Площа Злагоди. Фрагмент.
В роки Великої Французької революції (1789-1799) статую короля знесли. У 1836 р. замість гільйотини (вона стояла там з 1793 р.) встановили єгипетський обеліск, який стоїть і донині.
Площа прикрашена також фонтанами.
Фонтан на площі Злагоди в Парижі.
У творчості Жака Анжа Габріеля відчувається наступ нової епохи в історії архітектури, який мав вплив на весь наступний розвиток французького неокласицизму.
Інші знамениті архітектори – Жак Жермен Суфло (церква Святої Женев’єви; друга назва – Пантеон)
Жак Жермен Суфло. Церква Святої Женев’єви (Пантеон). 1757—1790 рр. Париж.
ЦEPKBА СВЯТОЇ ЖЕНЕВ’ЄВЫ (ПАНТЕОН)
Ідея перебудови середньовічної церкви Святої Женев’єви в Парижі виникла ще наприкінці 17 ст. Пізніше король Людовик XV дав обітницю перебудувати стару церкву, а у 1755 р. її головним архітектором став Жак Жермен Суфло (1713—1780).
За першим проектом вона мала нагадувати античний храм, а портик був подібним до портика давньоримського Пантеону. Майбутня церква в плані являла собою грецький (рівно кінцевий) хрест. Будівля мала були величезною — сто десять метрів у довжину, вісімдесят чотири метри в ширину і вісімдесят три метри у висоту. До 1775 року було зведено портик з двадцятьма двома колонами. Після смерті Суфло його справу продовжили помічники. Під їхнім керівництвом у 1785—1790 рр. було закінчено купол храму, проте добудову і зміни в архітектурі церкви відбувались аж до початку XX ст. В роки Великої Французької революції церкву Святої Женев’єви назвали французьким Пантеоном; тут повинні бути поховані великі люди Франції. У 1829 р. до Пантеону перенесли останки самого Суфло.
Саме ця церква стала найбільшою будівлею французького неокласицизму.
Серед інших знаменитих архітекторів неокласицизму – Жак Франсуа Блондель (засновник архітектурної школи); Шарль де Вайї (паризький театр Одеон) та інші.
2) Скульптура
Майже кожен з французьких скульпторів 18 ст. працював одночасно в різних жанрах — і в історико-міфологічному, і в портретному. Ставлення скульпторів до панівних стилів — рококо і неокласицизму — також було доволі вільним. Один і той же майстер з легкістю переходив від витончених статуеток в стилі рококо до монументальних неокласицистичних композицій.
Скульптори Едм Бушардон (1698-1762, розвивав традиції класицизму), Жан Батист Лемуан Молодший (1704-1778, майстер в стилі рококо), Жан Батист Пігаль (1714-1785, майстер реалістичного портрета), Етьєн Моріс Фальконе (1716-1791, автор композиції у фарфорі в стилі рококо на теми античності, автор пам’ятнику Петру І у Петербурзі).
Попередником естетики класицизму був придворний скульптор Людовика ХУ Едме́ (або Едм) Бушардо́н (1698, —1762), що прагнув виховати у сучасників смак до форм античного мистецтва.
Бушардон. Амур,що робить собі лук з Бушардон. Амур.
палиці Геркулеса.1750.
Найбільш відомим майстром рококо був Жан Батист Лемуан Молодший (1704—1778), який виконав скульптурні прикраси для інтер’єрів готелю Субіз у Парижі. Граційність поз, тонкий ліризм, незвична асиметричність композицій відрізняють його статуї, які гармонійно доповнюють вбрання залів в стилі рококо. Лемуан був прекрасним педагогом: з його майстерні вийшли два видатних скульптора середини 18 ст. — Пігаль і Фальконе.
