічних методів — відносять усі методи, які є спільними у фінансово-економічних науках: аналіз коефіцієнтів, порівнян­ня, фінансовий аналіз, управлінські методи, бюджетування тощо. До останньої групи вважаємо за доцільне віднести ті ме­тоди, які є специфічними, унікальними, та які використову­ють лише у фінансовому контролінгу. Оскільки бізнес-процеси на підприємстві сьогодні важко уявити без автоматизації управління, останню групу можна також назвати сучасними автоматизованими методами фінансового контролінгу.

Коротко охарактеризуємо основні загальнонаукові мето­ди, які використовують при фінансовому контролінгу.

Отже, індукція є одним з прийомів економічної теорії, який полягає в логічно­му висновку від окремих розрізнених фактів до певної гіпоте­зи ідо загального твердження. Дедукцією (лат. сіесіисііоп відведення) є ланцюг міркувань від умовиводів до висновків; це також метод міркування, за допомогою якого правильність гі­потези перевіряють шляхом порівняння висновків, що випли­вають з неї, з реальними економічними фактами. Ці два мето­ди можна об'єднати в загальний діалектичний метод. Дедуктивний метод використовують під час вивчен­ня фінансово-господарської діяльності підприємств, оцінки напряму та ефективності системи управління, у межах якої діє об'єкт. Цей метод використовують також під час оцінки системи внутрішнього контролю, що дозволяє визначити не­обхідний обсяг процедур по суті. Використовуючи індуктив­ний метод, можна зосередитися на аналізі окремих явищ і фактів, що мають найбільший ступінь ризику, тобто на визна­ченні вузьких місць у функціонуванні бізнесу. Після оцінки недоліків окремих процесів та аналізу їх частоти можна гово­рити про недоліки на рівні об'єкта дослідження загалом. Окрім індукції і дедукції використовуються ще такі загальнонаукові методи: аналіз, синтез, аналогія, моделювання, абстрагування, конкретиза­ція, системний аналіз тощо. Отже, синтез та аналіз є ще дво­ма з найголовніших загальнонаукових методів, які викорис­товує фінансовий контролінг. Синтез — це метод, прийом, який використовують в економічній теорії в процесі вивчення предмета в його ціліс­ності, в єдності і взаємозв'язку його частин. Синтез діалектич­но пов'язаний в процесі наукового пізнання з аналізом³. Ана­ліз є методом наукового дослі­дження шляхом розкладання предмета на складові частини або розчленування об'єкта засобом логічної абстракції. Аналіз нерозривно пов'язаний з синтезом (з'єднання) елементів в єди­не ціле.

2.2. Загальноекономічні методи фінансового контролінгу

Загальноекономічні методи передбачають проведення ана­літичних процедур.

Одним з найпоширеніших та найпростіших прийомів, які використовують під час проведення аналітичних процедур у фінансовому контролінгу, є порівняння. За допомогою порівняння характеризують через співвідношення, вимірюван­ня, зіставлення з іншими одно якісними предметами. При цьому важливо забезпечити зіставність чи порівнянність по­казників, умовами яких є: 1) єдність методики обчислення по­казників та їх складу; 2) єдність вартісних, якісних, структур­них факторів і факторів обсягу; 3) єдність періодів або момен­тів часу; 4) зіставність вихідних умов діяльності. Також для використання цього методу під час аналітичних процедур об'єкти порівняння мають бути пов'язані з предметом дослі­дження, порівнювати слід характеристики, які є суттєвими для результатів застосування обраного методу пізнання та доз­воляють дійти певних висновків, а результати мають бути під­ґрунтям ухвалення певного рішення.

І

Як зазначено в посібнику під редакцією професора Ф.Ф. Бутинця, в економічному аналізі виокремлюють такі види порів­няльного аналізу: горизонтальний, вертикальний і трендовий¹.

Горизонтальний (варіантний, варіаційний) аналіз вико­ристовують з метою визначити абсолютні та відносні відхи­лення фактичного рівня досліджуваних показників від базо­вого (прогнозного, минулого періоду, середнього рівня тощо). Горизонтальний аналіз полягає у побудові однієї або декіль­кох таблиць, у яких абсолютні показники доповнено відносни­ми. Слід зазначити, що залежно від базового показника цей вид аналізу поділяють:

1. на часовий (перспективний) чи горизонтальний у вузь­кому значенні: передбачає порівняння у часі;

2. просторовий (порівняльний) — аналіз зведених показ­ників звітності за окремими їх елементами (за показниками дочірніх підприємств, підрозділів, цехів тощо);

3. крос-секційний (просторовий, порівняльний): порівнян­ня з середньогалузевими показниками чи показниками підприємств-аналогів.

