Фрагмент інтер’єру в стилі рококо.

Численні панно (барви картин прозорі, світлі – сіро-блакитні, бузкові, рожеві, зеленкуваті), ліпний орнамент, шовк шпалер, золото прикрас, кришталеві люстри, зручні, хоч і вигадливі, меблі з інкрустацією – все це мистецтво рококо будується на асиметрії, яка створює грайливе, насмішкувате, звабливе відчуття. Сюжети тільки любовні, еротичні – німфи, вакханки, Діани, Венери, які виконують свої численні “тріумфи” і “туалети”. Навіть в академічних картинах теми кохання – алегорії, теми історичні, міфологічні, жанрові. Зі Священного Писанні вибираються переважно епізоди, зв’язані з коханням: Сусанна і старці, Сара приводить до Авраама Агар тощо.

Але у всьому цьому святково-бездумному мистецтві криється і новий крок у напрямку поглиблення інтересу до інтимного світу людини, до “звивів” людської душі, до сентименталізму. Дотепність, насмішка, легка іронія розкривали нові пласти взаємин людини світу, які раніше не були предметом дослідження мистецтва. Рококо як стиль дав новий розвиток виражальним засобам. Дрібні, ажурні форми у декорі, ламані ритми вишуканого менуету, хитромудрі і витончені колізії у комедіях Бомарше, популярний жанр роману в листах, “галантні свята” і “пастуші сцени” у живопису, пасторалі у музиці – все це створює образ цілком певної епохи.

1) Архітектура.

1) Архітектура 18 ст. у Франції традиційно поділяється на два періоди, яким відповідають два архітектурних стилі: в І пол. 18 ст. панівне становище займає рококо, у ІІ – неокласицизм.

Рококо виникло в останні роки правління Людовіка ХІУ (1643-1715), проте на відміну від усіх стилів, що передували йому, він не був придворним мистецтвом. Більшість будівель рококо – це приватні будинки французької аристократії: багаті міські особняки (у Франції їх називали “готелями” – це тип особняка з садом) і заміські будинки.

Як правило, висока огорожа відділяла особняк від міста, скриваючи життя власника будинку. Кімнати готелів часто мали криволінійні абриси; вони не розташовувались анфіладою, як було прийнято в особняках ХУІІ ст., а утворювали витончені асиметричні композиції. В центрі зазвичай вміщувалась парадна зала, так званий салон. Кімнати були набагато меншими, ніж зали палаців епохи класицизму, і з більш низькими стелями. А вікна в цих особняках робили дуже великими, майже до підлоги. Інтер’єри будівель рококо були оформлені скульптурами і різьбленими прикрасами, живописом на фантастичні теми і великою кількістю дзеркал. Найбільш відомі будівлі у стилі рококо – Готель Субіз у Парижі (1705-1709), особливо цікавий в ньому Овальний салон (1735-1738).

П’єр Алексис Деламер. Готель Субіз. 1705—1709 рр. Париж.

Симетрія парку готелю де Субіз.

Жермен Боффран. Овальний салон готелю Субіз. 1735—1740 рр. Париж.

Інтер’єри в стилі рококо більш світлі, камерні й затишні, ніж інтер’єри в стилі бароко. Цей зал - яскравий приклад такого інтер’єру. Зал невеликий, призначений для інтимного спілкування. Всі кути його заокруглені, прямі лінії зведені до мінімуму, навіть перехід від стін до стелі замаскований картинами, вміщеними в рами криволінійних форм.  Рами криволінійних форм - також характерна особливість стилю. Багато дзеркал, які неначе розширюють простір, надаючи йому невизначеності і позолоченого орнаменту доповнюють  картину вишуканих розкошів.