Розділ 4. Організаційні форми господарської діяльності та організаційно-правові форми суб’єктів господарювання.

§ 1. Організаційні форми господарської діяльності в Україні.

§ 2. Підприємства як основний суб’єкт господарювання: поняття, ознаки та види.

§ 3. Організаційні форми підприємств за законодавством України.

§ 4. Особливості створення та діяльності державних і комунальних унітарних підприємств.

§ 5. Особливості створення та діяльності господарських товариств.

§ 6. Особливості створення та діяльності підприємств колективної власності.

§ 7. Особливості створення та діяльності приватних та інших підприємств.

§ 8 Особливості правового статусу структурних підрозділів підприємств. Дочірні підприємства.

§ 9. Господарчі об’єднання: поняття, види та особливості створення і діяльності.

§ 10. Фізичні особи-підприємці: особливості правового статусу.

§ 1. Організаційні форми господарської діяльності в Україні.

Відповідно до ст. 55 Господарського кодексу України суб’єктами господарювання в Україні є:

1. господарські організації – юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до Господарського кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;

2. громадяни України, іноземці та особи без громадянства¹, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Кількості суб’єктів господарювання відповідає кількість організаційних форм господарської діяльності. Під організаційною формою господарської діяльності слід розуміти спосіб її організації та здійснення.

Таким чином, господарська діяльність в Україні може здійснюватися у двох організаційних формах:

- господарська діяльність зі створенням юридичної особи – суб’єкта господарювання;

- господарська діяльність без створення юридичної особи, тобто фізичної особи – підприємця (громадянина-підприємця без створення юридичної особи).

В свою чергу юридичні особи – суб’єкти господарювання можуть діяти в різних організаційно-правових формах.

Організаційно-правовою формою юридичної особи-суб’єкта господарювання є спосіб її внутрішньої побудови або організаційна структура, якої не має фізична особа – підприємець.

Організаційно-правова форма юридичної особи-суб’єкта господарювання складається із певних елементів. За загальним правилом до цих елементів належать:

1) мета та предмет діяльності юридичної особи-суб’єкта господарювання;

2) розмір і порядок утворення статутного та інших фондів;

3) наявність або відсутність часток (акцій, паїв) у статутному фонді;

4) правовий режим майна, на якому діє юридична особа-суб’єкт господарювання;

5) порядок розподілу прибутків і збитків;

6) органи управління і контролю, їх компетенція;

7) порядок вибуття та входження нових засновників (учасників, членів);

8) порядок реорганізації та ліквідації юридичної особи-суб’єкта господарювання;

9) інші умови, пов’язані з особливостями організаційно-правової форми юридичної особи- суб’єкта господарювання.

Організаційно-правових форм юридичних осіб – суб’єктів господарювання є значно більше ніж організаційних форм господарської діяльності. Відповідно до чинного Господарського кодексу України виділяються такі організаційно-правові форми юридичних осіб- суб’єктів господарювання:

• державні унітарні підприємства;

• комунальні унітарні підприємства;

• господарські товариства;

• виробничі кооперативи;

• підприємства об’єднань громадян;

• підприємства релігійних організацій;

• підприємства споживчої кооперації;

• приватні підприємства;

• фермерські господарства;

• об’єднання підприємств.

Кожна із перелічених організаційно-правових форм юридичних осіб- суб’єктів господарювання характеризується властивими їй особливостями створення та діяльності.

§ 2. Підприємства як основний суб’єкт господарювання: поняття, ознаки та види.

Відповідно до Глави 7 Господарського кодексу України основним учасником відносин у сфері господарювання є підприємство як юридична особа – суб’єкт підприємництва.

Підприємство – це самостійний суб’єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади чи органом місцевого самоврядування, або іншими суб’єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, встановленому Господарським кодексом та іншими актами законодавства (ч. 1ст 62 Господарського кодексу України).

З аналізу ст. 62 Господарського кодексу України слід виділити такі ознаки підприємства:

1) підприємство є юридичною особою;

2) підприємство є самостійним суб’єктом господарювання і діє в господарському обороті від власного імені;

3) підприємство має відокремлене майно та самостійний баланс;

4) підприємство має рахунки в установах банків;

5) підприємство має печатку із своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом;

6) підприємство діє, як правило, на основі статуту (окремі організаційно-правові форми підприємств не мають статуту, а діють на підставі інших установчих документів, наприклад, повне та командитне господарські товариства);

7) підприємство не має у своєму складі інших юридичних осіб.

Види підприємств. Підприємства в Україні поділяються на види за різними критеріями.

І За метою створення вони можуть бути:

- комерційними (такими, що створюються для одержання та наступного розподілу прибутку, тобто для заняття підприємницькою діяльністю);

- некомерційними (такими, що не мають на меті одержання та наступний розподіл прибутку, тобто для зайняття некомерційним господарюванням).

