Тема 39. Російське мистецтво і пол. Хіх ст.
План.
1. Загальна характеристика.
2. Архітектура: А.Вороніхін (1759-1814). А.Захаров (1761-1811). К.Россі (1775-1849).
3. Скульптура: І.Мартос (1752-1835). Ф.Толстой (1783-1873).П.Клодт (1805-1867).
4. Живопис: О.Кіпренський (1782-1836). С.Щедрін (1791-1830). В.Тропінін (177-1857). О.Венеціанов (1780-1847). К.Брюллов (1799-1852). О.Іванов (1806-1858). П.Федотов (1815-1852).
Загальна характеристика епохи.
В історії Росії перша половина ХІХ ст. була переломною епохою. В країні розгорталася глибока криза феодальної системи, яка панувала протягом кількох століть, почали складатись нові, капіталістичні відносини. До свідомого життя почав пробуджуватись російський народ та інші народи, що населяли багатонаціональну імперію. В цей час Росія побачила перший революційний виступ – повстання декабристів.
Перемога у Вітчизняній війні 1812 р., яку було досягнуто ціною великих зусиль і народних жертв, не принесла йому полегшення. Разом з тим війна сколихнула громадські сила, змісила багато освічених людей Росії замислитись про долю народу. Війна і перемога викликали не лише підйом патріотизму, але й почуття гіркоти, розуміння несправедливості самодержавного устрою, який панував у країні, і це стало закономірним кроком на шляху передових людей до революційного протесту. До 1825 року почуття пасивного, умоглядного протесту переросло на розгорнуту програму необхідних перетворень, з якою і виступили декабристи. Саме з цього часу починається перший, так званий дворянський етап російського визвольного руху, який тривав приблизно з 1825 по 1861 рік.
Історію російської культури І пол. ХІХ ст. неможливо розглядати поза цими процесами.
Шлях російської художньої культури, починаючи з класицизму, пролягав через романтизм до реалізму. Це була загальна закономірність, яка проявлялась в галузі літератури, театру, живопису, графіки, скульптури. Протиріччя з оточуючою дійсністю, в яке вступає творча особистість, є причиною мотивів протесту, що звучали в кращих творах романтичного мистецтва. Саме тому романтизм став важливою ланкою у загальному русі літератури і мистецтва до критичного реалізму.
У цьому процесі немалу роль відігравали пластичні мистецтва. Іншою стала роль художника, який в уявленні “сильних цього світу” перестав бути ремісником. Романтичний художник був оточений легендами; його образ уявлявся сучасникам в сяйві натхнення; він набував нових громадянських прав, утверджувався в розумінні самоцінності особистості. Живопис ставав засобом боротьби, морального виховання.
В цей період архітектура закріпила себе за класицизмом, зберігаючи тісні зв’язки з Академією, живопис тяжів до романтизму, а скульптура знаходилась десь посередині.
Центром художнього життя в Росії І пол. ХІХ ст. була Петербурзька академія мистецтв. Академія мистецтв була відкрита в Петербурзі у 1757 році. Кращі вихованці Академії створили блискучу плеяду національних архітекторів, скульпторів і живописців, що залишили незгладимий слід в історії російського мистецтва.
У 1833 році в Москві були відкриті художні класи, які пізніше були перетворені на Московське училище живопису і скульптури. На відміну від Петербурзької академії сюди дозволялось приймати кріпосних. Московська художня школа виховала чимало видатних художників-реалістів.
Архітектура. А.Захаров (1761-1811). А.Вороніхін (1759-1814). К.Россі (1775-1849), О.І.Бове (1784-1834).
Російська архітектура І третини ХІХ ст. пережила виключний розквіт. Тут знайшли прекрасне втілення патріотичні визвольні ідеї дворянських революціонерів, ідеї всенародного торжества перемоги у Вітчизняній війні 1812 року. Видатні скульптори цього часу втілили в своїх кращих творах патріотичні пориви і почуття свого часу.
Зодчі початку ХІХ ст. приділяли особливу увагу створенню величних міських площ, що були осередком громадського життя. Будівлі тепер органічно пов’язувались з вуличними магістралями, втрачаючи замкнений палацовий чи садибний характер. Виникла думка про створення струнких архітектурних ансамблів, про зведення будинків, які б визначали зовнішній вигляд міста в цілому.
До таких будівель належить передовсім петербурзьке приміщення Адміралтейства, створене Андріяном Дмитровичем Захаровим.
Андріян Дмитрович Захаров(1761-1811) – російський архітектор, представник стилю ампір, народився в родині мілкого службовця Адміралтейств-колегії. В ранньому віці (йому ще не виповнилось і шести років) був відданий батьком в художнє училище при петербурзькій Академії мистецтв, де провчився до 1782 р. Його вчителями були О.П.Кокоринов і І.Є.Старов. При закінчення училища отримав велику золоту медаль і право на пенсіонерську поїздку за кордон для продовження освіти. Продовжував навчатись в Парижі з 1782 по 1876 рік у Ж.Ф.Шальгрена.
В 1786 р. повернувся до Петербургу і став викладати в Академії мистецтв, одночасно займаючись проектуванням. Через деякий час Захарова призначили архітектором всіх недобудованих споруд Академії мистецтв. В кінці 1799 р. указом Павла І Захарова було призначено головним архітектор Гатчини, де він працював майже два роки. Після цього він працював у Санкт-Петербурзі, досяг звання головного архітектора Морського відомства. З 1787 року Захаров викладав в Академії мистецтв, серед його учнів був архітектор Аврам Іванович Мельников. З 1794 р. Захаров став академіком петербурзької Академії Мистецтв.
