• Архітектура рококо Французьке рококо: Амалієнбург під Мюнхеном.

Фридериціанське рококо маскується під шінуазрі (тобто наслідування китайському): Китайський будиночок у Потсдамі.

Шінуазрі, шінуазері (від фр. chinois — китайський), або китайщина — використання мотивів і стилістичних прийомів середньовічного китайського мистецтва у європейському живописі, декоративно-прикладному мистецтві, костюмі, в оформленні садово-паркових ансамблів 18 ст.

Шінуазрі є стильовим напрямком, що отримав свій розвиток як гілка стилю рококо. Шінуазрі — один з видів орієнталізму, і, в більш широкому сенсі, екзотизму.

Єлизаветинське рококо: інтер’єр Китайського палацу в Оранієнбаумі.

Баварское рококо: базилика Фірценхайліген.

Португальске рококо: церква Франциска Ассизького в Оуру-Прету роботи Алейжадінью.

Проект одного з перших інтер’єрів в стилі рококо – палацу Марлі (не зберігся).

Інтер’єр в стилі Людовика XV (музей Ніссім-де-Камондо)

Одним з найважливіших нормативів ідеалу рококо повинна бути вимога фривольного еротизму, що має характер вишуканої чуттєвості. А на зміну грандіозному розмаху і парадній пишності бароко прийшли прагнення до затишку і комфорту, камерність і витонченість. В будинках найбільша увага приділялась особистим покоям – спальні, будуару; приміщення, розраховані на вузьке коло близьких людей, стали меншими за розміром. З предметів меблів набули особливої популярності крісла й дивани з м’якими сидіннями і зручними спинками, вишукані комоди з ящичками.

Фрагмент інтер’єру з меблями в стилі рококо.

Двері. 18 ст. Німеччина. 6. Комод. 7. Крісло. 18 ст. Франція.

Вишуканий, складний орнамент обплітав дзеркала, двері й дерев’яні панелі на стенах, стелився по ніжках меблів. В узорах поєднувались мотиви химерних рослин, птахів, фігурки крилатих діток-путті, жіночих голівок, раковин.

3. Годинник з мопсиками. 2. Бант з хризоліту . 2. Миска з кришкою. Фаянс. Франція. Середина 18 ст.

Асиметричний орнамент, що обрамлював дзеркала, живописні плафони на стелях і десюдепорти над дверима, пов’язував окремі деталі інтер’єру в єдиний декоративний ансамбль (палац Амалієнбург, Німеччина, 1734—39). [ДЕСЮДЕПÓРТ (франц. dessus de porte, буквально – над дверима), декоративне панно, розташоване над дверима (найчастіше живописне, рідше скульптурне). Обрамлення десюдепорту пов’язують його із загальним ліпним або різьбленим дерев’яним оформленням дверного отвору. Десюдепорти широко застосовувались в оздобленні палацових інтер’єрів у Європі у 17–18 ст., в Росії – у 18 ст.]

Замок Амалієнбург. Інтер'єр. 1734-39. Німеччина.

Інтер'єр в стилі рококо.

Десюдепорти над дверима та над дзеркалами в інтер’єрі стилю рококо.

3. Мистецтво Франції початку-середини 18 ст.

У Франції, де нові форми мистецтва виникали особливо швидко, важливою подією художнього життя стали публічні виставки – Салони, які щорічно (починаючи з 1667 р.) організовувала паризька Королівська академія живопису і скульптури за підтримкою двору. Успіх у Салоні означав для живописця або скульптора справжнє визнання, але досягти визнання там було непросто. Твори для Салонів вибирала особлива комісія академії. Брати участь у цих виставках прагнули не лише французи, але й митці з інших країн. Поступово Париж перетворився на загальноєвропейський художній центр.

Після смерті Людовіка ХУІ, “короля-сонця”, у 1715 р., на зміну строгому придворному етикету прийшли легковажність, жага насолоди, розкошів, але не таких незграбних, як у попередню добу. У бурхливих веселощах багато бравади, передчуття прийдешніх змін.

Двір – уже не єдиний колекціонер, виникають приватні колекції, салони. На довгі десятиліття Франція стає на чолі духовного життя Європи. Вже у першій половині 18 ст., коли процес витіснення релігійної культури світською став дуже бурхливим, провідним напрямом у Франції став стиль рококо.

Рококо у “галантний вік” Франції має свої особливості. Як породження виключно світської культури, ще вужче – двору, аристократії – це мистецтво, більш камерне у порівнянні з бароковим, більш інтимне, тісніше пов’язане з побутом, більш щире. Світ мініатюрних форм не випадково дістав свій головний вираз у прикладному мистецтві – у меблях, посуді, бронзі, фарфорі, а в архітектурі – переважно в інтер’єрі, де прагнуть тепер не пишності й величності, а приємного і зручного.

Класицистичні в екстер’єрі палаци знаті й багатої буржуазії, як їх ще називали «готелі», в інтер’єрі пишно прикрашалися живописом, ліпленням, позолотою, дрібною скульптурою, декоративними тканинами, бронзою, фарфором, дзеркалами, часто встановлюваними одне проти одного, щоб у них множилося, ставало фантастичним віддзеркалення.