Автопортрет. 1783 (?). Челябінська обласна картинна галерея, Челябінськ.

Дмитро Григорович Левицький народився б. 1735 р. в Україні, в Києві в родині священика Григорія Кириловича Левицького (справжнє прізвище Ніс, або Носов), відомого також як художник-гравер. Навчався образотворчому мистецтву у батька і у живописця Олексія Петровича Антропова (з 1758 р.). Можливо брав участь разом з батьком у розпису Андріївського собору в Києві (сер. 1750-х). Біля 1758 р. Дмитро Левицький переїхав до Санкт-Петербургу. Навчався в Академії Мистецтв. З 1779 р. викладав у портретному класі Академії Мистецтв.

Д.Г. Левицький. Портрет г.К.Левицького (?)

1779. Третьяковська галерея, Москва

«В передачі інтимного, невловимого чарівливості обличчя, що не відрізняється красою, не виділяється оригінальністю, в зображенні простого, середнього, непомітного обличчя - суперників він не знав». І.Е.Грабарь.

Портрети Г.Д.Левицького різноманітні й оригінальні за своєю композицією. Його впевнений рисунок показує першокласну майстерність художника. Дзвінкі фарби, призведені до спільної гармонії, говорять про те, що він мав надзвичайне колористичне обдарування.

Твори Дмитра Григоровича Левицького.

У 1780-х роках художник створив унікальну портретну галерею діячів російської культури. Особливою теплотою відрізняються інтимні портрети Левицького, створені в період розквіту творчості художника (середина 1770-х — початок 1780-х). Ще у 1773 р. майстер виконав портрет Д. Дідро, що вражав сучасників своєю життєвою переконливістю, виключною правдивістю у відтворенні образу філософа.

Портрет Дені Дідро. 1773-74. Музей мистецтва та історії, Женева.

Одне з кращих творінь Левицького — портрет молодої М. Дьякової (1778), поетичний, життєрадісний, написаний в багатій гамі теплих тонів.

Портрет графа Артемія Івановича Воронцова. Портрет М. А. Д’якової. 1778.

Кін. 1780-х Російський музей, Санкт-Петербург. Третьяковська галерея, Москва.

Портрет О. В. Храповицького. 1782. Російський Портрет графині Урсули Мнішек. 1782.

Музей, Санкт-Петербург. Третьяковська галерея, Москва.

«Хіба не поет Левицький? Які і як у нього передані жінки!» — захоплено вигукував Костянтин Коровин.

Можна погодитись з тим, що жінки передані полум’яно й віртуозно. Хоча б дивовижна Урсула Мнішек – це срібло пудри й атласу, це прекрасне обличчя з палаючим рум’янцем, гордовиті дуги брів і надзвичайні очі, розумні і глибокі, проте такі, що не допускають в душу…

Портрети “смолянок” Левицького належать до кращих творів російського живопису ХУІІІ ст. Зображуючи вихованок Смольного інституту, дівчат, що грають, танцюють, Левицький не зображує штучну манірну великосвітську грацію. Так, сором’язлива незграбність Хрущової, несмілива грація Хованської змальовують чистоту і привабливість юності.

Портрети вихованок Імператорського виховного товариства благородни х дівчат (Смольного інституту благородних дівчат) – всі зберігаються в Російському музеї Санкт-Петербурга.

Портрет княгині Давидової і княгині Ржевської. 1771-72. Портрет Наталії Семенівни Борщової. 1776.

Катерини Миколаївни Хрущової і княжни Катерини Портрет Глафіри Іванівни Алимової. 1773.

Миколаївни Хованської. 1773.

У світських портретах Левицького відчувається проникливий, іноді насмішкуватий погляд художника на штучність і порожність аристократичного світу.

Дмитро Левицький. Портрет флігель-ад’ютанта А.Д.Ланського. 1782.

Російський музей, Санкт-Петербург.

Портрет Катерини ІІ у вигляді законодавиці в храмі Портрет Прокопія Акінфовича Демидова. 1773.

Богині Правосуддя. Поч.. 1780-х.

Третьяковська галерея, Москва.

Традиційно парадним є "Портрет Катерини II у вигляді законодавиці в храмі богині Правосуддя" (поч. 1780-х). Живопис тут блискучий й урочистий у дзвінкому, акордному співставленні білого і червоного. Статуя богині Феміди і зводи законів біля ніг імператриці свідчать про її державницьку діяльність, кораблі на дальньому плані - про перемоги Росії на Чорному морі. Всі деталі, разом з маковими квітами, що спалюються на жертовнику, - алегорія образу справедливої правительки, яка свій спокій приносить в жертву суспільному служінню.

Дмитро Григорович Левицький — самий значний майстер зі славної плеяди художників XVIII ст. Його творчість є кульмінаційною точкою розвитку російського портрета XVIII ст. Художник ніби зробив висновок тому, що було зроблено за попередній період, і заклав основи нових досягнень в галузі російського реалістичного портрета.

Наступний з плеяди великих портретистів 18 ст. є Володимир Лукич Боровиковський.

Владимир Боровиковський народився у 1757 р. на Україні, в Миргороді, в родині козака Луки Івановича Боровиковського. Батько, дядя, брати майбутнього художника були іконописцями. В молодості й він навчався іконопису під керівництвом батька.

В 1788 р. Боровиковський поселяється в Петербурзі, Д.Г.Левицький стає його вчителем. У 1795 р. В. Л. Боровиковський удостоєний звання академіка живопису.

 Л. Боровиковський — автор ряду парадних портретів. Найбільш відомими з них є «Портрет Павла I в білому далматику», «Портрет князя А. Б. Куракина, віце-канцлера» (1801—1802).