Щедрін Сильвестр Федорович (1791-1830)
В пейзажах Сильвестра Федоровича Щедріна) російський живопис створив образи прекрасної квітучої природи. Вільна стихія, де все підпорядковане природному ходу речей, представлялась в поезії того часу як символ живої нев’янучої краси.
Кращі пейзажі С.Ф.Щедріна “Старий Рим”, “Новий Рим”, “Мала гавань в Сорренто”, “Велика гавань в Сорренто”, “Веранда в Сорренто” та інші змальовують безтурботні морські простори, південне сонце, що грає на поверхні прозорої води, пробивається крізь листя дерев; рибаків і селян, що зайняті риболовлею, дрімають на кам’яних терасах. Жива гомінка природа уявляється йому прекрасною в своєму природному коловороті. Променисті сріблясті фарби Щедріна, що передають вологе повітря над морем або пронизані сонцем виноградники, сполучаються з ніжним, але точним рисунком, створюючи одне живописне ціле.
Автопортрет. 1817.
Вигляд з Петровського острова на Тучков міст і на Василівський острів у Петербурзі. 1815. Москва, Третьяковська галерея.
Новий Рим. Замок Святого Ангела. 1825. Москва, Третьяковська галерея.
Старий Рим. 1824. Москва, Третьяковська галерея.
Велика гавань на острові Капрі. 1828. Москва, Російський музей.
Тераса на березі моря. Капуччіні поблизу Сорента. 1827.
Санкт-Петербург, Російський музей.
Веранда, обвита плющем. 1828. Москва, Третьяковська галерея.
Вигляд Наполю з дороги на Позиліппо. 1829. Рязанський обласний художній музей.
Місячна ніч в Неаполі. 1828.
Водоспад в Тіволі поблизу Рима. 1823. Санкт-Петербург, Російський музей.
Айвазовський Іван Костянтинович (1817-1900).
Пафос вільної стихії складає головну рису мистецтва Івана Костянтиновича Айвазовського (1817-1900). Художника приваблювала титанічна сила і краса моря, яке то піднімається ураганом до небес, то бурлить пінистими мереживними хвилями. Працюючи виключно за уявленням, Айвазовський створив за своє довге життя величезну кількість морських пейзажів. Перші твори його відмітив ще Пушкін. Пензель Айвазовського високо цінували і наступні покоління, що вбачали в його морській стихії символ свободи і непокори.
Чесменський бій. 1848. Феодосія, Картинна галерея Айвазовського.
Вигляд Одеси у місячну ніч. 1846. Санкт-Петербург, Російський музей.
Дев’ятий вал. 1850. Санкт-Петербург, Російський музей.
Прощання. 1869.
Буря. Захід сонця. 1856. Москва, Зібрання А.Арутюняна.
Обоз в степу.
Ранок на морі. 1883. Мінськ, Державний художній музей Білорусі.
Федотов Павло Андрійович (1815-1852)
Творчість Павла Андрійовича Федотова (1815-1852) відбувалась у безпосередній близькості до кращих творів передової російської літератури. Знайомство з такою літературою і публіцистикою надзвичайно розширило світогляд Федотова. Усвідомивши в собі художника-демократа, він вирішує піти тим шляхом, яким йшла “натуральна школа” в літературі.
Федотов почав відвідувати підвали, населені бідними, присутні місця, ринки, трактири, заїжджі двори, церковні паперті. Звідси народилась ціла серія сатиричних малюнків, що зображували побутові сцени. Потім створив цілий ряд більш складних композицій – “морально-критичних сцен із звичайного життя . Результатом цього стали відомі картини “Свіжий кавалер” і “Сватання майора”.
Портрет А.І.Федотова, батька художника. 1837. Акварель.
Наслідок смерті Фидельки. 1844—1846.
Потім створив цілий ряд більш складних композицій – “морально-критичних сцен із звичайного життя . Результатом цього стали відомі картини “Свіжий кавалер” і “Сватання майора”.
Свіжий кавалер. Ранок чиновника, що отримав перший хрестик. 1848. Третьяковська галерея.
Сніданок аристократа. (Невчасний гість). 1848.
Сватання майора.1848.
Обидва полотна з невиданою до того сміливістю торкались животрепетних питань життя. “свіжий кавалер” малював знахабнілого чиновника, чванькуватого, бездушного негідника, донощика і друга поліції. Численні яскраві деталі побуту картини змальовували обмежене тваринними інстинктами життя цієї людини, що вкрай опошлилася.
В картині “Сватання майора” художник правдиво зобразив одне з характерних явищ тодішнього життя, коли під виглядом любові і шлюбу укладались торгові угоди, в яких обидві сторони намагались обдурити одна одну.
Портрет Надії Петрівни Жданович. 1849. Санкт-Петербург, Російський музей.
Вдовиця. 1851. Іваново, Обласний музей.
Перебірлива наречена.
Гравці. 1852.
Усвідомлення того, що за поверхнею оточуючого життя, за показною пристойністю, скривається аморальність і вада, пронизане мистецтво Федотова. Глядач, дивлячись на картини Федотова, споглядаючи всіх тих зраджених наречених, горбатих женихів, що сватаються через придане до багатих дівчат, чоловіків, що купляють красу бідних дівчат, багатих баринь, помішаних на коханні до псів, карткових шулерів, сміється крізь сльози. В його душі виникає відраза до вульгарності, спрага до справжнього людського життя.
Після подій 1848 року становище живописця сильно похитнулось Його перестали пускати на академічні виставки, заборонили літографічне видання “Свіжого кавалера”, інших творів.
Останній період творчості перед Федотовим постають образи принижених і зневажених нещасних, задавлених життям людей. В його картині “Вдовиця” показане безвихідне горе юної жінки, для якої вже втрачена будь-яка надія в житті. “Анкор, ще анкор!” зображує людське життя, приречене на жалюгідне існування. Вбивча нудьга, самотність і морок, складають зміст цього полотна, набувають глибокого соціального смислу. В цій маленькій картині, здається втілився весь зміст цілої безвідрадної епохи.