Вертикальний аналіз застосовують під час дослідження структури економічних явищ і процесів шляхом розрахунку питомої ваги частини до цілого, співвідношення частин цілого між собою. Він полягає у визначенні у відсотках структури до­сліджуваного об'єкта, наприклад, структури активів, пасивів, прибутку від звичайної діяльності операційних витрат тощо. За допомогою вертикального аналізу можна порівнювати від­носні показники підприємств, що істотно відрізняються за аб­солютними показниками обсягів виробництва і залучених фінансових ресурсів.

Трендовий аналіз застосовують під час порівняння показ­ників за декілька періодів з метою визначення основної тен­денції динаміки показника, тобто з метою виокремлення тренду. За допомогою трендового аналізу контролер може сформувати певні очікування, проте суттєвою вадою такого інструменту є те, що його можна застосовувати лише за стабільних умов, коли підприємство не зазнає суттєвих поточних змін. Крім того, слід пам'ятати, що результати трендового аналізу за дезагрегованими даними є більш точними та ефективними, ніж за агрегованими.

Аналіз будь-якого господарського явища чи процесу почи­нається з вивчення абсолютних величин, однак через необхід­ність різного роду співставлень під час проведення аналітич­них процедур в межах фінансового контролінгу використову­ють насамперед відносні величини. Аналіз відносних показни­ків — це порівняння співвідношень між двома чи більше по­казниками фінансово-господарської діяльності підприємства як фінансового, так і нефінансового характеру. Серед тради­ційних фінансових показників зазвичай виокремлюють показ­ники ліквідності, фінансової стійкості, рентабельності та діло­вої активності. Очевидно, через те, що аналіз показників ба­зується на дослідженні співвідношень між двома чи більше показниками, за допомогою цього інструменту можна глибше дослідити фінансово-господарську діяльність підприємства.

Факторний аналіз — це аналіз впливу окремих факторів на результативний показник за допомогою детермінованих чи стохастичних прийомів дослідження. Детермінований аналіз досліджує вплив факторів, зв'язок яких з результативним показником має функціональний характер, тобто результатив­ний показник може бути представлений у вигляді добутку або алгебраїчної суми показників, що є факторами детермінованої моделі. У детермінованому аналізі для визначення впливу факторів найчастіше використовують спосіб ланцюгових під­становок, спосіб абсолютних різниць, спосіб відносних різниць і індексний спосіб, які базуються на використанні принципу елімінування. Стохастичний аналіз — методика дослідження факторів, зв'язок яких з результативним показником, на від­міну від функціонального, є неповним, ймовірним і кореля­ційним. До способів стохастичного факторного аналізу слід віднести кореляційний, дисперсійний, багатовимірний факторний і кластерний.

З метою абстрактного зображення конкретних взаємо­зв'язків, що існують у певній господарській системі, у фінан­совому контролінгу використовують такий метод як моделю­вання. Моделювання — це один з методів наукового пізнання, за допомогою якого створюють модель об'єкта дослідження; тобто взаємозв'язок показника, що досліджується, з фактора­ми передається у формі конкретного математичного рівнян­ня. Фактично, застосування моделювання в контролінгу за­безпечує, по-перше, можливість методично підійти до вивчен­ня господарських процесів на конкретному підприємстві; по- друге, можливість розв'язувати аналітичні завдання за допо­могою сучасних комп'ютерних технологій. Моделі дають змогу зосередити увагу до­слідників на найбільш суттєвих характеристиках предметів або явищ та сприяють швидкому накопиченню необхідних знань у різних умовах роботи. У розділі 3 детально описано моделі, які використовують у фінансовому контролінгу.

