Портрет князя а.Б.Куракина. 1802. Портрет Павлі і у білоу далматинку. 1799-1800. Третьяковська галерея, Москва.

Парадні портрети Боровиковського найбільш яскраво демонструють досконале володіння художником пензлем у передачі фактури матеріалу: м’якість бархату, блиск золочених і атласних одеж, сяяння коштовного каміння.

Боровиковський в.Л. Портрет Катерини іі на прогулянці у Царськосельському парку (з Чисменською колоною на фоні). 1794. Третьяковська галерея.

Художник показав Катерину II «по-домашньому», в салопі й чіпці. Немолода дама неспішно прогулюється алеями Царскосельського парку, спираючись на посох. Поруч — улюблена собачка, англійська левретка. Ідея подібного зображення, напевно, виникла в літературно-художньому гуртку Миколи Львова і тісно пов’язана з новою течією в мистецтві, що отримала назву сентименталізм. Показово, що портрет Катерини II не був виконаний з натури. Є свідчення, що художнику позувала улюблена камер-юнгфера (кімнатна прислуга) Перекуси хіна, одягнена в царські шати. За цей твір Боровиковського удостоїли звання «назначеного» в академіки. Проте, не дивлячись на визнання Академії мистецтв, портрет не сподобався імператриці й не був придбаний палацовим відомством.

Боровиковський в.Л. Портрет м.І. Лопухіної. 1797. Третьяковська галерея, Москва.

Портрет М. І. Лопухіної — одне з найбільш поетичних творів художника, в котрих відбився вплив стилю сентименталізму. Чарівна молода жінка показана в затишному куточку парку, в зображення якого художник умовно вносить мотиви російської сільської природи. Із уповільненою і томною грацією Лопухіна обперлась на садовий парапет. Пейзажний фон, підкреслюючи близькість до природи, відповідає мрійливому настрою молодої жінки. В портреті вражає дивовижна гармонійність образу і засобів вираження. Сумно задумливому погляду, ніжній посмішці, вільній, дешо стомленій позі Лопухіної відповідають плавний ритм ліній, м’яка округлість форм, ніжні тони білої сукні, голубого пояса, бузкових шарфа і троянди, попелясте волосся, неяскрава зелень листя дерев. М’яка повітряна димка заповнює простір.

На межі XVIII — початку ХIХ ст. Боровиковський звернувся до нового для нього типу групового сімейного портрета. Це дозволило художнику внести нові якості у відкриту ним форму ліричного портрета.

До числа найбільш вдалих відноситься портрет сестер Гагаріних.

Боровиковський в.Л. Портрет а. Г. Гагаріної та в. Г. Гагаріної. 1795. Третьяковська галерея, Москва.

В його композицію вводиться жанрове дійство. Дві молоді дівчини, одягнені по-домашньому, зайняті музикуванням. Молодша — грає на гітарі і дивиться в нотний аркуш, котрий тримає старша сестра. Вишукані пози, живі очі, ніжні овали юних облич, тонкі переливи сріблясто-сірих, фіолетово-рожевих і голубих тонів, привітна природа. Вишукана яскраво-червона гітара не вносить дисонанс, а лишень підкреслює світлі образи сестер. Хоча задум цієї картини близький до ідей сентименталізму, показуючи ідилію домашнього побуту і ніжні почуття, народжені музикою, все ж він несе в собі значний елемент новизни: в основу його покладений мотив активної дії. У відповідності з ним і характери дівчат уже не скриті тінню невизначеної мрійливості: в них більше конкретності і природності. Вміло використаний майже квадратний формат полотна, на якому вдало скомпоновані дві фігури. Пейзажному фону в картині відведена невелика роль. Зате предмети побуту: одяг, гітара, ноти — займають майже половину живописної поверхні. Нове проявляється і в об’ємно - пластичному трактуванні форми: художник користується нехарактерним для нього раніше світлотіньовим контрастом в обличчях. Колорит портрета побудований на протиставленні зближених тонів, без застосування рефлексів. Як і колись м’які сполучення сірого з рожевим, перлинно-білим, дещо озвучені яскравим кольором гітари. Ці не надто значні зміни в композиції й кольорі суттєво змінюють той лірико-емоційний образ, котрий був знайдений Боровиковським в минуле десятиліття.

Боровиковський також є визнаним майстром портретної мініатюри. В колекції Російського музею зберігаються роботи, що належать його пензлю, — портрети А. А. Менеласа, В. В. Капніста, Н. І. Львової та інші. В якості основи для своїх мініатюр художник часто використовував жерсть.

Творчість В. Л. Боровиковського являє собою злиття стилів класицизму та сентименталізму, що розвивались в один і той же час.

В свої останні роки Боровиковський повернувся до релігійного живопису, зокрема написав декілька ікон для Казанського собору, що тоді ще будувався, іконостас церкви Смоленського цвинтаря в Петербурзі, а також давав уроки живопису початкуючому тоді художнику Олексію Венеціанову.

В російському живописі ХУІІІ ст. виникло мистецтво справжнього народного жанру. Прекрасна картина кріпосного М.Шибанова “Свято весільного зговору” та “Селянський обід” – це справді реалістичні твори. Селяни Шибанова сповнені внутрішнього достоїнства, щиросердя і простоти. В той час, коли селянство, його життя і побут виступали в очах дворянства як зразок усього вульгарного і низького, недостойного мистецтва, Шибанов писав свої картини з почуттям величезної поваги до трудового народу.