Тема 38. Українське мистецтво іі пол.. Хіх – поч.. Хх ст.

План.

1. Загальна характеристика.

2. Скульптура.

3. Живопис. Загальна характеристика.

4. Відомості про окремих художників:

1) К.Трутовський

2) В.Орловський

3) М.Пимоненко

4) С.Світославський

5) П.Левченко

6) С.Васильківський

7) О.Мурашко

8) К.Костанді та одеські художники.

5. Українське образотворче мистецтво хх ст.

6. Українська графіка. Творчість Г.Нарбута.

1. Загальна характеристика.

З середини ХІХ ст. на українських землях, що входили до складу Росії (Полісся, Лівобережна Україна, Наддніпрянщина, Причорномор’я) та Австро-Угорщини (Галичина, Буковина, Закарпаття), перехід від феодалізму до капіталізму відбувається швидкими темпами. Цьому сприяло скасування кріпацтва.

Наприкінці ХІХ ст. на історичну арену виходить пролетаріат.

Насичений бурхливими подіями, період ІІ пол. ХІХ -- початку ХХ ст. займає особливе місце в історії української культури. Наростаюча хвиля визвольного руху сприяла демократизації літератури, театру, музики, образотворчого мистецтва.

1. Архітектура.

У 19 столітті значного розвитку в Україні набули будівництво й архітектура. Постала низка чудових виробничих, адміністративних, культурно-освітніх споруд, навчальних закладів. До кращих зразків архітектури першої пол. XIX ст. належать будинок Київського університету (1842) за проектом відомого академіка архітектури Віктор Іванович Беретті (1781-1842, російський й український архітектор італійського походження, академік Петербурзької академії мистецтв), дзвіниця Успенського собору в Харкові, Старий театр у Львові (нині ім. М.Заньковецької) архітекторів А.Пихля і Я.Зальцмана (1837 — 1843), будинок Львівського природничого музею за проектом архітектора Вінцента Равського-старшого.

У Харкові на честь перемоги російських військ над Наполеоном архітектором Євгеном Олексійовичем Васильєвим (1779-1833), професором Харківського Імператорського університету було зведено дзвіницю Успенського собору. Він був також автором проектів і керівником будівництва багатьох будівель Харкова. До наших днів збереглися колишні університетські корпуси на Університетській вулиці, Миколаївська церква.

Є. О. Васильєв. Дзвіниця Успенського собору. 1821-1841.

А.Пихль, Я.Зальцман. Старий театр у Львові. 1837-1843. Акварель. 1900.

Нині – Національний академічний драматичний театр ім. Марії Заньковецької.

Національний академічний драматичний театр ім. Марії Заньковецької

В архітектурі XIX ст. переважав в основному стиль кла­сицизму. Національна своєрідність українського класициз­му виявилась у збереженні кольорової гами споруд, типо­вої для бароко (блакитний з білим і золотим). У стилі кла­сицизму зводяться житлові будинки, адміністративні установи, освітні заклади. На 30-ті—40-ві роки XIX ст. при­падає будівництво університету в Києві (арх. В. Беретті), театрів у Києві, Одесі, Полтаві.

В.І.Беретті. Головний корпус Київського університету. 1837-1843.

Друга половина XIX ст. в архітектурі України позначена впливом різних історичних стилів і напрямів, що поєднувалися в одній будівлі. Це поєднання (еклектизм) і було найбільш характерним для міського громадського і житлового будівництва. Тоді у будівництві вже почали масово використовувати нові технології та матеріали (бетон, залізо, залізобетон тощо).

З-поміж напрямів архітектурного мистецтва вирізнялися віденський неоренесанс і стиль французького відродження. Неоренесанс поширився у західноєвропейських країнах, дістався Чернівців, Львова, Києва, Одеси, Херсона, Харкова та інших українських міст. Найтиповішими є споруди міських театрів (Київ, Львів, Одеса) та громадські будівлі.

Найзначнішими здобутками відзначилися архітектори О.В.Беретті (Володимирський собор, будинок Першої гімназії в Києві), В.О.Шретер (будинок оперного театру і театру Соловцова в Києві), П.Главка (будинок резиденції митрополита Буковини в Чернівцях), І.Гохбергера (будинок Галицького сейму), В.Садловський (залізничний вокзал у Львові) та ін.