Слід зазначити, що останнім часом дедалі більше дослідни­ків звертають увагу на доцільність використання регресійного аналізу та економетричних методів, для прогнозування статей фінансової звітності підприємства. Ці ж методи можуть бути використані й у фінансовому контролін­гу. Економетричний аналіз складається з таких ета­пів: 1) формування теорії чи гіпотези; 2) розробки економет- ричної моделі для перевірки цієї теорії; 3) оцінки параметрів обраної моделі; 4) перевірки моделі (статистичні висновки); прогнозування на основі отриманої моделі; 6) застосування моделі (для контролю тощо). Отже, першим кроком під час проведення регресійного аналізу є розробка моделі, для чого треба визначити фінансові та операційні змінні та встановити характер зв'язку між ними. Якщо побудована модель є адек­ватною (параметри регресії є значимими тощо), то переходять до порівняння прогнозних показників з фактичними. Регре сійний аналіз зазвичай передбачає використання комп'ютер­них технологій; розроблено декілька програм, які дозволяють застосовувати регресією.

Найуживанішим серед аналітичних процедур залишається аналіз коефіцієнтів. Прийняття управлінських рішень за до­помогою фінансового контролінгу потребує використання по­казників діяльності компанії на сьогодні. Це, по-перше, доз­волить уникнути рішень, які можуть спричинити загрозу кри­зового стану підприємства та призвести до його банкрутства; а по-друге, спроектувати діяльність у майбутньому, тобто звернути увагу на ті показники, які необхідно покращити. Усі фі­нансові коефіцієнти умовно можна поділити на три групи: по­казники ефективності виробничої діяльності, показники діло­вої активності, показники фінансової стійкості.

Групуючи всі зазначені фінансові показники, можна сфор­мувати загальну фінансову модель підприємства.

Бюджетування. Наступним загальноекономічним мето­дом, який використовують у фінансовому контролінгу є бю­джетування. Воно передбачає розробку бюджету, розуміння і узгодження цілей між різними ієрархічними ланками підпри­ємства, встановлює бюджет як основний документ, а також виконує функції планування, звітності, узгодження та проце­су комунікації.

Інформація про бюджет слугує різноманітним цілям всере­дині підприємства. Фактичні результати, у порівнянні зі стан­дартами бюджету, можна використовувати як спосіб оцінки роботи менеджерів або підрозділів, за які вони відповідають. Бюджети можуть бути виконаними за різними призначення­ми, наприклад: за центрами відповідальності, за способом про­гнозування та планування, за каналом комунікації та коорди­нації, за засобом мотивації. Бюджет може слугувати відобра­женням витрат на певні цілі або інструментом прогнозування та планування. Прогнозування в цьому випадку означає перед­бачення подій, над якими підприємство має незначний конт­роль, або ж взагалі його немає; планування тут є спробою сформувати майбутнє, змінюючи ті фактори, що є контрольо­ваними відносно можливих прогнозів. Бюджет може викону­вати роль стандарту, за допомогою якого оцінюють ефектив­ність управління. Недолік такого трактування полягає в тому, що ефективність бюджету може стати головним фактором за­гальної ефективності, в той час як бюджет відображає тільки недосконалий стандарт.

Найпоширеніші методи складання бюджетів: 1) бюджету­вання через прирощення; 2) бюджету­вання "з нуля"; 3) функціонально-вартісне бюджетування. Бюджетуван­ня через прирощення — це складання бюджетів на підставі фактичних результатів, досягнутих у по­передньому періоді. За такого підходу фактичні показники по­переднього періоду корегують з урахуванням цінової та подат­кової політики держави та інших чинників. Перевагою такого методу є простота, оскільки відсутні витрати на розрахунки. Завдяки цьому, бюджетування через прирощення набуло практичного поширення.

Бюджетування "з нуля" — це метод бюджетування, за якого менеджери щоразу мають обґрунто­вувати заплановані витрати так, ніби діяльність здійснюють вперше. Бюджетування "з нуля" потребує від кожного бю­джетного центру (центру відповідальності) детального аналізу діяльності для виявлення неефективних операцій і вибору найвигідніших напрямів використання ресурсів. На відміну від бюджетування через прирощення, цей метод дає змогу виявити проблеми і вирішити їх ще на стадії планування. Водно­час бюджетування "з нуля" — дорожчий підхід, оскільки по­требує чималих витрат часу та коштів.

Ще одним видом бюджетування є функціонально-вартісне бюджетування (процесно-орієнтоване бюджетування) або ж АВВ. Це метод бюджетування, за якого розподіл ресурсів здійснюють відповідно до потреб на виконання кожної із виокремлених операцій. Цей метод вста­новлює зв'язки між різними видами діяльності та дає змогу визначити загальні потреби у певних ресурсах.