ІІ Відповідно до ст. 63 Господарського кодексу України залежно від суб’єкта права власності, який виступив засновником підприємства, в Україні можуть діяти підприємства таких видів:

- приватне підприємство, що діє на основі приватної власності фізичних осіб чи суб'єкта підприємництва − юридичної особи;

- підприємство колективної власності, що діє на основі власності кількох власників одного виду права власності, або одного власника, який утворений ними;

- комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади;

- державне підприємство, що діє на основі державної власності;

- змішане підприємство, засноване на змішаній власності (на базі об'єднання майна різних власників).

В навчальній літературі з господарського права робляться спроби поєднати види підприємств за критерієм суб’єкта права власності, який є засновником підприємства, з конкретними організаційно-правовими формами юридичних осіб. Однак, такі спроби не можна визнати вдалими, оскільки певна організаційно-правова форма юридичної особи-суб’єкта господарювання, залежно від складу засновників, може належати до різних видів підприємств. Наприклад, господарське товариство, утворене однією фізичною особою, або юридичною особою-суб’єктом підприємницької діяльності належить до приватного підприємства. Якщо засновником господарського товариства виступила держава, або територіальна громада, то воно буде вважати відповідно державним, або комунальним підприємством. У разі заснування господарського товариства різними власниками спільно, наприклад, фізичною особою і територіальною громадою, воно виступатиме змішаним підприємством і т.д.

Іншими словами, тому чи іншому виду підприємства за критерієм власності, не завжди відповідає якась конкретна організаційно-правова форма юридичної особи-суб’єкта господарювання, і навпаки.

ІІІ За розміром частки іноземного інвестора у статутному фонді (майні) підприємств, вони поділяються на:

- іноземні підприємства – підприємства, в статутному фонді (майні) яких іноземна інвестиція становить сто відсотків (причому, треба розрізняти такі поняття як: іноземне підприємство та іноземна юридична особа; іноземне підприємство створюється і діє за законодавством України, тобто є суб’єктом господарювання України, іноземна юридична особа − це організація, що створюється і діє за законодавством іноземної держави, тобто є її суб’єктом господарювання).

- підприємства з іноземними інвестиціями – підприємства, у статутному фонді (майні) яких іноземна інвестиція становить не менш як десять відсотків (слід мати на увазі, що підприємства, в статутному фонді яких, частка іноземного інвестора складає менше десяти відсотків, теж фактично є підприємствами з іноземною інвестицією, однак, на них не поширюються державно-правові гарантії захисту прав іноземних інвесторів, встановлені законодавством України про режим іноземного інвестування);

- національні підприємства – підприємства, у статутному фонді (майні) яких немає іноземної інвестиції.

IV Залежно від кількості працюючих та обсягу валового доходу від реалізації продукції за рік, підприємства можуть бути віднесені до малих підприємств, середніх або великих підприємств.

- малими визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує п'ятдесяти осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує суми, еквівалентної п'ятистам тисячам євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні;

- великими визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік перевищує тисячу осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік перевищує суму, еквівалентну п'яти мільйонам євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні;

- усі інші підприємства визнаються середніми.

Поділ підприємств на малі, великі і середні в сучасних умовах не набув практичного значення, оскільки відмінностей у правовому статусі цих видів підприємств законом не встановлено.

Разом з тим, відповідно до ч.2 ст. 48 Господарського кодексу України держава сприяє розвитку малого підприємництва. Правові засади державної підтримки розвитку малого підприємництва визначаються Законом України „Про державну підтримку малого підприємництва” від 19 жовтня 2000 року.

Критерії, за якими визначаються малі підприємства у Господарському кодексі, та суб’єкти малого підприємництва-юридичні особи – у Законі України „Про державну підтримку малого підприємництва” співпадають. Це означає, що малі підприємства за кількістю працюючих та обсягом валового доходу законодавчо прирівняні до суб’єктів малого підприємництва-юридичних осіб.

Для суб’єктів малого підприємництва встановлено особливості правового статусу, які полягають у спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності. Ці особливості визначаються Указом Президента України „Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва” від 3 липня 1998 року.

Відповідно до цього указу юридична особа-суб’єкт малого підприємництва має право обрати систему оподаткування за єдиним податком, який включає одну із таких ставок:

- 6 відсотків суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) без урахування акцизного збору, у разі сплати податку на додану вартість згідно із Законом України „Про податок на додану вартість”;

- 10 відсотків суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), за винятком акцизного збору, у разі включення податку на додану вартість до складу єдиного податку.

Суб’єкт малого підприємництва-юридична особа самостійно обирає одну із встановлених ставок єдиного податку.

Оскільки малі підприємства, згідно із законодавчими критеріями, відповідають ознакам суб’єктів малого підприємництва, вказані особливості правового статусу поширюються і на них.