Політика відкритого бізнесу. В межах концепції "Політики відкритого бізнесу", весь персонал підприємства має доступ до звітів. Така участь персоналу обгрунтована тим, що коли працівник розуміє стратегію компанії і її фінансові результати, він буде більш продуктивно допомагати керівниц­тву досягти поставлених стратегічних цілей. Фактично, цей метод ще раз підкреслює важливість формування центрів від­повідальності, мотивування працівників та вільного перебігу інформації між відділами. Звужувати значення "Політики відкритого бізнесу" лише до методу фінансового контролінгу, вважаємо недоцільним. , він є надто загальним та може бути як методом управління, менеджменту, конт­ролінгу, так і методом будь-якого виду фінансово-економічної діяльності на підприємстві.

Бенчмаркінг. Ще один загальноекономіч­ний метод фінансового контролінгу. У словнику-довіднику "Ґенеза ринкової економіки", бенчмаркінг визначають як ме­тодику управління, яка спрямована на покращення якості продукції та досягнення переваг у конкурентній боротьбі. За­ходи, які входять до реалізації процесу бенчмаркінгу включа­ють: вплив критичних для успіхів функцій, визначення лідера галузі, в якій фірма відчуває власні недоліки, дослідження конкурентоспроможності інформації, розробку методів виміру показників тощо. Інше визна­чення бенчмаркінгу - це безперервний про­цес порівняння товарів (робіт, послуг), виробничих процесів, методів та інших параметрів досліджуваного підприємства (структурного підрозділу) з аналогічним об'єктом інших під­приємств чи структурних підрозділів. Вважаємо обидва ці визначення такими, що відображають поняття та доповнюють один одного.

Виділяють п'ять історичних генерацій бенчмаркінгу: 1) реверсивний бенчмаркінг — орієн­тований на продукт, вивчення технічних переваг продукції конкурентів і запровадження відповідних змін у власному ви­робництві, порівняння характеристик продукту, його функ­ціональних можливостей та рентабельності з аналогічним про­дуктом конкурентів, конкурентний аналіз собівартості про­дукції, орієнтованої на ринок; 2) конкурентний бенчмаркінг порівняння внутрішніх процесів з конкурентами; 3) проце­суальний бенчмаркінг — вивчення найкращої практики в ін­ших галузях, розширення наукової та інформаційної бази бенчмаркінгу, вивчення внутрішніх процесів; 4) стратегічний бенчмаркінг — оцінка стратегічних альтернатив, перспектив ділового партнерства, орієнтація на довгострокове удоскона­лення та внесення змін в бізнес-процеси; 5) глобальний бенч­маркінг — вивчення досвіду глобальних компаній, досліджен­ня питань міжнародної торгівлі, можливостей подолання між­національних бар'єрів, зменшення різниці між бізнес-процесами в глобальному середовищі.

Є декілька видів бенчмаркінгової діяльності. їх відрізня­ють за складністю завдань і поділяють за: спрямованістю (внутрішня і зовнішня) та рівнем, на якому проводять бенч­маркінг (стратегічний та операційний).

Виділяють внутрішній, зовнішній, оперативний та страте­гічний види бенчмаркінгу. Цей метод фінансового контролін­гу можна використовувати на стратегічному і операційному рівнях. Застосовуючи бенчмаркінг на стратегічному рівні, компанія зосереджує увагу на низці питань, що дають змогу сформулювати план її подальших дій: якою є стратегічна по­зиція компанії порівняно з основними конкурентами? Якими є критичні фактори успіху "кращих із кращих" у конкретно­му сегменті (промисловості) та якими з них ми володіємо? Чи створює компанія саме ті продукти або послуги, які задоволь­няють потреби клієнта? Чи слушно компанія визначає цільову аудиторію, чи вона функціонує на оптимальному ринку? Як організація бізнесу впливає на прибутковість компанії? Опе­раційний бенчмаркінг передбачає пошук відповідей на запи­тання про ефективність основних і допоміжних (функціональ­них) процесів та поділяється на бенчмаркінг на процесному рівні і бенчмаркінг на рівні видів діяльності.

Лекція 3. Управлінські та специфічні методи методи фінансового контролінгу

3.1. Управлінські методи фінансового контролінгу

3.2. Специфічні методи фінансового контролінгу.